Нічого глобального в принципі я взагалі не планував. Бабуся, іпопросив її дати трубку дідку, бо потрібна була порада з електрики (колупав подовжувач). Думав зняти його зарядити... А потім почавзгадувати що треба було б ще щось перебрати, а вже навіть і нехочеться колупатися. Ні бажання, та й вік уже такий. Старий я вже, і руки тремтять. Тож їхатимете до нас у гості з Марішею, назадмашиною поїдете. Бо тут вона просто згниє, і користі від того, щовона стоїть немає. Сам нею займайся, якщо хочеш. Щелепа на підлозі.Здався дідусь. Я не міг уявити як йому це важко далося, розпрощатися зі своїм дітищем.
Тільки бабуся з дідом моторошно переживали, і не розуміли що яробитиму з двома машинами?
Пропозиція продати одну з них категорично було відхилено.
А питання про зміст вирішилося саме собою, коли один із моїхтоваришів запропонував на смішних умовах другий гараж.
Хазяїну другого гаража мега-респект за доброту. Там поставиться "осіненька", і буде її звичайним прикриттям, тоді як є гараж на "видубичах", де можна ремонтуватися та утримувати "рижика".
Питання було лише в тому, в який термін їхати за машиною? Яснийпень що навесні, але у зв'язку з подіями в країні ситуація була нунезрозуміла. Якщо їхати, то найближчим часом. Бо на кордонах та наблок-постах все більш-менш спокійно. Хоча, точної інформації ніхтоне давав. Одні говорять одне, інші взагалі зовсім інше. Та й хрін зним. Постійно смикав мене мій друг Олежок, який давно збирався вКраматорськ з'їздити в гості. Сидіти? :— Ти розумієш на щопідписуєшся? Дві машини це не дві пари шкарпеток. Вона ж не їздиладо ладу! Як ви доїсте на ній? А якщо зламаєтеся? І взагалі, невідомо що станеться в Крамі в той час... — Ша! — гаркнув я. —Волків боятися не Троєщиною лазити! Все буде в абажурі. Мамазвичайно прикинулася, але теж моторошно переживала. Батько жив уКраматорську знизав плечима, сказав що: "тобі вже 25 цього року, самвирішуй".
Ну кароч приїхав я. Туди-сюди поспілкувалися, поснідали, посудпомили, розгребли все, пішли з дідком курнути. І діда давайзламувати ворота гаража. — Діду, та давай хоч покуримо, поспілкуємось? — почав я обурюватися. — Ой, часу мало, тому давай, колупайся, роби що треба. Тим більше купу всього треба будеперерити, її запчастини завантажити.
Рижик постав переді мною накритий тими ж ганчірочками, і швидше завсе давно не виїжджав.
< — Дідусю, а ти її взагалі давно заводив? — Та ще влітку…
Збс)))))
Хитнули бенза, прокрутили ручкою двигло, я подивився що з рідинами, спробував електрику, і з горем навпіл машину ми завели.
- З підсмоктування заводиться дуже туго. При витягнутому троїть іковбасить її як нерідну. Підсумок - порвана мембрана у пусковому (ще не лікував). На холодну бере норм.
— Вакуумник не працює. Ваше. Гальма як на Ваз 2101. Але, гальмуютьі норми. Доїхати вистачить.
— Фари світять у різні боки
— Скрипить стабілізатор, можливо аморти.
— Сифоніт зі стику труби з прийманням під пасажиром (смердить іпердить) ). Пізніше ще дідусь зізнався, що резонатор згнив, і вінйого зрізав нахер. У результаті попередив, що вона трохи ралійна ігучна. — Сайлентів на реактивних тягах немає. Під перебір. Машину япрогрів, у щадному режимі проїхався по селищу. Начебто колинагрілася почала поводитися впевненіше. А вже згодом, коли поїхавдо міста на вул. Орджонікідзе дав їй просіру. Не дужепо-сракерськи, потрібно було її трохи привести до тями.
Приємні враження викликав рідний карбюратор Вебер, а особливо йогодинаміка.
В решті ж, особливий огляд і колупання були вже зроблені післяприїзду в Києві. br/>
Діда мій ніколи не був колекціонером запчастин, тому не закуповувавкупи всяких цяцек, а задовольнявся тим, що є. В принципі, і я таксамо роблю.Якщо є хороші речі, я ставлю їх на машину. Надлишкизазвичай йдуть друзям-цінителям, або шанувальникам, щопотребують.
У Краматорську ж у суботній день ми з Олежеком та одноклубникамиartemgenadjevich Та shabik Побували наблошинці, де я вирвав для " рижика, що давно валяється у діда накилимі консоль-бороду для 2103 (! ). Дід сказав що її вже викинутихотів, бо ніхто купувати не хотів. Борода була нова, невикористана, заводська, з вирізом під прикурювач. Тобі, справжня.—Кому тут ще грошей дати? — обімлів я, віддавши мужику 40 грн.
у міжнародний жіночий день ми стартували назад, на Київ.
Коментарі5
Діду красень, зберіг ластівку
рідко їздив і не колгоспив. ось у тому і весь секрет)))
Ех, Петре, класно, душевно пишеш) Продовжуй, дуже цікаво)
не доповнюй, краще новим записом.
так нарив купу архівних фото, спробую впорядкувати написане. хоча, подивимося)))