Будапешт. Місто, яке виникло не за примхою монарха…

Чому нас так тягне подорожувати? І справді, адже в наших подорожахне завжди присутній домашній комфорт і затишок., нормальнерегулярне харчування і не все і не завжди складається так як мипланували перед виїздом.
Одні називають пристрасть до подорожі захопленням, інші ж, більшрадикальні, називають це хворобою. Кажуть, що якщо ви не можетедовго всидіти на одному місці, то цілком можливо, що вас долає -дромоманія, головними симптомами якої є непереборне бажання людинизмінювати своє місце проживання і блукати по світу., якістраждають нестримною тягою до пригод і подорожей -адреналіноманами.На їх думку, адреналіномани люблять ризик ізазвичай беруть участь у найавантюрніших заходах, і для нихголовний критерій - збудження, яке вони відчувають під часподорожей.Ці, так звані захворювання, деякі порівнюють навіть ізігровою залежністю. Ті ж "фахівці" кажуть, що любити подорожувати, це все одно як звикли до перегляду телевізійних серіалів або, наприклад, до віртуального життя в інтернеті.
Я не випадково взяв слово фахівці в лапки. На мій погляд — у цихлюдей просто притупилися ті якості, які ми даємо природою, яківідповідають за потяг до прагнення пізнання навколишньогосвіту.

Згадайте себе або подивіться на своїх малюків. Навколоновонародженого завжди було багато всяких цікавих та новихпредметів, людей, явищ, звуків, запахів… Адже маленьких чоловічківзавжди тягнуло і тягне подивитися, що перебувати за порогом їхньогобудинку. А коли вийшовши з дому, у своєму дворі вже було всевивчено, жага до пізнання світу тягла їх до сусідніх дворів. І меніздається, що це було схоже на таку саму подорож, як зараз, коли ми, будучи дорослими, подорожуємо в інші міста і країни.
А якщо копнути глибше, то водій-дальнобійник, археолог, геолог, гід, тур агент, бортпровідник і багато інших, які обрали собіпрофесію, насамперед через любов до подорожей — адже не зовсімздорові?
Якщо бачити в людині, яка прагне і знаходить можливістьподорожувати прояв хвороби — то хворими можна назвати всіх тих, хтохоч чимось але захоплений і хто свій вихідний або відпусткупроводить не на затишному дивані.
Зрозуміти таких як ми, для яких дорога — це ковток свіжого повітрянамагаються навіть генні інженери.
Їм давно відомий ген DRD4, який відповідає за політичні уподобання.Цей ген регулює активність дофаміну в нашому головному мозку, адофамін — це такий собі нейромедіатор, який відповідає за пошукновизни, емоційну збудливість та здатність відчуватизадоволення.Цей ген, як і ген, який відповідає за колір очей улюдини можуть бути різні варіанти. Варіант R7 гена DRD4 преса вжевстигла охрестити "геном спраги мандрівок" або "геном авантюризму", оскільки дослідження вчених показують, що люди, які є його носіями, відрізняються від інших сильнішим прагненням у пошуку новихвідчуттів. Для них характерна підвищена імпульсивність і ці людибільш гіперактивні. Ген це чи хвороба, але нам подобатися, що "це"у нас є. Це сповнює наше життя. Дає нам той необхідний зарядпозитивних емоцій, якого іноді не вистачає у повсякденному житті.Нам як і раніше, як малим дітям подобатися пізнавати та відкриватидля себе новий світ…

Сьогодні нашою мішенню став Будапешт.
Наталія, наш ідейний натхненник усіх подорожей, які нам удалосяздійснити, якось давно, що й ми не помітили, вклала в наші головидумка: "нашій компанії просто необхідно побувати в Будапешті."
Чомусь нікому з нас навіть на хвилинку не хотілося чинити опірцьому...
Рішення про те, що ми їдемо, прийшло традиційно несподівано.
Кінець листопада, на роботі відвертий передноворічний застій іраптом вона.
<
Та сама.
Шалена думка, що десь блукала і раптово спливла: "нам хочеться вБудапешт! "

