Технічно, машина була вдалим з точки зору умов експлуатації в СРСР компромісом між американською та європейською школами конструювання легкових автомобілів. Нею сусідили як типові для американських автомобілів рішення, такі як м'яка, орієнтована на комфорт підвіска або просторий шестимісний салон, так і типово-європейські - кузов, що несе, без повноцінної окремої рами і порівняно економічний силовий агрегат, рядний чотирициліндровий, з відносно невеликими робочим об'ємом і потужністю .
Більшість технічних рішень видають високий ступінь наступності з попередніми моделями ГАЗ-а - «Перемогою» та ГАЗ-12 «ЗіМ», за винятком повністю заново розробленого двигуна (про нім див. Нижче) Це відноситься в першу чергу до конструкції несучого кузова, підвісок, трансмісії. - Opel Kapitän, Ford Zephyr) і американськими легкими класами (марок Ford, Chevrolet, Plymouth, …). Давались взнаки загальне конструктивне посилення, а значить - переутяжлення, силової структури кузова та ходової частини для забезпечення живучості та довговічності автомобіля в поганих дорожніх умовах, а також нижча культура масового виробництва в СРСР.
Зокрема, на перших серійних автомобілях «Волга» відзначалася перевага щодо еталонного зразка близько 200 кг (1450 кг спорядженої маси еталона проти в середньому 1610 року у автомобіля-таксі М-21Б з різновагою до 38 кг21). Пізніше ситуація покращилася, але повністю перевага усунена не була, та й еталонні показники перевершували аналогічні у іноземних аналогів того ж класу. Взагалі, кузов «Волги» для свого часу мав дуже високу жорсткість - вища, ніж у більшості зарубіжних зразків, що особливо мали полегшену конструкцію та зменшену товщину сталевого листа американських, і вища, ніж у попередньої моделі ГАЗ - «Перемоги». Зворотною стороною цього, як уже було показано вище, була завищена маса автомобіля. Для забезпечення міцності використовувався відносно товстий сталевий лист (щодо американських моделей, включаючи ті, що виготовлялися за подібними до них). Технологіям «Опелі», але не більшості європейських того ж класу); елементи верхнього силового поясу кузова - такі, як стійки даху та рамки стекол дверей - були виконані надзвичайно масивними, що навіть дещо позначилося на оглядовості - бічні стекла вийшли трохи менше за площею в порівнянні з іноземними моделями, а лобове та заднє мали невеликий, для тих років, вигин, що дозволило зробити їх прорізи більш міцними. Використання просторової несучої структури кузова дозволило забезпечити високу торсіонну (крутильну) жорсткість (порівняно з автомобілями з плоскою окремою рамою), а масивні підрамники на краю дали необхідну жорсткість на вигин, сукупність цих рішень забезпечила досить високу живучість і довговічність кузова на поганих дорогах. Істотний внесок у міцність кузова вносила і «купольна», зводоподібна з подвійною кривизною, форма поверхонь даху та багатьох інших кузовних панелей, досягнута широким застосуванням штампування з витяжкою. Волги» був розроблений (конструктор - Гаррі Вольдемарович Еварт) абсолютно новий двигун, верхньоклапанний, з напівсферичними камерами згоряння, розташованими не в ряд, а під кутом клапанами, впускним колектором на лівій і випускним на правій стороні головки циліндрів, ланцюговим (а не шестерним) приводом високо розташованого розподільного валу. Такі двигуни встановлювалися на прототипи 1954-1955 років. У процесі випробувань, проте, він показав себе недостатньо економічним і не розвивав достатнього моменту, що крутить, на малих оборотах з повним навантаженням, і згодом його так і не змогли довести до належного рівня. На серійних ГАЗ-21 використовувався перепроектований варіант цього мотора, що розроблявся для «полуторки» ГАЗ-56, що не пішла в серію, і мав більш традиційну конструкцію:розташовані в ряд клапана, распредвал з приводом безшумними олітовими шестернями, клинові камери згоряння і впускним і випускним колом .
Для тих років і він був порівняно прогресивний, а за окремими конструктивними рішеннями міг бути названий передовим, хоча його ступінь форсування та потужнісна віддача були відносно невелики.
