Забираємо американську мрію.

Машина вже була готова до того, щоб стати моєю))) (фарбувався капоті передній бампер.)
Вранці вівторка, я беру друга і їду в Бучу за машиною, попутновиглядаючи де стоять гайці і в яких кількостях.Природно саме в цейдень їх було чортова сила-силенна і всі когось гальмували.Ну, думаю, добре - проскочимо! більше що в машині ні аптечки, нівогнегасника, ні страховки)))
Приїхавши на місце ми побачили вилизану машину, вона була помита, килимки випрані, капот встановлювався, тому що не було подіумів піддерж. Номера, то власник розпорядився зняти їх з битого грейтвола))) Так що під номерами у мене написано, що це "великакитайська стіна"))
Бродили, чекали, курили та пили каву в передчутті першої поїздки.
Ось, начебто все готово, я оглядаю машину. Дай думаю подивлюся, чиє запаска в багажнику. Відкриваю багажник, піднімаю килимки, щобподивитися вміст ніші, а там вода стоїть))) сантиметра 4 ввисоту))) Я питаю, що за прикол? За цим один із працівників такстаранно мив машину, що якимось чином вона туди потрапила. Воданіяк не йшла, тому ми просвердлили маленьку дірочку, щоб воназлилася ... Потім потрібно буде обробити, щоб не іржавіла! )))Загалом, останні формальності улагоджені, ключі передані, сидіння ідзеркала під мене підігнані .
Заводимося, потихеньку виїжджаємо і підкочуємо на заправку. Залив10 літрів, у баку було близько 7, на дорогу додому мало вистачитинавіть з урахуванням її жорсткого перевитрати, від її ж норми.
Заправилися і поїхали! ))) У мене легкий мандражець, не їздив дужебагато часу, не знаю машину, немає нічого, ніж люблять цікавитисядаішниками, включаючи гроші! Ось так їдемо хвилин 5… настрійпідвищується з кожною сотнею метрів та пройденою нерівністю наасфальті. Дивлюся на спідометр, на ньому 70, хоча здається, щоїдеш, ну від сили 40 км на годину, думаю заїду до Києва, треба будеконтролювати себе, щоб не перевищити. Дорога до міста була вільна, машин мало. Я нікого не обганяв, мене ніхто не обганяв, тиша тагладь. Заїжджаємо на окружну та щільний потік одразу нас зустрів.Їдемо потихеньку, я дивлюся уважно на всі боки, щоб нікого незачепити, тому що дорога 4 рядна, а розмітки немає взагалі, організовувалися імпровізовані ряди, їх намагався і триматися. Другмій звернув увагу на те, що всі обертаються і звертають на насувагу))) На світлофорі, я і сам переконався в цьому дивлячись насусідні машини, погляди водіїв та пасажирів були прикуті доамериканця))) перебудові пропускали навіть лексуси і месери, незнаю, чи то розуміли що крайслер міцніше за них, чи то просторозглядати хотіли)))) Почуття ніби ти на дорозі не те, що головний, а знаменитий почало все більше справляти на мене враження . Машинпрактично не було. Стоячи на світлофорі я подумав — настав часподивитися на що вона здатна! тим більше попереду кілометра 3хорошої дороги, я на світлофорі перший, попереду нікого, навіть назустрічці. Рушнув м'яко... Набрав кілометрів 40 і вдавив тапок.Коробка автомат, ліниво позіхнувши запитала, мовляв навалити тобіполювання? ))) ну гаразд… робить кік вниз на попередню передачу ітут я зрозумів, що машина не дарма їсть такі порції свого хліба, оскільки відпрацьовує його з лишком! Прискорення стрімке, алем'яке, не те що б сильно втискає в сідничку, але не даєрозслабитися))) Дивлюся в дзеркала, машини зі світлофора вже дужедалеко, дивлюся на спідометр там 140 і за відчуттями вона моженабагато більше, але далі давити не зважився, бо за пагорбом моглистояти рознощики смугастих паличок, та й дорога починалася вбита.br/>
Перекусили, сідаю в машину, ключ на старт жух-жух-жух-жух… жух-жух…жух… все… Ось це поворот… подумав я…
Крутив доти, поки що не перестала крутитися взагалі. Машина стоїтьна узбіччі, благо під будинком. Кажу другу — давай закочувати удвір будемо… У голові каша — що таке, що могло статися, як же так…перший день… мозок відмовлявся бути адекватним і рішення приймалисяне найкращі. Підганяємо її мордою до заїзду, друг штовхає ззаду, ястою в дверях, теж штовхаю та підрулюю. З дороги у двір у заїзді єгірка вниз, причому з неслабким ухилом і вона тільки переїжджаєколесом через низький бордюрчик і починає котитися сама, а я невстигаю вивернути, розумію, до чого йде справа, але мізки мені несказали - застрибуй і тисни гальмо, вони сказали, тягни поодинці1600 кг за стійку на гору! ((( мені здавалося мої ноги розриваютьасфальт, але вона їхала і вперлася бампером в бетонний стовпворіт)((( слава богу бампер зліплений дуже якісно, ​​він зіграв, нетріснув), тріснула тільки фарба і до фари не дістало, хоча здосвіду знаю, що в нових машинах ні бампера ні фари вже б небуло.Назад виштовхували її вп'ятеро! скат досить крутий, томубампер постраждав ще раз, але вже з низу, але там не видно))))
Я засмучений… думаю як добре день почався і як погано вінзакінчився, але це був не кінець…
Сіли… куримо… думаємо… що це може бути, я грішив на акумулятор і нагенератор. У душі сподіваючись, що все-таки акумулятор, а тогенератор буде дорожчим, як мені здається. Викликали ще одноготовариша, той під'їхав машиною, привіз зарядку для акумулятора.Кажу йому — знімай свій акумулятор, зараз перевіримо! Зняли, поставили на мою ключ на старт! З підлога стусан, все чітко! Завелася! У мене трохи відлягло, хоча боявся, що генератор незаряджає. Вже вечір стемніло, думаю зараз на заряді, що залишився, закрию машину, витягну аккум і поставлю його на зарядку на ніч, центральний замок спрацював, машина закрилася, я закрив капот, поставив аккум на зарядку і пішов у будинок.
Години через 2 виходжу покурити, ходжу навколо машини, згадую, щозабув у ній куртку, думаю відчиню двері ключем, відчиняю… а вона невідчиняється… думаю може не так вставив, спробую з пасажирськимидверима… не відчиняється! Дзвоню попередньому господареві, питаю, аяк так. А ключів точно більше немає? Говорить ні… тільки відзапалення. І тут я зрозумів, що всі… дупа, точно приїхали… не довгомузика грала, не довго фраєр танцював. Так закінчився мій першийдень володінням цим апаратом. Напевно вона мене відчуває)))
Далі буде…)))