Ееехх… Як то кажуть «Є що згадати, та нема чого дітямрозповісти», а в мене якось навпаки, розповісти є що, та все й незгадаєш, хоча… спробую розповісти цю історію спочатку…
Не серчайте, але оповідання може бути не коротким.
мене кольт трьох дверний дев'яності роки, така собі маленькашустренькая машинка зеленого кольору (це як я собі думав, багатохто казав, що вона бірюзова, а більшість знайомих взагалі колір немогли запам'ятати), коротше прикольного кольору була, мені дужеподобалася. Одного прекрасного часу я зрозумів, що мені вжехочеться чогось свіжішого, комфортнішого, динамічнішого, та йдружина періодично натякала що цю «пердУнку» (ну прогорів глушник, ну і що) час міняти.
Почухав потилицю і не тільки його, я став думати, на що ж можназмінити цього малюка, щоб душа моя придбала спокій і повну насолодувід володіння. Сказано, тому що категорія як така була незрозуміла, враховуючи що «пердУнка» не був ще проданий, і частинагрошей була в наявності). Ох вже як довго я підкорював просторивсесвітньої павутини, але рішення ніяк не приходило, кидало меневід одного до іншого з періодичними сплесками «ось воно, хочуууу», але після тижня-другого воно перетворювалося на «та ну, щось це нето й те не так» і все тривало по колу. Вишукував щось початку 2000хроків у середньому ціновому сегменті.
І тут одного разу мені дружина і каже:«Чоловік сестри з рейсуприходить і хоче купувати нову машину, а стару продаватиме…» і такненароком, ніжним ласкавим голоском і гарними очима, щоплескають:«може, ми її у нього купимо? ..».
І ось з цього моменту все і почалося!
< p>
А що ж це було...
Я те, її бачив і не один раз, але на відстані, особливої уваги невиявляючи. Вся така вічно чистенька і блискуча (хоча вБілгород-Дністровському цей ефект надовго не залишався з їхнімидорогами) вічно за нею з ганчірочкою бігають і порошинки здувають.Ну, думаю, дивляться мабуть за машиною добре, та й не тільки я такдумав, багато хто був впевнений на 101%! Але, як у тій приказці «невсе те золото, що блищить», але про це трохи нижче.
Вирішив, як завжди, поголубити в інеті, що ж це за диво таке, денароджене, в яких? умовах мешкає, чим харчується, наскількипримхлива, чи невибаглива. Відразу скажу, що особливого захопленнявона в мене не викликала, але й огиди теж не помічалося. Хочачастка інтересу в мене до неї з'явилася, особливо після того, якмною було виявлено ресурс однойменних авто і тимчасово на роботі япочав йти в астрал, поглинаючи обсяги наявної інформації.
Надихнувшись стадним інстинктом, маючи на руках суму грошей впритулна цінник («пердУнка» то все ще не проданий) я махнув рукою, ісказав «БЕРЕМ! »
< / p align="justify"> p align="justify"> Початок ...
- Отже, пригнали сивку в Одесу, повезли на СТО «офіційне! б**», помацали, подивилися, знайшли деякі недоліки по ходовій і рульовійрейці, в цілому всі нібито норм. Після невдалого торгу зі «жлобомродичем», під впливом нескінченних обдумувань варіантів, через яківже плавився мозок, вирішено було машину забрати! на ньому ідовелося потім залишити на стоянці).
