Ееехх… Як то кажуть: «Є що згадати, та нема чого дітям розповісти», а в мене якось навпаки: розповісти є що, та все й не згадаєш. Хоча… спробую розповісти цю історію спочатку. Не серчайте, але оповідання може бути не коротким.
Мене кольт трьох дверний дев'яності роки, така собі маленька шустренька машинка зеленого кольору (це як я собі думав, багато хто казав, що вона бірюзова, а більшість знайомих взагалі колір не могли запам'ятати). Коротше, прикольного кольору була, мені дуже подобалася. Одного прекрасного часу я зрозумів, що мені вже хочеться чогось свіжішого, комфортнішого, динамічнішого, та й дружина періодично натякала, що цю «пердУнку» (ну прогорів глушник, ну і що) час міняти.
Почухав потилицю і не тільки його, я став думати, на що ж можна змінити цього малюка, щоб душа моя придбала спокій і повну насолоду від володіння. Сказано, тому що категорія як така була не зрозуміла, враховуючи, що «пердУнка» не була ще продана, і частина грошей була в наявності. Ох, вже як довго я підкорював простори всесвітньої павутини, але рішення ніяк не приходило, кидало мене від одного до іншого з періодичними сплесками «ось воно, хочуууу», але після тижня-другого воно перетворювалося на «та ну, щось це не то й те не так» і все тривало по колу. Вишукував щось початку 2000-х років у середньому ціновому сегменті.
І тут одного разу мені дружина і каже: «Чоловік сестри з рейсу приходить і хоче купувати нову машину, а стару продаватиме…» І так ненароком, ніжним ласкавим голоском і гарними очима, що плескають: «Може, ми її у нього купимо?..». І ось з цього моменту все і почалося!
А що ж це було... Я те, її бачив і не один раз, але на відстані, особливої уваги не виявляючи. Вся така вічно чистенька і блискуча (хоча в Білгород-Дністровському цей ефект надовго не залишався з їхніми дорогами), вічно за нею з ганчірочкою бігають і порошинки здувають. Ну, думаю, дивляться, мабуть, за машиною добре, та й не тільки я так думав, багато хто був впевнений на 101%! Але, як у тій приказці: «Не все те золото, що блищить», але про це трохи нижче.
Вирішив, як завжди, поголубити в інеті, що ж це за диво таке, де народжене, в яких умовах мешкає, чим харчується, наскільки примхлива, чи невибаглива. Відразу скажу, що особливого захоплення вона в мене не викликала, але й огиди теж не помічалося. Хоча частка інтересу в мене до неї з'явилася, особливо після того, як мною було виявлено ресурс однойменних авто і тимчасово на роботі я почав йти в астрал, поглинаючи обсяги наявної інформації.
Надихнувшись стадним інстинктом, маючи на руках суму грошей впритул на цінник («пердУнка» то все ще не проданий), я махнув рукою і сказав: «БЕРЕМ!»
Отже, пригнали сивку в Одесу, повезли на СТО «офіційне!», помацали, подивилися, знайшли деякі недоліки по ходовій і рульовій рейці, в цілому всі нібито норм. Після невдалого торгу зі «жлобом родичем», під впливом нескінченних обдумувань варіантів, через які вже плавився мозок, вирішено було машину забрати! На ньому і довелося потім залишити на стоянці.
Вийшовши ввечері для здійснення променаду на новій машині, я встав (вірніше, сів на сидінні водія) в деякому ступорі, так як ключ запалення не провертався в замку. Зателефонувавши господареві з запитанням: «Якого х.я?», я почув у відповідь щось на кшталт: «Та у тебе руки просто з ж.пи, ти ключ у замку посмикай так, ніби ти старий дев'яностолітній ложку до рота, що підносить». Коротше, трах.ся мені довелося хвилин 15-20, після чого я доніс ложку до рота і машина рушила. Їхати було приємно, нові відчуття від салону, плавності машини, динаміки, та й просто від того, що я нарешті щось зробив, навівали деяку радість. АЛЕ всередині сидів черв'як, який, як би між іншим, в'якав, що я зробив якусь- то херню.
