Взяв "гАЗ-21" восени 2013-го. Цілеспрямовано шукав, ізнайшов.
Машина була злегка "затерта" Життям, колись блакитний колір ставблакитно-сірим, пробивалося жито, але корпус у принципі тримавсябадьорцем. /p>
Було дуже цікаво вчитися нюансам водіння стародавньої машини зтришвидкісною коробкою передач — дякую архівам журналу "за кермом"та безлічі старих книг, від Зденека Трейбала до сучасних авторівПДР.
< / Потуги зробити "повністю оригінал" не розглядалися, стародавній механізм у дрібницях був модернізований, перефарбованаза класичною схемою в біло-синій сучасній «Spies Hecker»; ГБО, запалення на датчику Холла, таке інше.
Загалом машина залишилася тією ж, якою була — забавно мініатюрніключі запалювання, смішні замочки на дверях, неймовірно безглуздийспосіб включення фар і вітровиків, жахлива травмонебезпекавсередині салону у разі зіткнень, найважче на парковках кермо, найзручніша в світі ручка КПП на кермі, нескінченно зручна посадкана передньому дивані, все трясеться, їдемо голосно, важко, неспішно, невблаганно. /p>
Не розповідатиму тут усі етапи відновлення, бо для менежурналування цього процесу не принципове, і більша частина роботизроблена не мною, а руками київських механіків-раціоналізаторів.Вона є, вона їздить, вона "вирулює", вона тішить. Маю намір прожитипоряд з нею ще багато років.
Вона успішно доїхала з Києва до Ужгорода, до Синевира, дорумунських Карпат, до Кишинева, до Вінниці, до Одеси, до Будапешт, у Відень і назад, і якщо знадобиться, то можемо повторити. Подорожна ній завжди неспішна та зручна.
Щиро дякую Льву Єремєєву за дизайн і всім тим, хто колись працювавнад створенням цього чудового автомобіля.
< /
Бортжурнал не поповнюю, пишу в блог astenix
…