Описуючи суть роботи мозку людини, деякі "вчені уми" вважають, що унас у правій півкулі йде боротьба мотивів, тобто права півкулявиробляє мету, а ліве - засіб досягнення. Праве схильніше досинтезу, а ліве — до аналізу. Права півкуля бере інформаціюцілісно, ​​миттєво, а ліву має переводити з першої сигнальноїсистеми в другу. У нашому випадку так і сталося — праве сказалотреба, а ліве дало команду бронювати житло на Букінгу.
Явно всі боги, які відповідають за хороше житло в подорожі —сьогодні у відмінному настрої. А може тут справа й зовсім не вбогах, а в твердженнях, що думка людини — матеріальна… Так чиінакше, але незважаючи на те, що про житло в популярнихєвропейських містах треба турбуватися заздалегідь і знайти залічені дні до поїздки щось пристойне часто неможливо - намщастить.
Town Hall Apartments, апартаменти в самому центрі Будапешта, здвома спальнями, для комфортного розміщення чотирьох осіб, збезкоштовним скасуванням бронювання за день до приїзду, безкоштовним підземним паркінгом - я вважаю одні з кращих заспіввідношенням ціни та якості. Варто зазначити ще й те, щобуквально за кілька хвилин нам на пошту прийшли детальні інструкціївід менеджменту апартаментів про те, як краще доїхати автомобілем іде його припаркувати, щоб підійти на рецепшн готелю за ключами. Навсі питання, які ми виникали, ми негайно отримували вичерпнувідповідь. Напевно так і повинен працювати грамотний персоналготелів, в які вам ще раз захочеться повернутися... Я вже колись усвоїх звітах писав і в цьому ще раз хочу відзначити, що приподорожах компанією краще винаймати саме апартаменти. Якщо коротко— то це дешевше та зручніше. Організувати відмінний сніданок абовечерю завадить лише вашу відсутність бажання./p>
Наш розрахунок виявився вірним. З української сторони черги не буловзагалі. Трохи затримала зміна у словаків. Але в цілому все пройшлошвидко і оперативно. Оскільки ми збиралися з Угорщини ще доКракова, то було вирішено заздалегідь, що купуватимемо віньєткиСловаччини та Угорщини для спокійного проїзду по платнимавтобанам.
Погоджуся, що можна було по Словаччині проїхати і другоряднимидорогами, але автобаном у будь-якому випадку у нас вийшло швидше ів кінцевому підсумку напевно економніше. 10 євро і ви спокійноїздите 10 днів будь-яким автобаном у Словаччині. З моменту нашоїостанньої подорожі до Словаччини трохи змінилися правила проїзду.Стало набагато зручніше. Тепер віньєтка у вигляді паперовоїнаклейки на лобовому склі не потрібна. На зміну їй з 1 січня 2016року прийшла електронна віньєтка, яку можна придбати на офіційномусайті Eznamka, зайшовши на який ви зможете за лічені хвилинипридбати собі право проїзду по словацьких автобанах, які, слідзазначити, знаходяться у відмінному стані.
Вартість угорської віньєтки приблизно 12 євро (з послугамисервісної компанії) на десять днів і її також можна придбатизаздалегідь на цьому сайті. Російського інтерфейсу немає, алеінтуїтивно і так все зрозуміло. Перед відвідуванням нової країни мизавжди себе запитуємо — які ж асоціації викликає у нас назву цієїкраїни. Звичайно ж, після подорожі набір асоціацій іноді зовсімінший, адже він доповнюється ще й зоровими образами. Але все-такицікаво, що вдасться відшукати в наших куточках пам'яті зараз, доподорожі… Десь там має зберігатися все те, що ми колись читали ічули про Угорщину. Адже вчені стверджують, що людська пам'ятьздатна вмістити 1 млн Гб інформації. Непоганий такий собі "вінчестер".
Перше, що спадає на думку практично всім - це автобус "ікарус".Колись ці трудяги були основним громадським транспортом практично укожному місті Радянського Союзу. Мені відразу згадалися болгарськісигарети Ту-134, Родопі та Стюардеса. Ну а далі помчало на перебій- паприка, чардош, Буда, Пешт і Обуда стали Будапештом, гуляш, дужесмачні соки з м'якоттю. А чого варте зливу "угорка"! Адже народнаназва цього сорту заснована на тому, що найбільше цих сливовихдерев зростало в основному саме в Угорщині. Там навіть урожайзбирали особливим способом — сливи не зривали, а чекали, коли вонивпадуть самі, вже трохи підв'ялені. І зараз лише угорки маютьвиняткову особливість для отримання чорносливу.
Здається про Угорщину ми знаємо більше, ніж знали про Словаччинусвого часу…