Це був цільноалюмінієвий (тоді - рішення, що дуже рідко зустрічається) бензиновий мотор з «мокрими» гільзами циліндрів, п'ятиопорним колінчастим валом (рідкісним тоді на двигунах масових машин15), «нижнім » розподільником і рядно розташованими в голівці клапанами, що рухаються за допомогою штанг через коромисла. Камери згоряння були клинового типу. Вихідний проект включав також електромуфту вентилятора, яка керувалася датчиком, що включав вентилятор системи охолодження тільки при досягненні охолоджуючої рідиною певної температури, що дозволяло поліпшити температурний режим двигуна і знизити витрату палива - у серію ця система не пішла (згодом така система встановлювалася на перші «Волги» ГАЗ-24, але показала себе погано і з 1972 року встановлювати її перестали).
Незважаючи на свою порівняно високу технічну досконалість для тих років, він залишався чотирициліндровим і щодо скромним по робочому об'єму; отже, по плавності роботи та потужності віддачі (в абсолютних цифрах, але не питомих, по відношенню до робочого об'єму) поступався силовому агрегату ще довоєнної модернізованої «Емки» ГАЗ-11-73 того ж класу з 3, 5-літровим шестициліндровим двигуном ГАЗ- 11 (типу Dodge D5) потужністю 76 к.С. З можливістю форсування.Шестициліндрову лінію легкових автомобілів середнього класу ГАЗ не став розвивати через міркування підвищення паливної економії та відсутність необхідності для народного господарства таких динамічних автомобілів. Модифікації двигуна ГАЗ-11 використовувався на автомобілі великого класу ГАЗ-М-12 «ЗіМ» та вантажівках ГАЗ-51, −52. Вперше в практиці вітчизняного автомобілебудування використовувалася автоматична гідромеханічна коробка передач22 (коробку з ручним перемиканням від «Перемоги» першому етапі планувалося залишити лише з варіанті таксі). У серійному виробництві вона протрималася недовго через низьку культуру експлуатації та обслуговування автомобілів в СРСР, хоча у виробничій програмі модифікація з АКПП значилася до 1962 року (але після 1958 року таких автомобілів було випущено вкрай небагато - близько одиниць або десятків, зібраних за спецзамовленнями) .
На основі перевірених конструктивних рішень «ЗіМ»-а розроблялися сучасний безшумний гіпоїдний задній міст, карданна передача з проміжною опорою. Оригінальним технічним рішенням була ЦСС - централізована система мастила вузлів шасі - спеціальна система трубок, за допомогою якої водій змащував всі пари, що труться, рідким моторним маслом шляхом натискання на педаль в салоні, а не консистентним мастилом за допомогою шприцювання в ямі - аналогічна система. Німецьких та деяких дорогих американських автомобілях, але у вітчизняній практиці застосовувалася на масовій моделі вперше. Слід зазначити, що на вітчизняному бездоріжжі живучість трубок системи була невелика, довести цю систему до належного рівня фахівці ГАЗу так і не змогли, і приблизно з середини 1960 року ставити її перестали.
p align="justify"> p>Цікаво відзначити, що дверні замки на "волзі" мали роторну конструкцію - досить технічно складне і, в ті роки, що тільки що увійшло в практику світового автомобілебудування конструктивне рішення.В цілому, характерні для «Волги» дуже міцні і довговічні за стандартами свого часу кузов і двигун, що несе, м'яка, довгохідна і живуча підвіска, що забезпечує великий дорожній просвіт, просторий і комфортабельний салон робили її конструкцію близькою до оптимальної для умов експлуатації в СРСР, що і стало однією з причин того, що машина не тільки протрималася на конвеєрі 14 років (що якраз не було рідкістю для радянського автомобілебудування), а й через багато десятиліть після свого зняття з виробництва залишалася актуальною як засіб транспорту, зберігаючи певну популярність на вторинному ринку аж до дев'яностих років, а у вісімдесятих все ще належить до поширених моделей. Крім того, машина чудово проявила себе у найважчих умовах роботи в службі таксі, в якій вона широко використовувалася до вісімдесятих років.



