Давно вже мріяв остаточно упорядкувати порядок Вихлопнусистему.
Спочатку у мене потроху прогоріла остання банка.Зізнаюся, що коли ятільки-но купив машину, вона видавала безліч різних звуків.Іоскільки машина у мене була перша, то одразу розібратися які звукиправильні а які ні я не міг, але коли дим став уперто йти не зовсімзвідти, звідки потрібно - я купив нову останню банку глушника.середньою частиною, яка в мене, взагалі, як з'ясувалося, булазовсім невідомого походження., Після якогось часу я раптомпомітив, що при кожному зручному випадку задня частина глушниканамагається вилізти зі з'єднання, додаючи цим в сам процес їздипідбадьорливі елементи диму і шуму.
Особливо цьому сприяв рух заднім ходом при паркуванні, що частозакінчується ударом вихлопною трубою про якусь перешкоду, типубрівки, або (раптово! ) земляного валу.
Зрештою все закінчилося тим, чим і мало закінчитися — дві частинивихлопної системи в мене остаточно роз'єдналися на ходу, причомусередня частина впала одним кінцем на асфальт і почала видаватидосить смішні звуки.
оскільки був у цей час снігопад, а лізти під машину, що була надругій смузі Червонозоряного проспекту, було не зовсім зручно, аполовину першої смуги займали нерозчищені кучугури, а всі навколобули злі, і пускати мене на першу смугу абсолютно не виявлялижодного бажання — мені довелося їхати якийсь час саме з такимзвуковим супроводом.
І хоч у відповідь на мій істеричний дзвінок про допомогу, менісуворо порадили уникати руху заднім ходом, у мені все-таки тліласлабка надія, що я зможу самостійно щось зробити з вихлопною трубоюі приїхати на роботу саме на машині. Інакше доведеться повернутисядодому і йти звідти на метро. Пішки, в снігопад, по заметах, майже2 км. Тому я заїхав у якийсь двір. Дбайливо постелив під себе одиніз задніх салонних килимків (з тих пір я його не бачив! ), ліг поручз машиною і глибокодумно посмикав рукою задню частину вихлопноїнамагаючись вштовхнути її в середню…
Це у мене виходило погано. А якщо бути зовсім точним, то невиходило зовсім. І ще, на той час я раптово зрозумів, що виїхати зцього двору зможу тільки заднім ходом.Після десятка нервових, і незавжди логічних маневрів, я таки вирулив із двору зновуЧервонозоряний проспект, і вже буквально через кілька хвилин їхатимені стало значно легше. br/>
Цей мерзенний скрегіт раптово припинився! Я зупинив машину прямопосеред проспекту і побрів назад за середньою частиною свогоглушника. Здогадуюся, що хоч я і доставив деякі перешкоди рештіучасників дорожнього руху, тим, що заважав їм їхати, повертаючисьметрів 20 до своєї машини і тягнучи при цьому за собою здоровеннийшматок іржавої труби, якесь задоволення бачачи мене вони такиотримали. Виявилося, що без глушника їздити зовсім неприкольно.
Мені весь час здавалося, що машина не їде зовсім. Мабуть, такевідчуття у мене виникало внаслідок когнітивного дисонансу міжшвидкістю, з якою рухалася машина і звуком, який вона при цьомувидавала... Але буквально наступного дня все налагодилося. Тому щомені поставили нову середню частину вихлопної системи. А для того, щоб, на їхню думку, стало зовсім добре, майстри зробили всювихлопну одним цілим — приварили середню частину прямо і до "штанів" і до задньої частини.
Але вже добре стало після того, коли я через тиждень при паркуваннівідчайдушно в'їхав трубою глушника в замерзлий, вкритий снігомневеликий земляний горбок, що, враховуючи мою низьку посадку, велику колісну базу і вихлопну трубу, що стирчить вниз чомусь підкутом градусів 20, виявилося зовсім неважко.
І постраждав я виключно від власного перфекціонізму. Аджеприпаркувався вже, так ні, здалося, що став надто криво інеправильно. Трохи скотився нижче, увімкнув задній хід, колесастали буксувати на льоду, я піддав більше газу — і вуаля. Проїхавшисантиметрів сорок тому я раптово відчув глухий удар. У розпачізазирнувши під машину, (не побоявшись для цього бухнуться колінамипрямо в сніг) я виявив, що тепер труба перед задньою банкоюглушника знаходиться в дуже неприємній близькості від колеса…
Довелося мені спати ніч у дуже поганому настрої.
