Сказати, що з дитинства любила машини, не можу. Був у мене років у 17 хлопець, автослюсар, ось він їх любив, а я, у свою чергу, їх ненавиділа і моторошно ревнувала до будь-якого чотириколісного «друга». Але так уже вийшло, що я єдина в сім'ї, така собі егоїсточка, виросла з відсутністю рідного брата, а татові, зрозуміло, хотілося сина спадкоємця, який би у всьому його підтримував. Тож довелося хоч якось компенсувати папулі мою дівочу сутність і я пішла на курси водіння!
Було мені 18, все я знала краще за всіх, вміла перемикати передачі і тиснути на газ, що відразу ж "оцінив" мій інструктор. Скільки він зіпсував голосових зв'язок, скільки нервів, і як йому було шкода свою Skoda Fabia (коробку і зчеплення особливо) я тільки зараз зрозуміла! Витрачені нерви окупилися, коли я єдина з усієї групи, при складанні іспиту до ДАІ, заїхала «задом» у цей злощасний провулок з першого разу, нічого не подряпавши! До речі, тепер тільки так і паркуюся, так красиво не виходить!
Загалом, іспит зданий, їздити «умію», потрібна машина! На той час папик придбав собі ГАЗ 2410 у якогось дідуся професора і вдало розтинав віном по Києву та околицях. Мені давав покерувати тільки при виїзді на трасу, на якій я вдало засипала за кермом, та й чого на трасі навчитися можна? Дісталася до 4-ї передачі та їду в правій смузі, всі мене обганяють, ніяких екстремальних ситуацій не виникало. Так я і водила… раз-два на рік.
Машину мені захотілося о 22-й, коли в одногрупника з'явилася Toyota Camry! І я почала капати батькам: "Хочу!" Хоч що-небудь, ні на яку нову чи іномарку я і не розраховувала, жигулі мене цілком влаштувало б. На цей час у мене вже була довіреність на Волгу, «про всяк випадок», тому тато не побачив жодних перешкод у тому, щоб якось увечері занести мені на роботу ключі та документи і повідомити: «машина припаркована внизу, навчишся їздити на Волзі, зможеш водити будь-яку машину, дерзай, доця!» І я наважилася в усьому глибокому значенні цього слова!
Після першої ж аварії, яка в мене була на третю ніч катання (трохи підправила задній ліхтар і бампер старому форду, при цьому примудрилася вибрати оптимальний кут удару для того, щоб вм'яти в Волзі праве крило!), наклеїла «туфлю» на переконливе прохання постраждалого водія (до речі, перший досвід ДТП пройшов безкоштовно!). Потім вивчила дорогу з Лук'янівки (живу я тут) до Видубичів (місце колишньої роботи), і ось тоді я почала їздити! В захліб, і вдень, і вночі! Потім була ейфорія від нічних гонок (ні, я не брала участі, тільки дивилася), поїздки до Чернігова на каву, маленькі екскурсії по Київській області та багато різних пригод. Сенс писати про все, все-таки ніхто не читає!
Так що зустрічайте, в сім'ї з'явилася і я!











