Як навчити дружину водити машину? Монолог чоловіка

Напевно, рано чи пізно всі чоловіки стикаються з необхідністюсамостійно або з нуля навчити водити свою другу половину, абопідкоригувати отримані нею в автошколі знання. Особисто я в різнийчас свого життя навчив водінню цілих чотирьох жінок., включаючисвою тещу, і вважаю себе не дилетантом в цій галузі. Чесно кажучи, я взагалі не хотів, щоб вона водила машину.У неї не все гаразд уцьому плані зі спадковістю.Дружина вся у свого батька, прекрасноїлюдини, але стиль водіння якого залишає бажати кращого.Реакціямиттєва, але прямо протилежна тій, яка необхідна.В свій час батькодружини поставив рекорд - розбив за рік шість машин.Сам віноброблявся завжди легкими подряпинами.

<
Самі розумієте, мене така статистика не влаштовує, тим більше щодружина збиралася возити дітей у садок і школу, а значить, наражатина небезпеку і їх. Крім того, у дружини фантастично відсутнєпоняття «право» та «ліво», як і у багатьох жінок, я вважаю. Але внеї цей дефект набув патологічних форм. При моєму крику «Ліво! », вона судорожно включала правий поворотний ліхтар, висовувала увікно ліву руку, кричала «Право! » Відгадайте, куди вона повертала? Правильно, нікуди, вона продовжувала їхати прямо, тому що за всімацими маніпуляціями встигала проскочити поворот. Дуже при цьомузадоволена собою, вона бурмотіла собі під ніс щось про те, якчудово поверне наступного разу в потрібний бік, але всеповторювалося. Манера витримувати швидкісний режим вселялапобоювання. Я просто боявся, що коли вона поїде одна, якийсь мужик, що плетає ззаду, вискочить з машини, наздожене її на своїх двох ігарненько поб'є. На мої прохання додати газу хоч трохи, тому що занами вишикувалася вже кілометрова колона, дружина з розумнимвиглядом говорила про необхідність дотримуватися правил дорожньогоруху, згадувала про зустрінений нею пару кілометрів тому знак ізпокажчиком швидкості «Не більше 20 км/год» . Потім у хід йшлиприказки: "швидко поїдеш - повільно понесуть", "поспіх потрібнийлише при лові бліх і при проносі" і так далі. Обличчя в неї прицьому було страшенно задоволене, і коли нас таки обганяв якийсьщасливчик і проскакував повз з гудінням і приголомшенням кулаками, вона так привітно посміхалася йому, ніби обганяла вона.

А як вона готувалася до відправлення? Я не бачив, як сідають угніздо кури, але враження один до одного. Миттю виявлялися всі моїналаштування сидіння, дзеркал і радіо. Виїжджаючи з паркуваннязаднім ходом, дружина назад не дивилася принципово, щоб ненервувати зайвий раз. Сказати по совісті, їй не вистачало зростувисовуватися через сидіння, тому вона щоразу сподівалася навезіння. За таким же принципом долалися перехрестя, найчастіше іззаплющеними очима, судорожно втиснувши педаль газу в підлогу, щобшвидше проскочити. Теж, певне, щоб не хвилюватися. В ці моментивона дуже нагадувала свого батька. Коли ми виїжджали на вулиці зжвавим рухом, дружина з ентузіазмом приймалася вести машину.Нагадувала вона мені при цьому дзвонаря на дзвіниці. Руки й ногибігали в різні боки, личко збиралося в качину шишку, очі бездумнообмацували простір. Пішоходи і машини, що обганяють ззаду, вселялиїй непідробний жах, дружина разом з машиною шарахалася вбік івтискалася в бордюр, перечікуючи цей кошмар. Мені, що сидить поруч, іноді хотілося згоріти від сорому. Дружина разом з машиноюнагадували мені мамонтиху Еллі з мультфільму «Льодовиковий період2», яка думала, що вона є опоссумом. Через годину я почував себетак, ніби розвантажив вагон. Я полегшено зітхнув, коли ентузіазмдружини щодо водіння кілька віршів і вона переключилася на ремонтванної. Там її шалена енергія знаходить краще застосування, ніжколи вона їздить вулицями нашого містечка, ледь помітна з-за кермаз округленими від жаху очима. Не знаю, чи зміцню я колись духовно, щоб дозволити їй їздити поодинці…