Зимові котушки разом з Паркетосами .

Зима цього року видалася снігова, морозна, справжня!
Раніше я вже писав (https://megadriver.org/p762037-pidkorennia-girskix-versin-bilorusi-z-lr-defender-2020), що випадково потрапив до спільноти Паркетоси і з'їздив з ними впробну міні-експедицію в славне місто Раків, з дивовижною історією, мені дуже сподобався формат:легка бездоріжжя, на якій не вбиваєшмашину, а отримуєш задоволення і культурна програма у виглядівідвідування цікавих місць, музеїв, архітектурних пам'яток, обід укафешці або шашлик просто неба Це набагато цікавіше, ніж простобезцільно місити бруд.
Тому я став кататися з хлопцями майже щосуботи., так що моя пробапера в літературних нарисах відкладається до кращих часів) Замістьцього запрошую всіх власників Jeep Liberty KJ подивитися видоси, там моя Апельсинка часто "прикрашає кадр" своїм яскравим виглядомсеред білого снігу та сірого льоду))>

Німанська міні-експедиція.
Запам'яталася тим, що ми так і не потрапили в точки призначення, маршрут виявився надто складним і туристична поїздка перетвориласяу боротьбу зі сніговою цілиною, інколи ж і болотом. Апельсинкамужньо на нижньому пробивала дорогу в снігу місцями по коліно длявсієї колони. А за поворотом навколо узлісся я уткнувся носом угрупу оленів, які дали деру по полю). >
Тут ми вирішили поїхати на оглядовий майданчик біля аеропорту таподивитися як будуть над головою сідати та злітати літаки. Поїздказапам'яталася тим, що ми пару разів заблукали і постійно поверталиу зворотний бік) З літаками вийшло кумедно:коли ми таки прибули наоглядовий майданчик і звірилися з розкладом, то виявилося, щонаступний літак мав прибути в аеропорт через 2 години — коронавірус-так і. І тоді ми вирішили відвідати за 10 км від оглядовогомайданчика місце, де 1985 року зазнав катастрофи радянський ТУ-134, в якому загинуло 58 людей. Стежка до пам'ятника була не чищена інею ніжно було проїхати 7 км. Перший кілометр проїхали добре, алепотім пробиватися було все складніше і машини почали застрягати.Проїхавши всього 3 км ми вирішили повертатися, розуміючи, що далібуде тільки гірше. Зате весь час, поки пробивалися до пам'ятника, бачили як на ВПП постійно заходили на посадку літаки — дуже низькоі повільно, немов висіли в повітрі нерухомо. Запам'ятавсявеличезний лось, який ламанувся всього метрів за 30 відАпельсинки.
Вілейська міні-експедиція.
Це була дуже цікава поїздка з відвідуванням деяких костелів, включаючи найменший діючий костел Білорусі. Відмінно повеселіли напляжі Вілейського водосховища — дрібний пісок і дрібний пухнастийсніг — підступна субстанція. Але схоже, що найбільше запам'ятавсяпішохідний міст, перед яким висіло попередження на папірці, щопроїзд заборонено. З місцевими жителями так і не вдалося поговорити— все довкола наче вимерло. Папірець — не дорожній знак та вивчившиміст, вирішили їхати. У результаті все пройшло добре, але щодіялося в голові першого водія на Судзукі і важкоатлетів -залишається тільки здогадуватися) Ще запам'яталося те, що напереферії навіть у досить великих агромістечках занедбанихкапітальних промислових будівель стає все більше і більше - ціліквартали, що вимерли, стоять без вікон та дверей. А ще вже в самійВілейці (місто в Білорусі), коли ми всі запарковалися біляХрестоворухівського костелу, то місцеві ДАІшники не змогли спокійнопроїхати повз, і замість того, щоб нести службу автоінспектора, розгорнулися, під'їхали і почали займатися політично мотивованимдізнанням про цілі зборів. Людей на центральній площі біля місцевоїпам'ятки… Такий ось маразм. Переконавшись, що політики тут немає, побажали всього хорошого і поїхали. У цій вилазці я взяв участьчастково, т.К. Треба було вдень повернутися до міста. Однак тієїневеликої участі вистачило за очі) Поки голова колони пробиваласядо Петровичського водосховища через глибокий сніг, я як замикаючийкатався по лісах і то рятував Дефендер 2020, який застряг у снігуна узбіччі, то шукав заблуканого Хаммера, щоб приєднати його допотім супроводжував Дастера, у якого від перегріву муфтивідключився повний привід і він не зміг продовжити маршрут разом зусіма. Це сумне видовище, коли автомобіль позбавляється повногоприводу і безпорадно буксує на маленькому підйомі. Поки я урозвідці промацував об'їзну дорогу, то й сам застряг 2 рази наснігу і ми з господарем Дастера Артуром відкопували Апельсинкулопатами) Коли муфта Дастера охолола і повний привід повернувся, мивиїхали своїм ходом на нормальну дорогу. Але найбільш хвилюючимибули змагання. Я встиг взяти участь лише в одному — підйом у горуна якийсь час. Найкращим виявився Дефендер 2020, за ним Нива. Ясподівався побити їхній рекорд, але припустився помилки відразу настарті — машину в колії кинуло вбік і я занадто різко покрутивкерма в протилежний бік, внаслідок чого я не просто повернувся вколію, а вилетів з неї вже з протилежного боку., залетів дупою вкущі. Щоб виправитися, я крутнув кермо в інший бік, але всеповторилося і тепер я вже влетів мордою в інші кущі. Підсумок — час15.49 сек (у Дефендера 11.36 сек).
Кущі були настільки потужними, що не просто сполоснули захиснепокриття, але натиснули на розширювач арок з такою силою, що лівийповоротник вискочив зі свого місця. Це було справжнісінькимвипробуванням для полімерного покриття Титан. Смуги на бампері булидуже жирними і страшними, але на перевірку виявилося, що це залишкидерева в крокрені Титану. Все стерлося вологою серветкою безслідів. Так що Титан – чудове покриття! Якщо раніше я не боявсялистя та дрібних гілок, то тепер не боюся і досить міцних гілок, завтовшки з палець.