ч.7 Балкани на авто (Плітвицькі озера ІІ)

Попередній запис https://megadriver.org…RC_APJ2EylNhEhvIHm72UW5aI

Карта
Купатися, розводити багаття, вигулювати собак без повідка, ловитирибу, займатися сексом на траві заборонено, хоча останнє, напевно, точно не треба робити, заборгують порадами. У безлюдне місце, деспускався 5-6 метровий водоспад, я не зміг утриматися, щоб ненамочити в ньому голову, каюся, вибачте, але задоволеним, мокрим іщасливим таким я давно не був. Дерев'яні стежки Холодна вода даєхороший заряд бадьорості.Бутерброди і вода знадобилися на ура, такяк Сашка і дружина дуже зголодніли, та й не дивно, свіже повітря, постійно то вгору, то вниз.Піші прогулянки теж вимотують./p>

Далі сіли на кораблик, який нас доставив до туристичної зонипоїдання бургерів, курей гриль та іншої гидоти.

Дуже красиві довгі столи, все це на природі, але їсти це все нехотілося. Ми пішли далі спускатися каскадами за водою, минаючи цейшабаш пива і картоплі фрі. Я завжди казав, що мене вражаю тількигори та море, але Плітвицькі озера це те місце, в якому хочетьсяпобути з коханою людиною, поділиться враженнями з рідними таблизькими, куди хочеться просто ще раз повернутись.

>

Вся наша прогулянка зайняла більше 8-ї години, виснажені і втомленіми дійшли нарешті до паркування і зрозуміли, що це не та паркуванняі машини нашої тут немає, а до іншої потрібно їхати паровозиком.Нічого не поробиш довелося трохи повернуться. Парковку сплатив за 9годин, 7 кун на годину. І в дорогу, нам треба ще дістатися доЗагреба, де я забронював номер, трохи поблукавши, навігатор завівтрохи не туди, благо різниця становила хвилин п'ять. Тут чекала нанас дівчина, яка відвела в чудово спроектовану і за останнім словомобставлену однокімнатну квартиру з балконом, де ми ввечерівтомлені, але задоволені відкрили пляшечку прекрасного білого винаі під сир та креветки, дивилися футбол.
Ось як ви уявляєте ранок робочого дня в п'ятницю в столиціХорватії, шум, гам, бібікання та прокльони? Хрін Вам, 8-30порожньо, машинки їдуть не поспішаючи, а це не глушина Загреба, нецентр, але й далеко не околиця, вони сидять у кафе п'ють каву ічитають газети. Я подумав, може, вихідний у них. Зачинивши дверіквартири з ключами всередині, так розпорядилася господиня, (осьдовіра), ми поїхали до наших знайомих сербів, з якими списалися повайберу і попросилися знову до них. Так, із Загреба було б простішечерез Угорщину додому, але як я вже говорив із Угорською візою я неморочився.Наступного разу потрібно просто відкривати Шенген і непариться. Цей день був дуже легким на відстані 400 км автобаном, один кордон Хорватії з Сербією. На кордоні нас зустріла дуже великачерга, перед нами було машин тридцять і це на кожен пункт пропуску, а їх п'ять чи шість. Але черга швидко рухалася. Ми втратили накордоні близько години не більше, ось би Румунам і нашим навчитися.Цього разу до Белграда ми заїхали в годину пік і нам потрібно булойого проїжджати повністю. Ще раз повторюся, сіре і не затишнемісто, в пробках і гару від вихлопів, таким для нас і залишивсяБелград, колись столиця великої Югославії, а зараз Сербії.Господарі нас зустріли ще з більшою гостинністю, ми досі з нимилистуємося.
Наступного дня нам треба було дістатися Мукачевого, майже 600 км, два кордони і нудотна Румунія. Назад я поїхав через інший пунктпропуску митниці Сербії та Румунії, він був у чистому полі, машинкрім нас зовсім не було, я зараз навіть не пам'ятаю як нас сербивипустили, але румуни, нарешті до них приїхала машина, та ще й несербська та не румунська. Тут намагалися ставити запитання, агнлійського тут ніхто не знав, на що ми ні хрону не розуміючирозповідали маршрут де були і куди їдемо. Півгодини він щосьперевіряв, дивився машину, сумки тощо, правда, все без напруження із усмішкою. Роботу виконав. Цього разу Румунію проскочив непомітно, підбив на них поліцейських і гнав як тільки мені дозволявінстинкт самозбереження. Не люблю їздити Румунією, хотілося скорішеїї проїхати, ці села розкидані через кожен кілометр, самому починаєпідвертати від постійних розгонів і гальмувань. Наші зустріли подоброму, без тотальних проблем та втомлених осіб. По дорозі вМукачево заїхали на дегустацію вин, накупив я і в них вина, алевоно в жодне порівняння не йде з хорватськими, на жаль. Як я йказав, відразу викликало аллергічну висипку, адже на мені можнаперевіряти хімію, та солодке, та є букет, але не те пальто, правдаціна, звичайно набагато дешевше. Мабуть, у нас в Україні не вигідноробити справжнє вино, простіше і дешевше додавати всяку погань. УМукачеві, готель «Злата Прага» був повністю на ці датизаброньований, довелося оселитися в готелі Інтурист за 450 грн, щодорожче. На жаль, совдеп у таких готелях на все життя оселився ійого ні чим не викоренити, починаючи від металевих вікон, про якіможна відкрити хіба що пиво, закінчуючи непрацюючим телевізором. Нібреху він працював, але шнур не діставав до розетки, подовжувача уних теж немає, якщо зробити невелику перестановку його можнавключити в розетку, але тут інша ще проблема, вилка від кабелю, який вставляється в розетку, що мабуть передає сигнал з кабельногоабо просто антени. Зламана, і якщо якось зафіксувати то працюваводин канал, він то мені і потрібен був Футбол адже, але звукунемає. Добре був який ні який вай-фай, насилу знайшов матч онлайн із підвисанням подивився. У такі готелі не хочеться їздити, адже цевсі дрібниці, які мають бути. Образливо.
Забув один позитивний відгук залишити, коли приїхали в Мукачево, дуже були голодні, запитали у місцевих де смачно можна повечеряти, першу назву не пам'ятаю, тому що ми там півгодини меню чекали, плюнули і поїхали, а другий заклад – ресторанний комплекс«Графський двір», там ми від душі повечеряли. Смачніше за бограча ядосі не їв. Я навіть не пам'ятаю, що на друге брав, але він справдітам смакота. За трьох ми заплатили трохи більше 200 грн. У них ще йреклама на біг бордах прикольна трасою (у нас ЄБАНОШ, або ВиУХУЇЛИ, тут я думаю транскрипцію писати не потрібно)
Вранці добре виспавшись ми попрямували додому до Києва. Непроїхавши і 50 кілометрів, почався дощ, який іноді переходив узливу. Найгірше те, що така погода була аж до Житомира, швидкіснатраса де в хорошу погоду всі їдуть від 100 км/год, тут довелосятримати позначку до 80, іноді досягаючи 100. Тому поспішати булонікуди. А ті, хто надто поспішав, я зустрічав потім у відбійниках.Аварій було дуже багато, в одному місці дерево через усю дорогуперекрило рух, доки не розрізали не поїхали. Після Житомира япришвидшився. Дощу вже не було і Київ зустрів нас чудовим настроємі доволі не складним трафіком.

