Машина багато бачила цікавого у своєму житті, і було не завжди весело. З початку свого народження (1984 р.) мій дід — Віктор, який на той час працював у таксопарку, пригнав її з Горького. Потім вона вірою і правдою служила на благо суспільству, тобто возила своїх пасажирів за 3 копійки "за місцем".
У 1991 р. її списали, і мій дід викупив її, але я був знайомий з нею задовго до того, тому що був завсідним пасажиром того самого таксі, небесно блакитного кольору. Мені довелося спостерігати за її життям. Коли я підріс і зміг діставати до педалей, дідусь почав саджати мене за кермо — відчуття були непередавані.
Я активно брав участь у житті "Лайнера", допомагаючи в обслуговуванні та ремонті. Мій дід родом із СРСР, його безпосередня батьківщина перебуватиме в Смоленській області, і вся рідня живе там. Майже щороку ми їздили туди на канікули.
Ну, звичайно ж, перша моя закордонна поїздка за кермом "Лайнера" була саме туди — це близько 1000 км в один бік (Миколаїв — Київ — Чернігів — Гомель — Смоленська обл. (Стодолище)).





