Бампера, як різновид розхідників, та інші сумні думки

Серед паскудних гнид, удосталь повзають по наших містах і весях, особливе місце займає підвид підлої боягузливої ​​сволоти, нишкомшкідливої ​​оточуючим і гаденько шифрується від відповідальності засвої діяння. Кущі! — ось девіз цих тварин, може, пронесе... І якправило проносить, що сумно. Колись належав тестеві давно продали, та й дислокувався він у чорта на рогах.Той, що пропонували купитидрузі, ми брати не стали через невдалий заїзд і знову таки, далекого розташування від будинку. Вулиці під під'їздом.Поруч іздесятками своїх чотириколісних побратимів, що вишикувалисяпаровозиком уздовж тротуару.Вулиця наша, не дивлячись на центрміста, тиха, майже, можна сказати, патріархальна.Здебільшогоавтовласники один одного знають в обличчя (ну чи в номер) і довгіроки ніяких проблем у нас не виникало, і ось кілька місяців томузатесалася таки шакаля душонка в наші стрункі ряди. Того ранку я, як завжди, вийшов до машини раніше, щоб завестися-прогрітися івстигнути доставити дружину до потрібної їй точки. Звичайнообійшовши автомобіль по колу з перевіркою на предмет коліс, щоспустили, виявляю ззаду зліва розбитий відбивач, кривавимиосколками валяється на снігу. Розкурчений датчик парктронікапохмуро, наче вибите око, звисав на дроті з-під бампера. І тиша.Малоприємна ця ситуація посилювалася ще й правильним кружком, щочітко віддрукувався на місці загиблого датчика, що наводить надумку, що машину вночі приклали фаркопом, розгортаючись і незорієнтувавшись у темряві. Хороші новини полягали в незайманостіфарбованих частин бампера і задньої лівої фари - до речі перше, щоя перевірив ще до того, як розсердитися і засмутитися. Насправді, проблема сама по собі яйця виїденого не вартує, ремонт копійчаний іна швидкість такі ушкодження жодного разу не впливають. Але ж самфакт! Це ж треба бути такою сукою, щоб зробити незнайомій людинігидота і навіть не знайти в собі совісті залишити під двірникомномер телефону зі словом «Вибачте». Та сто років би мені не впалойому дзвонити і щось пред'являти. Але це було б по-людськи. Атак…

Для очищення совісті я звичайно пройшовся уздовж припаркованихсусідів, похмурим поглядом виглядаючи кандидата на мінус у карму, але ні обладнаний фаркопом L200, ні давно перетворилася нанерухомість "нива" на винуватця не тягнули. Ну значить і бог йомусуддя. Буквально через тиждень, замовивши по інтернету новийвідбивач і датчик, я відновив втрачений автомобілем презентабельнийвигляд, замінивши вбитий парктронік на новий і приколхозив відбивач.З останнім, до речі, довелося повозитися і навіть загнати Кайронадупою на бордюр, бо інакше під ним було ніяк не розташуватися зкомфортом, а посадкові місця саморізів цього відбивача тамукорячені так, що без півлітри і такої матері взагалі хрінпідлізеш. Загалом ціна питання стала в 15 доларів з доставкою, наслідки неприємності ліквідовані, але осад залишився. Ну іподряпина у вигляді правильного кружка на нефарбованій частинібампера (якщо знати і придивлятися), залишилася нагадуванням пронедосконалість людської натури.
Через місяць, таким же похмурим і непривітним ранком вийшовши здому і підійшовши до машини, я виявив спереду праворуч на бамперіпотворну білу обдертість. І тиша. І нікого. Притягую я чи до себецих мерзотників без честі й совісті... — Карма, — подумав я.
- І тебе туди ж, - подумала карма. Цього разу дешевими ніштяками необійдеться - фарбування бампера справа порівняно дорога. Образливо, але саме цей бампер я вже фарбував рік тому… Але це вже іншаісторія.