Так ось що таке дорога? Це радість, насолода, інтерес, одночасно ценебезпека, втома, праця, але все ж таки пригода, яка особисто меніі моїй родині запам'ятається на все життя!

Як говорив на початку, закінчив я свою подорож на мій погляд неменш захоплюючим заходом, а саме з 8 по 10 липня у Києві на ВДНГпроходив музичний фестиваль ATLAS Уікенд. Він зібрав безліч гуртівУкраїни, Росії та зарубіжжя, п'ять сцен. Доводилося бігати, щобвибрати сік. Ось список тих груп, на які я потрапив, з нимипрокричав і протанцював з дружиною три дні і ночі., Брутто, 5'nizza, Сплін.
Особливе спасибі дідам російського року Макаревичу, Кутикову, дідові Борису Гребенщикову, які змусили 20 літніх писюлек верещатипід їх викид енергії і завзяття, і Саша Васильєв, « моє серцезупинилося…, віддихалося трошки… і знову пішло» Дякую, що приїхали.Ну і закінчу своє оповідання позитивними рядками
Ну-но, мечі склянки на стіл,
Ну-но, мечі склянки на стіл,
Ну-ка, мечі склянки на стіл
І інший посуд.
Всі кажуть, що пити не можна,
Всі кажуть, що пити не можна,
Всі кажуть, що пити не можна,
Я говорю, що буду.

Мандруйте, прагнете бути добрішим і не піддаватися агресії, пізнайте світ, себе та оточуючих за межею вашого звичного комфорту, виходьте з нього і самі побачите скільки нового ви купуєте.