Історія автомобіля дуже цікава, не тільки своїм багатим минулим за кордоном, але й тим, що з автомобілем відбувалося вже на території України. Я, напевно, десь п’ятий господар. Сієрра потрапила до мене в лютому 2010 року по наведенню батька моєї тодішньої дівчини. Це була його стара машина, яку він продав своєму товаришеві, а вона, у свою чергу, благополучно догнивала у нього в боксі. Коли я зайшов у бокс, де зберігався автомобіль, то нічого не віщувало біди. Трохи в пилу, побиті бампери, невелика іржа на порогах і кілька іржавих місць під капотом в районі склянок. Я уважно обстежив днище з ліхтариком, тоді воно мені здавалося в пристойному стані. Днище було оброблене, але вся веселуха іржі та гнилі сиділа під мастикою.
«А вона заводиться?» — запитали ми з Вікторовичем. «Звичайно, заводиться, зараз заллю тосол і можна їхати до Києва і назад», — відповів товариш тестя, що не зістався. Завелася з півоберту, але ось тільки диміла сильно. Ми домовилися з колишнім господарем, що підремонтуємося трохи в нього в боксі (т.к. на вулиці була зима і місця, куди я міг би поставити сієрру, не було). Ідея була якнайшвидше підшаманити сієрру і працювати в таксі, тому ремонт був обраний з мінімальними матеріальними вкладеннями, адже був гнилий метал. Далі весь автомобіль було розібрано, почалися зварювальні роботи. Згодом було зроблено капітальний ремонт двигуна, перебрано підвіски тощо. Машина в таксі так і не потрапила, а використовується мною щодня.

























