Кому війна, а кому мати рідна.

Народ, всім привіт.
Буде сумна історія про людську користь.

Загалом, їхав я у відпустку кататися на лижах.Погода була якразідеальна для тривалої подорожі:мороз -20, хуртовина, нечищенідороги, перемічені снігом, місцями просто дупа якийсь ожеледь.

> Десь на 16-й годині поїздки, коли стало майже неможливо їхатичерез сніг і по узбіччям лежали кинуті машини, наша маленька, аледуже горда компанія вирішила пошукати місце для ночівлі, тому що докінця маршруту залишалося ще близько 400 км, але впевненості втому, що ми їх подужаємо, не було. Розмова Напередодні з неї з'їхавстудент, який жив там 3 роки, можете собі уявити, що там було.
Просто 1 фото, замість тисячі слів.

<
Машину поставив під вікнами... Погода жах, людей майже не бачили.br> Вранці прийшов гріти машину та чистити від снігу. Звернувувагу, що біля лівого переднього колеса валяються зрізані стяжки (до речі, зимова гума у ​​мене на штампах, прикритихковпаками).
Почав дивитись далі. Бачу — ковпак стоїть без стяжок.
Дивлюсь далі. Під місцем водія домкратом зам'ятий поріг, здертафарба. І це, сука, на нових порогах. Зірнув ковпак, болтивідкручені – затяг балонником і пішов гуляти навколо машини.

Інші колеса залишилися недоторканими, більше вм'ятин ніде не було.так підозрюю, що місцеві аборигени побачили машину з чужиминомерами та вирішили поживитися. Але добре, що підвіска дуже високата ємна – піддомкратити її не змогли, а лише нагадили. А так бистояв на цеглині…

Місце дії – Миропіль Житомирської області Україна. Класно

PPS Мораль повісті – в незнайомих містах і селах, якщо єможливість, ставте машини на стоянки, що охороняються.