Це машинка мого чоловіка - машинка з цікавою історією, яка почалася, коли я побачила у продажу ситроен, не на ходу, недорогий, з документами, універсал, судячи з фото - придатний до відновлення. Я показала оголошення чоловікові, і, побачивши в його очах знайомий мені вогник, зрозуміла, що він уже вирішив його купувати!
Під капотом нічого немає, лобове скло розбите, всередині залишки салону та купа слідів життєдіяльності різного контингенту, ходовий майже немає, а те, що є, явно неробоче, бічне скельце вибите, кузов гнилий. А ось Данька чомусь не розчарувався взагалі, з ентузіазмом її розглянув, зрадів, що двері відчиняються і зачиняються, і вирішив, що відновити машину цілком у його силах.
Купив, привіз додому на евакуаторі і, вирішивши, що двигуна для нього все одно немає, відклав роботи "до кращих часів". Через рік, а може і трохи пізніше, ми купили іржавенький ситроен майже задарма і майже без кузова як донора для нашої машини, і Данька почав збірку. Збирав її майже всю зиму, якісь запчастини через недосвідченість довелося купувати двічі, самостійно припаював наконечники до трубочок, якісь особливо трудомісткі роботи робили разом, та й взагалі, де могла, я допомагала: розбирала салон, зчищала іржу — навіть довелося впоратися з панічним страхом болгарки — тепер у мене, побачивши цей інструмент у роботі, не виникає бажання бігти кудись далі.
Загалом, з різними втратами і травмами Данечка зібрав те, що спочатку виглядало як металобрухт. І коли навесні цей ситроен виїхав із двору, моєму захвату не було меж! Хоча вже тоді я розуміла, що це тільки початок, адже мій чоловік захворів на ситроєни остаточно. А ще трохи пізніше він дізнався, що у Києві продається повнопривідний ситроен…