Зупинившись біля парку, ми вирішили з дружиною прогулятися, повернувшись назад, я знову зіткнувся зі своєю «кривожоруковістю», яка не дозволяла мені провернути ключ у замку. Потрах …шись ті самі 15-20 хвилин, це все-таки сталося, і я рушив. Той черв'як, який сидів усередині, почав кричати ще сильніше: «Ти му.ак, ти що купив?!». Втоми від усього не було межі, і я, плюнувши на все, подався відпочивати. Незабаром проблема була вирішена і досить просто: мені було видано другий (запасний) ключ, яким нібито ніколи не користувалися, і, як не дивно, з ним у мене руки вирівнялися і перемістилися в природне для них місце.
Практично одночасно у мене постало питання: «А якого хера не працює сигналізація і я не можу закрити машину з пульта?» А в пульті всього лише не виявилося батарейки, тому що він як би нахер не потрібен, адже зручніше машину закривати на ключ, при цьому клацаючи всередині всі двері, тому що центральний замок, чомусь, теж не працював. Моє обурення та обурення все наростало, і я думав, що ж це я б.я купив за диво-юдо таке…
Проблемка була вирішена банальною заміною моторчика ЦМ, купленого за 30 грн, із запитанням у моїй голові: «Чому не можна це було зробити відразу і не траха.ся з ключем і кнопками кілька років?!». Ну та гаразд, час йшов, погода була чудова, літо (хоч і без заправленого кондиціонера), я насолоджувався поїздками, висовуючи задоволену, усміхнену морду з вікна на зустріч вітру. Але тут погода зіпсувалася, настали похмурі та дощові дні, один з яких мене і застав трохи далеко від будинку. Саме він мене мало розчарував, все ж таки добре освіжитися після дуже спекотних днів. Але в цей день у мене просто зірвало дах, а причиною тому стала вода, яка після двох хвилин дощу почала капати з пасажирського козирка, спочатку капати, а потім тупо литися в салон.
Аня (дружина моя) як сестра на війні, що не покидає пораненого бійця, сиділа з ганчіркою і збирала воду, що ллється, поки ми їхали додому. І як на зло, ні гаража, ні навіть козирка не було, щоби машину можна було сховати. В агонії та злості я намагався хоч якось заліпити скотчем те місце на даху (стик даху та лобового скла), звідки сочилася вода в салон. Природно, особливого результату це не дало. Прийшовши додому, я не міг заспокоїтися, і черв'як, який раніше тільки тихо щось шепотів і іноді покусував, зараз перетворився на гігантського монстра, який тупо пожирав мене зсередини і репетував на все горло: «Та ну його в болото!». Відразу з'явилося бажання знову зателефонувати колишньому господареві-родичу і поставити все те саме питання: «Що за х.ня?». Після розмови я вже зібрав валізи їхати повертати цю машину нафіг.
Як виявилося, машина весь час жила в гаражі і виводилася на вулицю по «святам» і тільки в сонячну погоду, при цьому постійно милася і протиралася, так часто і з такою старанністю, що всі сусіди були в ах.е від того, як стежать за авто і в якому вона афігальному стані (це я вже пізніше дізнався з оповідань тих самих людей). Отже, з повною впевненістю, що я повертаю машину, топлю я тапочку в Білгород-Дністровський до гори власнику. Але на шляху цієї дії встали, як би ви думали, хтось, правильно - жіночі чари. Наші дружини вирішили розрулити ситуацію та зберегти матеріальні цінності в тих місцях, де вони опинилися після реалізації купівлі/продажу.
Внаслідок чого, мені було повернуто частину грошей у вигляді компенсації, м'яко скажемо, за нечесність продавця, але тоді я ще не розумів, що ця компенсація стане лише малою частиною того, що мені доведеться вкласти на повне відновлення машини.
