Історія покупки

Ось і настав час пошуку другого авто в сім'ю. Форд – чудовийапарат, але на дві родини його вже мало (тим більше, що у мененародилася дочка). Брат люб'язно погодився виплатити мені моюполовину. Авто і залишити Мандика собі.З цього і почалися мої«болючі» пошуки.
Стояла надзавдання – знайти «живий» авто за скромний бюджет у 2000$. Але ця перспектива після їзди на бадьорому форді мене зовсім нерадувала, та й не хотілося повертатися до своїх витоків, так бимовити. Я навіть їздив дивитися одну дев'ятку 2002 року за все ті ж2000 $. Вона виявилася свіжопофарбованою (непогано, скажу я, пофарбованою) і щедро замовленої. Заглянув у салон, а там ... Такавтома і пластика, і сидінь, і стелі - всього, коротше.Навітьнеприємно було сідати.Коли відкрили капот, то там теж бувнормальний нормальний такий. Стартер оліював секунд 15, перед тимяк запустився двигун. Варіант відпав. ВАЗи більше не дивився. Далідивився тільки іномарки:форди, фіати, рено, пежо ... Навіть всерйоззахопився альфами (трохи не підхопив альфа-вірус з 33-ї в 907кузові). Але все, що дивився на початку 90-х років – це був мотлох! Думав навіть заморожувати витівку і збирати гроші далі, але…Переглядаючи в черговий раз пропозиції на авто-ріа побачив його –Opel Kadett власною персоною. Кадети я не розглядав, бо бувупевнений, що живих екземплярів уже не лишилося. Що підкупило - такце розумний опис і велика кількість хороших фото. На цих фото япобачив гідний авто і з зовні, і всередині – все в оригіналі та щей із ГБО. Навіть не злякав 1987 року народження. Я так собісказав:«Якщо хоч на 90% статки на фото збігаються з реальністю, тоце буде відмінний варіант для моєї маленької родини. Цього ж дня язателефонував з господарем і рушив у дорогу – за 60 км від могорідного Чернігова – до славного містечка Славутич. Коли Олександр (колишній, уже тепер, власник) відкрив гараж, я зрозумів, що язакохався в цього «старичка», який так і норовив усім своїмBadboy-ським виглядом зірватися в дорогу. Все, як на фото і навітькраще! Господар відразу запропонував сісти за кермо і тоді язайнявся цим авто ще більше. Я був здивований тому, наскільки 1.3двигун (та ще й на газу) спритно розганяє легку машину; підвіскапружно відпрацьовувала нерівності і не була такою жорсткою, як пронеї говорять. У салоні нічого не гриміло, не скрипіло і непостукувало. Ретро атмосфера (бежевий тканинний салон, оригінальніпідголівники, запах) салону грала тільки в плюс.
Олександр все розумно розповів машиною:що і коли робив, щозмінював, що треба поміняти. За такий стан авто я був готовийнавіть не торгуватися, але 100 $ (як водиться) господар скинув.Домовилися про пригін машини в Чернігів на переоформлення і черездва дні я вже став повноправним власником цього красеня. Катаюсь ірадію.
Мораль цієї байки така – не бійтеся року випуску, а дивіться настан!