Вийшовши ввечері для здійснення променаду на новій машині, я встав (вірніше сів на сидінні водія) в деякому ступорі, так як ключзапалення не провертався в замку. Зателефонувавши господареві ззапитанням:«Якого х.Я? », я почув у відповідь щось на кшталт:«та утебе руки просто з ж.Пи, ти ключ у замку посмикай так, ніби тистарий дев'яностолітній ложку до рота, що підносить ». Коротшетрах.Ся мені довелося хвилин 15-20, після чого я доніс ложку дорота і машина рушила. Їхати було приємно, нові відчуття від салону, плавності машини, динаміки, та й просто від того, що я нарешті щосьзробив, навівали деяку радість, АЛЕ всередині сидів черв'як, який, як би між іншим, в'якав що я зробив якусь- то херню. Зупинившисьбіля парку, ми вирішили з дружиною прогулятися, повернувшись назад, я знову зіткнувся зі своєю «кривожоруковістю», яка не дозволяламені провернути ключ у замку. Потрах …шись ті самі 15-20 хвилин цевсе-таки сталося і я рушив, той черв'як, який сидів усередині, почав кричати ще сильніше:«ти му.Ак, ти що купив? ! ». Втоми відусього не було межі і я, плюнувши на все, подався відпочивати.Незабаром проблема була вирішена і досить просто, мені було виданодругий (запасний) ключ, яким нібито ніколи не користувалися, і якне дивно з ним у мене руки вирівнялися і перемістилися в природнедля них місце. Практично одночасно у мене постало питання:«а якогохера не працює сигналізація і я не можу закрити машину з пульта? » Ав пульті, всього лише, не виявилося батарейки, тому що він як бинахер не потрібен, адже зручніше машину закривати на ключ, прицьому клацаючи всередині всі двері, тому що центральний замок, чомусь, теж не працював. Моє обурення та обурення все наростало інаростало, що ж це я б.Я купив за диво-юдо таке…
Проблемка була вирішена банальною заміною моторчика ЦМ купленого за30грн із запитанням у моїй голові:«Чому не можна це було зробитивідразу і не траха.Ся з ключем і кнопками кілька років? ! . Ну тагаразд, час йшов, погода була чудова, літо (хоч і без заправленогокондиціонера), я насолоджувався поїздками висовуючи задоволену, усміхнену морду з вікна на зустріч вітру. Але тут погодазіпсувалася, настали похмурі та дощові дні, один з яких мене ізастав трохи далеко від будинку. Саме він мене мало розчарував, всеж таки добре освіжитися після дуже спекотних днів. Але в цей день умене просто зірвало дах, а причиною тому стала вода, яка після двоххвилин дощу почала капати з пасажирського козирка, спочатку капати, а потім тупо литися в салон. Аня (дружина моя) як сестра на війні, що не покидає пораненого бійця, сиділа з ганчіркою і збирала воду, що ллється, поки ми їхали додому. І як на зло ні гаража, ні навітькозирка не було, щоби машину можна було сховати. В агонії та злостія намагався хоч якось заліпити скотчем те місце на даху (стик дахута лобового скла), звідки сочилася вода в салон. Природно, особливого результату це не дало. Прийшовши додому, я не мігзаспокоїтися і черв'як, який раніше тільки тихо щось шепотів ііноді покусував, зараз перетворився на гігантського монстра, якийтупо пожирав мене зсередини і репетував на все горло:«Та ну його вболото! » . Відразу з'явилося бажання знову зателефонуватиколишньому господареві-родиннічку і поставити все те самепитання:«Що за х.Ня? ». Після розмови я вже зібрав валізи їхатиповертати цю машину нафіг. Як виявилося, машина весь час жила вгаражі і виводилася на вулицю по «святам» і тільки в сонячнупогоду, при цьому постійно милася і протерлася, так часто і з такоюстаранністю що всі сусіди були в ах.Е від того як стежать за авто ів якому вона афігальному стані (це я вже пізніше дізнався зоповідань тих самих людей). Отже, з повною впевненістю, що яповертаю машину, топлю я тапочку в Білгород-Дністровський до горивласнику. Але на шляху цієї дії встали, як би ви думали хтось, правильно - жіночі чари. Наші дружини вирішили розрулити ситуаціюта зберегти матеріальні цінності в тих місцях, де вони опинилисяпісля реалізації купівлі/продажу. Внаслідок чого, мені булоповернуто частину грошей, у вигляді компенсації, м'яко скажемо, зане чесність продавця, але тоді я ще не розумів що ця компенсаціястане лише малою частиною того, що мені доведеться вкласти на повневідновлення машини. >
