Чим багата батьківщина

Тема побита, зокрема дороги та дурні на них)на посаду мененадихнула подорож з Маріуполя до Кропивницького (там де раніше бувКіровоград, тепер Кропивницький). За допомогою інтернет ресурсуавтострада.Інфо було прийнято Дороги Донецької області дозволяютьїхати не повільніше 100 км/год, стан 3+/4 але ям особливо нема, свіжі латки є. У парі місць заслуговує невтішних слів, покриттямісцями засмучує ямками, місцями трамплінами, але особливокримінальних місць нема, в цілому їхати можна теж 100-120. Гіднапроведення гоночних змагань найвідоміших федерацій, а ось післяповороту на криворізьку трасу варто піднапрягтися на ніби стерпнійдорозі, яку до речі латає досить іменитий підрядник, зустрічаютьсядуже неприємні ямки, і летіти варто або дуже обачно, абонизько-низько. А ось після повороту з криворізької траси у бікОлександрії (найближче село Божедарівка) починається треш. Дорожнюроботу немає (це як є, тільки навпаки). Деякі ями дозволяютьвтопити в них високі кросівки 42 розміри, місцями доходить доповної зупинки та штурму узбіччя. Неподобство це триває практичнодо стели Кіровоградська область, зрідка Ви можете потрапити напристойну ділянку, але це не привід розганятися, бо є високі шансипотрапити на екстрене гальмування або битий диск. У районі селажовте можна виїхати на ґрунтовку паралельну дорозі. У суху пору ценепогана ідея, мокру категорично провальна. На цьому можназакінчувати повість про дороги та переходити до другої частини, зокрема до дурнів. Вирішивши пошкодувати ходову, нерви, і напевнощось я вирішив скористатися цією чудовою ґрунтовкою на зворотномушляху. Як виявилося напередодні, у певних місцях пройшов дощ (скоріше не дощ, а репетиція всесвітнього потопу). Галант до їздирозкисною ґрунтовкою не пристосований. Можете куштувати, можетеперевіряти, але я в цьому переконався. Відсутність будь-яких системкрім АБС дала можливість від душі попрацювати ободом, повертаючисьвід дерев і крутячись на бруді та мокрій траві. Найприкріше, щовиїзд із ґрунтовки досить крутий, і навіть розвернувшись узворотний бік не факт, що я б його здолав обліпленими липким брудомлітніми шинами. Апофеозом подорожі стала Лужа (з великою Л) уневеликій низинці. Вже скочуючи до неї я зрозумів що прибув. Моїхзнань з офроуду вистачило на те, щоб напхати гілок під колеса, алетолку не було ніякого. На щастя, дорога виявилася щедра на добрих ічуйних людей, і водій автоцистерни люб'язно погодився набрати менез найближчої сільради з метою допомоги, так до неї і не доїхав, передзвонив повідомивши що в мій бік їде сільськогосподарськийнавантажувач (чоловік, величезне тобі спасибі).Водій навантажувача, оцінивши ситуацію моментально погодився допомогти, єдине посталопитання у тросі. Його гак виявився завеликим для моєї петлі, у менетроса не виявилося, тому ми тричі порвали ланцюг, який висів нанавантажувачі для незрозумілих цілей. Присітуп розпачу перервалодруге поспіль диво. На узбіччі зупинився Сузукі гранд Вітара (чоловік, якщо ти читаєш тобі теж велике спасибі) і дав Трос (не тогівно оранжевого кольору, що продають у всіх автомагах, а вирібздатний витягнути фуру). Про те як очково було їхати без гальм (зчеплення на бруді до мене природно не повернулося) за метр відлап навантажувача (він тягнув мене заднім ходом, лапи довжиною пометри півтора, трос під 2.5) не стану, добре те що добрезакінчується. Тепло подякувавши мужикам я поїхав далі, з думкою промиття ходової. З висновків для себе я отримав дві речі. Перше цепридбати гідний трос, а друге це не з'їжджати на галанті з дорігзагального користування) ах так, за 580 км. Витрата газу зкліматом, при швидкості 100-130, чи повзком внатяжку становив 10, 8л. Газу/100 км, що вважаю дуже гідним результатом).