А наступного дня з самого ранку. Трапився страшний снігопад, а япоїхав до найближчих гаражів шукати когось, хто більш-меншпрофесійно поставить мені на місце вихлопну. Але знайшов я тількисторожа, який запропонував мені яму типу "естакада" і трохипізніше, у вигляді бонусу - великий залізний лом. Як я, стоячи наколінах під машиною, намагався, уперши кудись у днище машини лом, відігнути трубу подалі від колеса. Усього якусь годину виснажливоїроботи, мокрі від стояння в снігу на колінах штани і якась, непоспішна проходити гидливість від довгого повзання в не зовсімстерильній ямі. А відразу потім трапилася ще одна пригода, якавпевнено зайняла наступна година мого життя. Коли я з почуттямуспішно виконаної роботи спробував виїхати з гаражів — снігопад бувтакий, що двірники на лобовому склі вже не справлялися, а провидимість через решту скла не доводилося й мріяти. Спроб піднятисянагору обмерзлою дорогою, що йде з гаражного кооперативу нагору підкутом градусів у тридцять, у мене було напевно не менше п'яти. Дваостанні великодушно здійснив сторож. Йому здалося, що він, якдосвідченіший водій, з таким завданням впорається набагато краще. Іпри цьому повністю поритою коліями дороги. Асфальту на цій дорозіне було зроду, хоч гаражі вважаються дуже крутими. Вся дорогавкрита товстою кіркою з замерзлого снігу. І мало того, йде вона відгаражів знизу вгору, так ще й робить при цьому такий крутий віраж.Прямо тобі гірський серпантин. Тому з місця, де я зараз стояв невидно ні гаражів унизу, ні жаданої вулиці Уманської вгорі, на яку яще не втратив надію потрапити до темряви. По-перше, тому що я націй вулиці живу, а по-друге тому, що в жодному іншому напрямку зцих гаражів виїхати неможливо. А варто при цьому моя машинаградусів так під сорок п'ять по відношенню до напрямку дужебажаного руху. І зовсім не тому, що мені так стояти зручно, апросто тому, що вийшло само собою, внаслідок численних спробпоїхати хоч кудись, не вперед так назад.
> Але не думайте, що мені було самотньо. Трохи вище, метрів задесять від мене затишно влаштувалася чорна Тойота Камрі, чийпередній привід і великі диски мали дати її сто очок фори передмоїм задньопривідним, на маленьких дисках, та ще й із недостатньовисокою гумою скорпіоном.
Мали дати, але з дали. І Камрі це теж дивилася не зовсім у бікруху. А трохи нижче, тобто за моєю спиною, стояв, настороженоналяканий третій Фольсваген Гольф. Ось він може й показав би намусім клас, хвацько вирвавшись нагору, та тільки йому, завдяки нам, дісталася слизька частина дороги. А те, чому можна було бпіднятися, перегородили ми з Камрі. Оскільки крім мене всі іншіучасники цього суботнього заходу були членами горезвісногогаражного кооперативу, з'ясувалося, що всі вони знають один одногоі їм є про що поговорити. І вони, схоже, не дуже поспішали. А менечекала і хвилювалася дружина, бо я колись усе зробив, подзвонив їй, і сказав, що їду вже додому. І пройшов з того часу вже годину, ателефон у мене раптово розрядився, та й сніг продовжував валитипросто без жодного сором'я. А тим часом мої колеги по нещастюпримудрилися видзвонили якогось Колю на "ниві", мабуть теж з цьогокооперативу, і він уже був десь близько і горів бажанням негайнонас усіх врятувати.
Під'їхав цей самий Коля, але коли він спробував задом підібратисядо Камрі, щоб підчепити трос, його "нива" стала ганебно загребатиколесами, явно напрошуючись до нашої компанії.
А в загальній розмові все частіше стало з'являтися слово "трактор"…
дідусь, захоплено сказав мені, тикаючи вниз у невидимі гаражі: "тамон їде така (він підняв палець догори) машина! Вона вас точно всіхвитягне! " Знизу і точно наближався невидимий поки хтось, дужеприємно при цьому ричачи.
