Рейхсваген не зламати або Коли тобі набули

Вирішила подруга купити собі нового двоколісного друга і попросиламене поїхати з нею, щоб забрати мот. Зусиль Honda Hornet 600влізла.Але це буде пізніше.А починається наша історія з тогомоменту, коли я прокинувся о першій годині дня шостого числа іпобачив від неї пропущений.Перезвонив, вона окреслила ситуацію. Іотримуємо 150 см від задніх дверей до переднього пасажирськогосидіння.Незадовільно.Навіть у крайньому передньому положенні, колипередній пасажир уже толком сісти не може, виходить 160см. Так якподруга хороша, фігуриста і я не залишаю надій дати їй під хвіст, то не можу не спробувати придумати, як запхати спортбайк доРейхсвагену.А якщо ще й врахувати, що це обіцяє непогані гроші запорівняно невеликі зусилля (це я тоді так думав, наївний д******), то душа таксиста не може напарник наказує зняти переднє сидіння.Братане, та ти чортів геній. Пам'ятається мені, колись сусід, якийтеж мав Канго, казав, що кріплення сидіння знаходяться на днищі.Воно так і виявилося, але немає необхідності знімати полозья. Длязняття сидіння достатньо відключити фішку датчика переднатягувачаременя (так, джекичан світився всю дорогу назад), зняти кожухпереднатягувача (хрестова викрутка), послабити сам механізм (ріжковий ключ на 17) і відкрутити сидіння від полозів (зіркоподібна викрутка, Т10, ). Зроблено. Знову рулетку в руки -220 см. Чудово, залишається навіть запас. Все можна їхати. Виїздпризначено на чотири ранки сьомого числа. Спати мені, ясна річ, нехотілося і я не спав. Зайшов увечері в інтернет-салон котнути втанки і власник мені таки, собака плешива, набув. Висловив такетвердження: "дорога буде важкою". Сука. Ну, якщо дорога не дужеблизька, то й без нічого їхати не справа. Бутерброди, термос ізчаєм, запасний одяг, набір основного інструменту про всяк випадок.Накачався кави перед виїздом, забрав подругу та байкера, який цейхорнет мав оглядати. А ось що ще важливо. Вирішив проштудувати, яккраще їхати до тих самих Чернівців, де знаходився байк. Увайбер-групі "дТП Вінниця" сказали, що краще їхати черезХмельницький. Будь проклятий той чоловік, до чиєї поради "їдь черезХмельницький" я прислухався. Виїхали. Дорога на Хмельницький — цепросто формений п*****. 20-30 км/год з рідкісними розгонами до60-70. Дорога як автобани у Німеччині після капітуляції Третьогорейху. Не доїжджаючи 20 км до Хмельницького, довелося ухилятися відзустрічного автомобіля. І з цього моменту розпочинається пророцтвовласника інтернет-салону. Влітаємо в яму мало не по коліна. Усі, приїхали, хлопці. Загнули правий передній диск, від удару одразумінус атмосфера. Перекурили, дотягли до заправки, підкачали. Так, все взяв, а компресор із гаража дістати забув. Колесо б'є простожерсть, за всіма правилами їхати не можна, але треба. Рада трьохмандрівників вирішує їхати далі. Проїжджаємо Хмельницьку об'їзну, виїжджаємо на Кам'янець-Подільський. Ось що мене вбиває, то цеідіотизм влади та автодорів. Вінниця-Хмельницький – це частинатраси міжнародного значення Е50 (м12), аХмельницький-Кам'янець-Подільський – це дорога обласного значення.Так от, хлопці, від Хмельницького до Чернівців дорога цілкомстерпна, можна їхати 90 км/год без проблем, є лише невеликіпроблемні ділянки. Оскільки вже стало ясно, то трохи натиснули й тісамі 90 та їхали. Дорога від Вінниці до Хмельницького зайняла 2, 5години (! ). 10.15 ранку, ми в Чернівцях. Зустрічаємось ізвласником, оглядаємо байк. Той мотоцикліст, який поїхав з нами якфахівець, вішає нехилу таку локшину власнику з приводу недоліківбайка, хоча за всіма ознаками мот мав бути просто ідеал. За фактом, недоліки були лише у фарбуванні. Всі домовилися на 2900 припочатковій 3000. Їдемо в МРЕО ну або як там вони тепер, сервісніцентри МВС. Коротше, МРЕВ воно і в Африці МРЕВ. Треба сказатиспасибі власнику, який взяв усі витрати на зняття-постановку наоблік на себе. Половина шостого вечора, мат поставлено на облік, пощастило ще, що знайшлися мотоциклетні квадратні номери вінницькоїреєстрації. Близько сьомої вечора висуваємося назад. Жаль, незробив фотографії, наскільки був запакований Рейхсваген. Прорахунокполягав у ширині байка, тому довелося зняти не лише переднє тазаднє праве пасажирське, а й заднє середнє, тобто одній людинідовелося сидіти на підлозі. До Хмельницького доїхали більш-меншспокійно. Побоювалися стаціонарних блокпостів, бо теоретично моглиб почати капати на мізки за байк у салоні, але ні, пронесло, ні наодному не зупинили. Зрештою, Канго — малопримітний автомобіль дляполіцейських. Востаннє заправляємось у Хмельницькому та висуваємосьна Вінницю. Забув сказати, що завдяки "відмінній" якості покриттяна зворотному шляху на ділянці Хмельницький-Вінниця доводилося нераз і не два зупинятися через те, що відчинялися зсувні двері (замок-то відрегульований не до кінця). Все, приїзд, душа болить заРейхсваґен. Колесо б'є, імовірно, лопнула права пружина після тієїзлощасної ями. Але ні, як я вірю в непохитність Рейхсвагена, так івін платить мені монетою у вигляді стійкості та абсолютногонебажання підвести власника. Відходимо до сну о п'ятій ранкувосьмого числа з думкою про те, наскільки сильно розбита підвіскаРейхсвагена. Поспати вдалося лише п'ять годин після сорока годиннеспання. Зрештою, я хоч і втомлений і невиспаний, але приємноздивований. По підвісці нових проблем не з'явилося, все ціле, тільки сайлент-блоки були розбиті, так і залишилися. Биття колесавиправилося балансуванням, що радує, бо було б прикро викидати новузимову гуму, яка не відходила й сезон. Ну і насамкінець.Пам'ятайте, що машина ставиться до вас так, як ви ставитеся до неї.Може, у мене не завжди вистачає грошей відразу виправити некритичнуполомку, але я знаю одне:Рейхсваген мене ніколи не підведе. Він цезнає та вірить у мене. За цим відкланююся.