Не особливо довіряючи Навітелу, я заздалегідь переглянув накартах Google в режимі перегляду вулиць як краще доїхати до нашогоготелю і це нам вдалося без найменшої запинки. Дружно відправилимене. Напевно вони просто заздрили моєму знанню німецької мови.
Адже я зі школи пам'ятав аж дві фрази:
"Ich heiße Slawa." (мене звуть Слава) та Ich bin zwölf Jahre alt (мені дванадцять років). Я так розумію, що всі порахували, що цьогомає вистачити... Я звичайно ж готувався до поїздки. Кілька разівнавіть намагався прочитати вголос "Jó napot kívánok! ", що означаєпо-угорськи "добрий день! " Але цей набір звуків ніякої асоціації вмоєму мозку не викликав, тому змусити його там зберігатися мені невдалося. Відразу почав з німецької. Треба віддати належне менеджеруготелю.
У день її вистачило і першої фрази. Мені навіть не довелося її далішокувати своїм глибоким знанням німецької. Вона зрозуміла – переднею гості з України. Задавши пару фраз англійською і переконавшись, що я зовсім не реагую на цю чудову промову, вона без зайвих сліввдалася до зрозумілої мені мови жестів. — Авто, Кар? — і рукамипоказала мені кермо. — Ес-c! — чистою англійською відповів я. —Карта, пік-пік, ліфт гейт, намбер паркінг, ду фолів ми? — тикаючи впластикову картку з якимось номерком, дівчина запитливо дивилася намене. — Я, я — звичайно ж не блиснути своїм німецьким я не міг. Яквиявилося, мого словникового запасу було більш ніж достатньо в ційситуації. Все швидко було розставлено на свої місця — адже якщо цейготель із підземним паркінгом, значить на в'їзді є шлагбаум, якийможна підняти, зробивши "пік-пік" карткою. А номер на картці – цемісце паркінгу. Квест виявився легким.
Все так і вийшло.
Заносимо речі і мчимося до міста.
У цієї поїздки був свій, інший формат, відмінний від інших нашихподорожей.
При звичайному форматі звіту, тут саме час почати писати про історіюміста і народ, який у ньому проживає, але це знову відволікання відсьогоднішньої подорожі. Чомусь саме після відвідування Будапештапри написанні цього звіту мене постійно тягне кудись убік — наліричні та філософські відступи від головної теми. А якщо зачепититему римлян, які відкрили чарівні термальні джерела, які били прямоз надр гір, і спорудили на їхньому місці великі купальні натериторії сьогоднішнього Будапешта, то незмінно доведеться писати іпро гунську зниклу цивілізацію, чия кров, напевно, тече сьогодні укорінних угор. А там є де фантазіям розігратися, адже це саме гуниу V столітті підкорили Європу та Візантію, змусили платити данинуримлян та візантійців, а китайцям навіть довелося збудувати Великийкитайський мур, щоб від них відстрілюватися…
Ну ось. Знову понесло не туди…
Цього разу ми приїхали дивитися лише на одну визначну пам'ятку. Іцією пам'яткою є саме місто Будапешт.
А в ньому справді, щось є…
Залишається лише процитувати напевно найвідомішу, пророчу цитатуписьменника Лорда Джона Пейджета, написану ним у 18 столітті:
«Пешт виник не за примхою монарха, як Потсдам або Карлсруе, азавдяки енергії народу та його природним властивостям. Це містостоїть у центрі однієї з найбагатших країн Європи, на березі річки, що протікає через пів Європи, ... Клімат міста чудовий і він можерозростатися в будь-якому напрямку. Виходячи з цього Пешту-Будеможна передбачити блискуче майбутнє.»

Місто зберегло свої історичні риси незважаючи на нелегкеминуле.

Кілька хвилин неспішної прогулянки від нашого готелю. І мивиходимо до міської набережної.
З заходом сонця місто запалює нічні вогні і кожна його частинанагадує барвисті листівки.