Всі ми в надії завмерли, і ось нарешті і через поворот з'явивсявін.
А за його кермом сидів цей славний рудоволосий юнак. Як з'ясувалосяпотім, у процесі прив'язування троса до заднього бампера Доджа, (апетель для троса в цій машині не передбачено) господаря цієїславної машинки звали Славік (каламбур! ), І, незважаючи на юний вікі трохи легковажний вигляд, підійшов він до нашої проблеми дужевідповідально і з розумінням. Камрі. Я стурбовано посеменив слідомза рятуваною, що бовталася на мотузці не гірше водного лижника. Бопобоювався, що весь ліміт добрих справ у Славика на сьогодні можебути вичерпаний. Але побоювання мої виявилися марними. Не минуло йтрьох хвилин як Додж бадьоренько задом підібрався до мене впритул, і дивлячись на нього нікому і на думку не могло спасти, що під йогоколесами майже голий лід. Я зачепив трос, моя машинка з радістюсмикнулася і помчала нагору…
А я зі щасливою усмішкою кермував і для пристойності легеньконатискав на газ…
Приблизно через дві години, коли я мчав до мосту Патона по ДружбіНародів, крізь вибійний репертуар Радіо Рокса, почав пробиватисяякийсь неприємний стукіт. І частота цього стукоту якимось чиномзмінювалася разом із швидкістю мого руху. Що разом із сильнимснігопадом і рідкою кашею під колесами, що змушує мене почуватисясерфером, стало наполегливо додавати в дорожню обстановку непотрібну зараз пікантність... Потім стукіт раптово припинився, алена зворотному шляху з'явився знову.
А наступного ранку знову зник. Але за кілька тижнів, коли я вже пронього і думати забув, він нагадав про себе, коли їхав на роботу. Ітак мене налякав, що я психанул і зі своїм співробітником поїхавпрямо в робочий час на СТО неподалік нас, яке належало йогознайомому. На СТО машинку підняли на підйомнику якісь юнаки, які невселяли мені довіри, і важливо повідомили мені, що моя машинапогана, гнила і з двигуна тече масло. А на запитання, що ж у менестукає, задумливо відповіли, що це, напевно, шруси. І з ходузапропонували мені їх поміняти за 2000 грн. Віддавши за діагностику (виявляється, це називається «діагностика») 50 грн я поїхав зновуна роботу.
І мабуть діагностика допомогла, бо стук припинився.
<
Наступного разу я поїхав на розбирання, де було своє СТО. І таммені сказав, що це стукає вихлопна, своїм пальцем для підвісу надемпферну гуму про такий самий палець, тільки на днище. Меніпоміняли порвану від удару вихлопною трубою гумку, спробували щепідігнути трубу, в результаті просто засунули між стукачами один заодним залізяками шматок старого повітряного фільтра. Після цьоговсе стало добре і я про вихлопну забув. Але коли одного разу меніміняли важелі передньої підвіски підняв машину на підйомнику, товиявивши шматок фільтра між вихлопною та дном дуже здивувалися, іпопередили мене, що це зовсім не гут і може статися спалах. І тодія поїхав нарешті туди, де мені вихлопну робили і вони ніби всевиправили. Звичайно, без особливого задоволення. Але коли менінарікали, що я ж явно стукнувся трубою саме від цього у менепочалися всі складнощі — я їм заперечив, що як мені нею можна булоне стукнутися, якщо вона висить якось абсолютно не Слава Богу. Ітут вони прозріли і сказали, що так, висить вона у мене неправильноі навіть гумка, на якій вона висить жодного разу не правильна. А яїм тоді сказав, що, чому ж вони не були такими розумними минулогоразу, коли робили мені вихлопну. У результаті мені все переробилияк треба, і я поїхав додому щасливий, бо нічого їм не заплатив. Нутипу це гарантійний випадок і контора дуже відома і з гарноюрепутацією. А коли мені перебрали двигун, то мене став сильнодратувати звук з-під капота. І ніби всі дійшли висновку, що це відпрогорілих "штанів". Тобто настала черга заміни останньої (анасправді першої) частини вихлопної системи. Хоча ні, все було нетак. Коли зняли двигун, і спершу викотили, а потім закочували назадмашину, я раптом почув дивне гуркіт і виявив що моя вихлопна своєюпередньою частиною, яка кріпилася до відсутнього зараз двигуна, лежить прямо на землі.
