Усім привіт!
Пару років тому (2011р) написала ось таку історію про свої машинкина одному з автофорумів. З неї почну і тут…
Ось, несподівано, з'явився у мене новий дружок — червоненький(Hip-Hop Red) Getz, 1, 6, на ручці, 2008 р.Н., колишній мешканецьсусідньої Миколаївської області. Покупка була практично спонтанною, тому що я вже місяць перебувала в тяжких пошуках авто, але в моїхдівочих мріях фігурував виключно японський мачо - Subaru Forester2.0 Turbo. Так от, приїхавши з відпочинку в Затоці, вийшли ми зТемичем (син 6 років) прогулятися славним Одеським авторинком ухмарний і нежаркий липневий ранок. Ставилася скептично до не дужедорогих червоних машин) і вже далі нікуди не пішли... Коротше, позавчора я його купила. Схиляюся до чоловічого. Перші враження -жвавий, збитенький, до керма треба звикнути (дуже чуйний). Передачікороткі, а-ля спорт, після моєї пані Нубіри відмінностей багато (про мої колишні трохи нижче).
Загалом, перше враження позитивне, сьогодні нікуди не виїжджала —так навіть нудьгувати почала, а це вже перший ознака закоханості, яка, сподіваюся, переросте у велике і взаємне кохання. Я йогоназиваю Скажений Помідор, а син — червона блискавка! А тепер, звашого дозволу, пару слів про моїх "колишніх", які назавждизалишаться в моїй пам'яті. Їх було небагато, але всіх любила акидушечка. Мій перший хлопчик — Suzuki Alto aka Fronte. Праворукиймалюк, шалена черепашка з 4 дверима та кватиркою ззаду, монстрик зоб'ємом 0, 645. Возив мене, тодішнього бойфренда (120кг живогом'яса) та війну маму (стільки ж кг сала)+подарунки родичам напередмісті Одеської області. Хлопець був не місцевим, родичом, ут.Ч. І колишніх, в Одесі у нього не було і тому вимагав уваги, часута витрат (шруси довелося виточувати за допомогою кулібіна наякомусь АТП, знайти було неможливо і все в такому дусі). Продала, точніше, подарувала, т.К. Грошей не побачила, через знайомих (хай уних все буде добре). Все в ній було чудово, але давалася взнаки їїбурхлива і нерозбірлива молодість. Так, так буває, коли знародження одразу вступаєш на службу. Стояти! Сидіти! Стрибками! —тільки це вона знала, та казенний госпіталь, коли вже зовсімнесила. Забрала її, бідну, підлікувала та обласкала. Але з рокамиїї нервова система підхиталася, намагалася з нею по-доброму, іноділякала примусовим лікуванням, на деякий час допомагало, але. Двікапризулі погано вжилися. Віддала в добрі господарські руки зчесним і повним анамнезом в історії. І ось тепер Getz. Сподіваюся, продовження буде.