Прийшов якось я до свого знайомого в гості на гараж, сам по собі він автомеханік. Бачу, стоїть на вулиці пікапчик, такий цікавий, до ладу не розгледів, що це було. Спершу подумав, що це щось закордонне, тому що радянського автопрому у вигляді пікапа ніколи не бачив і не знав про існування таких.
Ну, прикольний і прикольний, загалом поговорив та й пішов додому. Через пару місяців зустрілися ми знову на сходці, кажу: "А що це у тебе коштує такий молодець цікавий?" Просто запитав, а він мені у відповідь: "Так, збираюся на метал віддати, москвич." — "А як так на метал? Гарна машинка, на ходу хоч?"
Ось мені й стало шкода машинку таку, я йому й кажу: "Продасте?" — "Продати?" — "Так, а що? Я б купив," — відповів я. "А скільки даси?" — "Ну не знаю, я в автомобільних справах не шарю, скільки попросите." Загалом, купив я його за ціною брухту, на той момент це було 300 зелених. Через пару днів знайшов гараж в оренду та й перегнав його до себе.
Ось так спонтанно і розпочалася наша спільна з ІЖаком історія.