Я зазирнув під машину, і навіть засунув туди руку, і переконався, що той злощасний палець, яким вихлопна мені взимку так веселостукала, зараз висить на демпферній гумці, а сам резонатор, до якогоцей палець був приварений, чудово живе без нього. Впускну частинувихлопної підв'язали вище під капотом і в такому вигляді, грюкаючи, немов сервант на купині, я був відтранспортований без движка прямопід власний будинок, що так вдало підвернувся червоним ескортом.Якому, незважаючи на значне полегшення маси моєї машинки за рахуноквідсутнього двигуна, все одно довелося несолодко. А потім двигунповісили і вихлопна за нього причепилася. І наче все стало добре, але осад залишився. І я знову приїхав до цієї контори, де меніробили вихлопну. І говорю, що мовляв тепер я бажаю «штани»поміняти. А коли ви мені так вдало зварили одним шматком, то менітепер дорога тільки до вас. А вони мені сказали, що від моїх рідних«штанів» уже ніякого толку, мовляв варити там уже нічого. Вони вжеяк фольга. І треба ставити нові. Але нових зараз немає, требазамовляти, будуть лише за кілька днів. А коштуватиме це 450 грн іще робота 150. Ну а я, скориставшись моментом, що машина стоїть наямі, заліз під неї і виявив що так, палець який повинен фіксуватисередню частину вихлопної, що висить на демпферній гумці. І явідразу закликав до відповіді майстрів. Тому що явно було видно, щоштир був відрізаний болгаркою. Я спитав у них, якого ж хрону вонийого відрізали, на що отримав відповідь, що його відрізали длятого, щоб приварити в іншому місці. Ну а на моє запитання, то чомуж, власне, він не приварений в іншому місці, мені пояснили, що вінпросто відірвався, мабуть, був приварений погано. Інайвідповідальніший і найписьменніший там у них чувак, мабутьмайстер, зітхнув і поліз, все переробив. Типу так, як треба булозробити одразу. І трубу ломом підігнув і підварив. І знову почаврозуміти, що це я сам трубою стукнувся, і від цього почалися всібіди. А я йому сказав, що чого мені не трубою не стукнуться, якщо вмене труба ззаду дуже низько висить. Тоді він знову зітхнув ісказав, що там все зроблено неправильно. І поліз, і відрізав там, іпригнув, і приварив, і все стало добре. І труба тепер високовисить, і все на своєму місці. А щодо «штанів» вирішили, що я їмпередзвоню. А мені сильно не сподобалася їхня ціна. Але вонипояснили, що ось тільки-но зараз все в них раптово подорожчало. Урезультаті той, хто робив мені двигун, дав мені телефон якогосьмайстра з вихлопних і після розмови з ним виявилося, що все зроботою у нього буде коштувати рівно вдвічі дешевше. Але в менедовго не виходило до цього майстра дістатися, бо в нього то чергабула, то сильне похмілля. І от коли я вже, нарешті, відпросився. Зроботи, і навіть їхав до нього, але через свій будинок, тому щотреба було завести продукти, моя машинка раптово почала поганоїхати. Якось я дістався додому, уявляючи собі дорогою різні жахи.Але з'ясувалося, що просто раптово засрались свічки, і їхав я додомуто на 3-х то на 2-х циліндрах. А поки я займався під будинкомсвічками — чергу свою у майстра я пропустив, і довелося менідірчати ще кілька днів, до суботи. Натомість у суботу я отримавнарешті довгоочікувані нові «штани».
Ексклюзивні! Індпошиття. А у старих, які я вирішив розглянути, коливони сиротливо валялися на асфальті, просто на сором'язливому місцібули дві дірки. Причому наскрізні. І через них проглядавзапорошений асфальт…Так що тепер вихлопна в мене просто казка. Алеодразу ж постала нова проблема. Виявляється, якщо вихлопна працюєдобре - стають чутні дуже багато всяких звуків, які машинкавидавати не повинна. А це означає, що все тільки починається і намз машинкою ще багато всього приємного чекає.
краса якась
Коментарі1
Мдя…