З Первомайська до Харкова. Перша подорож.

Багато хто з нас день у день чекають, коли настане їхня година, чекають "той самий момент", перебувають в очікуванні Гендальфа, Морфеуса або Хагріда і вірять, що саме тоді почнеться справжнєжиття, повне Пригод і перемог Деякі з нас готові все життя прожитив очікуванні Все, що в них є, це надія на те, що коли настане тойсамий момент, то вони його розпізнають. І їх пригоди наступаютьніколи, проте кожен з нас здатний вийти зі стану очікування іусвідомити, що пригоди перебувають у нас усередині, і їх необхіднозвільнити, що для цього потрібно зробити? життя лежить на нассамих.
Саме з усвідомленням усіх цих фактів, восени ми з Єгором вирішилинарешті втілити те, що планували ще минулої весни — автопробіг ізПервомайська Миколаївської області до Харкова на старому "запорожці" ЗАЗ-968А 1976 року випуску.{вставити карту зпрокладеним маршрутом} Для одного мене це було надто ризикованимпідприємством — я не розбираюся на достатньому рівні в пристроїавтомобіля і не можу почнити його в дорозі, використовуючи підручнікошти, але у нас двох уже були непогані шанси. Незважаючи на це, багато хто намагався нас запевнити в тому, що нічого не вийде.
Отже, одного з погожих осінніх днів ми зібрали речі і сіли навечірній потяг Одеса-Харків, щоб дістатися Вознесенська (прямогозалізничного) повідомлення між Харковом та Первомайськом, якправило, немає), а звідти вже автобусом переїхати до Первомайська.До речі, між прибуттям поїзда до Вознесенська та першим автобусомдо Первомайська близько 2 годин часу, який кожен із пасажирів маєпровести у неопалюваному метало-скляному приміщенні зали очікуванняавтовокзалу. {фото автовокзал} У цьому випадку врятувати може лишегаряча кава, взята із собою у термосі. Поїздка в автобусі не єнічого примітного, якщо не звертати уваги на 80% пасажирів, якіплатять особисто водієві за його особистими тарифами, а не в касуавтовокзалу (мабуть тому грошей на ремонт автовокзалів вистачаєлише на кілька банок фарби).
/>
Нарешті ми дісталися Первомайська, залишили сумки в квартирі, поснідали і вирушили в гараж.
Однак, навіть після ручного підкачування бензину бензонасосом намне вдалося завести двигун — допомогла лише продування свічок. Отже, день приїзду ми провели у турботах про підготовку машини додороги:укомплектували багажник усім необхідним, зробили страховку, накачали колеса (візуально вони були не спущені, але манометрговорив про інше) і вирушили на відпочинок.
На Наступного дня, насилу прокинувшись о 8-й ранку, ми вирушили вдорогу. Вже на виїзді з Миколаївської області, коли ми вирішилизробити кілька пам'ятних фото на кордоні Кіровоградської області, мидізналися, що у нас відмовив стартер. Залишок шляху ми заводилиавтомобіль, штовхаючи його, благо, глушити двигун ми вирішилитільки в тих випадках, коли зупиняємось, а ми зупинялися тільки назаправках. Через 10 годин ми були у Харкові. Максимально намвдалося розігнати наш апарат до 110 км/год, але взагалі намагалисяїхати 90. Що я можу сказати… Запорожець — це вкрай веселийавтомобіль для подорожей. Незважаючи на обмежений внутрішнійпростір і відсутність комфорту, він привертає увагу оточуючихнабагато більше, ніж будь-який паркетник, яких повно в кожномумісті. Запорожець змушує представників поліції відвертатися тапосміхатися. Але все-таки, для того щоб на ньому їздити, необхідномати чітку позицію і бачення себе, саме Запорожець говорить про те, що тобі все одно, що подумають оточуючі. — робіть те, що вважаєтеза потрібне, живіть повним життям і подорожуйте!