У 1996 році, коли я був ще дуже маленький, перед моїми батькамистав вибір їх першого автомобіля. Після представленого на "тест-драйві" б\у Ford Escort вони не секунди не сумнівалися, ікупили саме його.Це був ідеальний варіант для них — малолітражка, невеликі габарити, економна, якісна, цікавий дизайн, приємний колірі в той же час недорогий автомобіль. Автомобіль був майженовенький, не дивлячись на його 15 років у паспорті.
Моєю родиною машина часто не експлуатувалася:на вихідних поїздка досела 50 км, і назад… На відпочинок ми практично ніколи не їздили.Тому до покупки нами вона від'їздила 130 тис км, а з продажупоказувала приблизно 170 тис км. За час експлуатації ламалосяпрактично все. Були проблеми з карбюратором, гальмами, підвіскою, стартером, оброблялося днище і т.Д. .Д.Ну а що ви хотіли, машинитак довго не живуть) Коли зовнішній вигляд машини ставав всежахливішим, ми готувалися до фарбування, але як то на перехрестісонний таксист врізався в заднє крило, в результаті машину буловіддано на ремонт задньої стійки, заміну побитої фари, вирівнюваннякрила та його шпаклівка.Після цього я з батьком приступив дофарбування автомобіля.Звичайно результат вийшов відмінний, теперфорд був схожий на машину, а не на іржавий смітник.Фарбуванняавтомобіля тільки відтягло питання про його продаж.У 2009 роціавтомобіль було продано за 900$.