Дунай є головним проспектом цього дивовижного міста, яке ділитьУгорську столицю на Буду і Пешт. Ланцюговий міст — це візитівкаБудапешта. Напевно кожен, хто побував у Будапешті не змігутриматися від спокуси сфотографувати цього красеня! багато сил ізасобів при його створенні. Будівництво мосту тривало 7 років. Колийого відкрили в 1849 році, міст по праву вважався дивом світу.
Дивно, але міст, насправді, не зовсім автентичний. Під час Другоїсвітової війни він був зруйнований, як і решта мостів Будапешта.Залишилися лише опори. У 1947 році жителі Угорщини розпочали акціюзі збирання коштів на відновлення мосту і вже 20 листопада 1949року міст був заново відкритий. Конструкція мосту булавдосконалена, що дозволило розширити проїжджу частину та облаштуватипішохідні тротуари.
Охороняють міст леви. Одна з легенд свідчить, що скульптор ЯношМаршалко забув зробити левам мови. Коли чутки про це пішли середгородян, скульптор нібито від сорому кинувся в річку, крикнувшихлопчику, який дорікнув йому:«Нехай твоя дружина матиме таку жмову, як у моїх левів! ». Насправді нічого цього не було і скульптордожив до глибокої старості. Мови у левів є, просто ми дивимосязнизу і вони не видно! Ліворуч на пагорбі видно королівський палаці Будайська фортеця. Будайська фортеця — це окремий район староїБуди. За колись неприступними величними фортечними стінамизнаходяться палац і замок — резиденції угорських королів, неприступний Рибальський бастіон і християнські храми. Зазвичайбереги річки схожі на один одного ландшафтом, але тільки не вБудапешті., адже це особливе місто.
Природа розпорядилася так, що берег Буди горбистий, а осьпротилежний берег Пешт, рівнинний і плоский. Завдяки цьому в містілегко орієнтуватися. Ми обходимо коло від мосту Сечені до мостуЕржебет, вздовж фортечних мурів Будайської фортеці, буквальнодихаючи атмосферою міста. Тепло, хоча на вулиці сьогодні 4грудня.
Дуже цікаво та колоритно виглядають пересувні кафе, обладнані зістарих автомобілів
У місті дуже багато вогнів, гірлянд та взагалі ілюмінації. Хочетьсяфоткати та фоткати. Шкода, що не взяли штатив.
Нічний Дунай і місто над ним ніби наповнене романтикою, містикою тапривидами далекого минулого
Завтра ми плануємо здійснити нічну прогулянку Дунаєм на одному зкатерів, які пришвартовані біля причалів уздовж набережної.<

З мосту Ержебет ми виходимо на головну, пішохідну вулицюБудапешта — вулицю Ваці.

Особливо варто сказати про таксі. Як і належить, вони яскраво-жовтіта їх дуже багато в місті. Вулиця Ваці стала модною торговоювулицею Будапешта ще з кінця вісімнадцятого століття. У середнівіки довжина вулиці (1300 метрів), дорівнювала довжині міста.Вулиця сильно постраждала у 16 ​​столітті після звільненнятериторії від турків. Тоді зруйновані будинки за безцінь віддавалиновим домовласникам, які плюс до всього протягом п'яти років несплачували податки. Натомість власники мали у найкоротші термінизакінчити ремонт чи будівництво будинку. Розрахунок був вірний івсе спрацювало...
Напередодні Різдва вулиця виглядає дуже ошатною. Глінтвейн, імбирний чай, грог і пунш практично по всьому місту коштують700-800 форинтів (два євро). Для українців від ціни у форинтахзручно відкинути один нуль і буде ціна у гривні.Середня цінаковбасок-гриль 1, 5 євро, а запеченої голонки — близько 4 євро запорцію. Для залучення покупців у хід йде багата фантазія кулінарів.Для приготування цих коржів із сирно-м'ясною начинкою були задіяніантикварні праски.
Для того, щоб спалити всі калорії з цього коржика доведеться ходитискрізь пішки. Шоколадки — цілий витвір мистецтва. Сьогодні навечерю у нас запечена голонка і, звичайно ж, пляшечка Токая —знаменитого угорського вина. Його в країні на Дунаї вже давно гордоназивають "королем вин - вином королів".
Але втім, про історію Токая - в наступній частині.
Перша частина напевно і так вже втомила вас своєю кількістюлітер…

Продовження тут.