А в цей час…
«ПердУнка» все продавався і продавався, чи то через мою великулюбов до нього як до первістка, чи то через «велике» бажання йогопродавати, чи то через неосудність і дебілізм купанів. Хоча втехнічному стані він був дуже гарний, як для своїх літ, іпродавався так, тобто. Без будь-яких прекрас (де де іржа почалатільки виступати, крило трохи підім'яте, без магнітоли яку видерлихулігани біля будинку). Його ніхто не хотів купувати:«краще за такігроші куплю жихгулі на п'ять років молодше і намарафечену до блискужопи африканського павіана». Але час минав, а гроші були потрібні, у зв'язку з чим було прийнято рішення видати на ринок пропозицію, яку всі хотіли бачити. Малими засобами було зроблено крило, підфарбовані всі можливі частини, викликають питання, вставленакасетна магнітола (все ж краще ніж без неї). Тобто передпродажнапідготовка проведена, можна їхати на ринок. І, о диво, за парутижнів машина знайшла своїх нових щасливих власників! Як не дивнопопалися нормальні адекватні люди, які, мабуть, знайшли те, щошукали, а саме добрий технічний стан за наявності цілком природнихневеликих проблем для таких машин.
> Ну що ж, ремонт так ремонт…
Машина була віддана на СТО, де провела чимало часу, під час якоговиправлялися всі боки. Робилася підвіска і передня і задня, змінювалися сайленти, наконечники та всі можливі резиночки тазалізочки (список замін збережено на віки). Виправлявся зовнішнійвигляд:фарбування та полірування фар, переварювання даху дляусунення течі в салон, часткове фарбування, купівля та встановленняпереднього бампера (старий був весь покоцаний, а замість заглушокна туманках, на шурупи були прикручені сіточки від якихось старихколонок типу « Маяк» ), рихтування та заміна крил (одне я вже самвстиг цокнути в пориві гніву) заміна рульової рейки і т.Д. Урезультаті, через півтора місяці, я забрав машину вже зовсім віншому вигляді, чого не міг не натішитися. До речі кольтик був дужевчасно проданий, тому що на ремонт Сівки зайвих грошей не було івиручені кошти пішли на покращення нового улюбленця (як не дивновін потихеньку таким ставав). Періодично з'являлися якісь невеликіпроблеми, які сильно не заважали (а з'являлися вони тому що зтехнічної точки в машині не робилося НІЧОГО! крім заміни олії тафільтрів, і то сумнівно, що навіть це робилося вчасно), але інодівводили в тугу, але все вирішувалося своїм ходом. Поки…
Одного прекрасного дня, повертаючись додому, на під'їзді до Одеси змашиною щось трапилося, вона вся затремтіла, засмикалася, О_о жах, але я був налаштований на краще (начебто не працюючою свічки абощось нібито того), але мої очікування не виправдалися і бувзапущений процес капітального двигуна, так як і масле теж піджираві піджирав досить добре і клапан прогорів, через що маішна іповодилася як бик на родео.
Після капіталу були внесені деякі заміни підвіски, там куди ще нелазили. Зробивши практично ВСІ! Я заспокоївся і став почуватисянабагато впевненіше, а головне – це те, що я став до неї звикати, авона відповідно до мене, що не могло не радувати. Добре це чипогано, що мені сталося купити саме її? Раніше я сказав би:«Танафіга я в це взагалі впрягся, що мені, проблем у житті мало? », азараз, напевно, скажу:«Я радий, що вона в мене є, не дивлячись навесь тягар пройдених етапів». Тепер я насолоджуюся коли сідаю закермо і поступово доводжу до розуму естетичну сторону авто, незабуваючи при цьому постійно стежити за технічним станом, хоч учомусь я ідеаліст і в даному випадку це скоріше добре. Аголовне,