А в цей час… «ПердУнка» все продавався і продавався, чи то через мою велику любов до нього як до первістка, чи то через «велике» бажання його продавати, чи то через неосудність і дебілізм купанів. Хоча в технічному стані він був дуже гарний, як для своїх літ, і продавався так, тобто без будь-яких прекрас (де-не-де іржа почала тільки виступати, крило трохи підім'яте, без магнітоли, яку видерли хулігани біля будинку). Його ніхто не хотів купувати: «Краще за такі гроші куплю жигулі на п'ять років молодше і намарафечену до блиску жопи африканського павіана». Але час минав, а гроші були потрібні, у зв'язку з чим було прийнято рішення видати на ринок пропозицію, яку всі хотіли бачити.
Малими засобами було зроблено крило, підфарбовані всі можливі частини, що викликають питання, вставлена касетна магнітола (все ж краще ніж без неї). Тобто передпродажна підготовка проведена, можна їхати на ринок. І, о диво, за пару тижнів машина знайшла своїх нових щасливих власників! Як не дивно, попалися нормальні адекватні люди, які, мабуть, знайшли те, що шукали, а саме добрий технічний стан за наявності цілком природних невеликих проблем для таких машин.
Ну що ж, ремонт так ремонт… Машина була віддана на СТО, де провела чимало часу, під час якого виправлялися всі боки. Робилася підвіска і передня, і задня, змінювалися сайленти, наконечники та всі можливі резиночки та залізочки (список замін збережено на віки). Виправлявся зовнішній вигляд: фарбування та полірування фар, переварювання даху для усунення течі в салон, часткове фарбування, купівля та встановлення переднього бампера (старий був весь покоцаний, а замість заглушок на туманках, на шурупи були прикручені сіточки від якихось старих колонок типу «Маяк»), рихтування та заміна крил (одне я вже сам встиг цокнути в пориві гніву), заміна рульової рейки і т.д. У результаті, через півтора місяці, я забрав машину вже зовсім в іншому вигляді, чого не міг не натішитися.
До речі, кольтик був дуже вчасно проданий, тому що на ремонт Сівки зайвих грошей не було, і виручені кошти пішли на покращення нового улюбленця (як не дивно, він потихеньку таким ставав). Періодично з'являлися якісь невеликі проблеми, які сильно не заважали (а з'являлися вони тому, що з технічної точки в машині не робилося НІЧОГО, крім заміни олії та фільтрів, і то сумнівно, що навіть це робилося вчасно), але іноді вводили в тугу, але все вирішувалося своїм ходом.
Поки… Одного прекрасного дня, повертаючись додому, на під'їзді до Одеси з машиною щось трапилося, вона вся затремтіла, засмикалася, О_о жах, але я був налаштований на краще (начебто не працюючою свічки або щось нібито того), але мої очікування не виправдалися, і був запущений процес капітального двигуна, так як і масло теж піджирав і піджирав досить добре, і клапан прогорів, через що машина і поводилася як бик на родео.
Після капіталу були внесені деякі заміни підвіски, там, куди ще не лазили. Зробивши практично ВСІ! Я заспокоївся і став почуватися набагато впевненіше, а головне – це те, що я став до неї звикати, а вона відповідно до мене, що не могло не радувати. Добре це чи погано, що мені сталося купити саме її? Раніше я сказав би: «Та нафіга я в це взагалі впрягся, що мені, проблем у житті мало?», а зараз, напевно, скажу: «Я радий, що вона в мене є, не дивлячись на весь тягар пройдених етапів». Тепер я насолоджуюся, коли сідаю за кермо, і поступово доводжу до розуму естетичну сторону авто, не забуваючи при цьому постійно стежити за технічним станом, хоч у чомусь я ідеаліст, і в даному випадку це скоріше добре.





