Квартира-студія, чудова накрохмалена постіль, дивовижна чистота, модерновий стиль оформлення – я в захваті був. І діти теж.
Наші друзі поїхали назад поїздом до Львова з Кракова, оскільки часвідпустки у них був обмежений.
Ми ж, переночувавши, залишилися гуляти Краковом.
Не могли не відвідати Вавельського дракона. Нас заманили вмексиканський ресторанчик.Є-то полювання ))))
Дуже смачно, порції великі — довелося з собою забирати, оцифіантупакував.Досить поїсти на кордоні і по прибутті в готель вУкраїні.
Повернулися до машини, занурилися, виїхали з міста доавтобана.
Шлях додому
Кілометрів за 50 до кордону закінчився газ На жаль, ми їхали аленовозбудованою ділянкою траси та заправок не було. Вирішили їхатина прикордонний перехід Шегині, оскільки від нього веде прямадорога до Судової Вишні – місця нашої ночівлі перед Львовом. Будечерга і скільки стоятимемо на кордоні не зрозуміло, а у мене вмашині діти. Газом, хай навіть польським, дешевше гріти двигун, аніж бензином, хай і українським.
Черги на кордоні практично не було. Принаймні в прикордонну зонув'їхали швидко – я навіть двигун не глушив. Але потім всестало:стояли на місці хвилин 40-50. Про причину трохи пізніше.
Процес оформлення польською стороною зайняв хвилин 10, включаючипрохання відкрити бокс та багажник.
Оформлення з української сторони – аналогічне. Вилучення – нашприкордонник підійшов звірити фотки в документах дружини та дітей (приємно було, що він попросив двері задню не відчиняти «щоб дітине мерзли», зазирнув у салон через передні двері), а митниця взялапаспорти і сказала йти в машину – вона сама підійде. Але оперативнооформили. Я у неї питаю – а чого черга така, якщо вони такоперативно працюють? І тут я дізнався про причину. Вона полягала впросто маніакальному бажанні будь-що-будь потрапити на оформлення зукраїнського боку. Машин була просто сила-силенна, люди ломилися потротуарах, по зустрічці чим викликали пробки і транспортний колапс.Справа в тому, що поки машину, яка стоїть на зустрічці, не впустятьу свою смугу, вона блокує виїзд із прикордонної зони тих, хто вжесформувався. Сам корок простягнувся на кілометр від в'їзду доприкордонної зони. Наступного дня розмовляв із земляками, з Дніпра– вони ночували в тому ж готелі, що й ми, вони в шоці:таку чергувони там бачили вперше. А хлопці займаються запчастинами, тягаютьіз Польщі та їздять там досить часто. Але так чи інакше, перехідназад в Україну зайняв 2 години.
Прибули до готелю, який, до речі, дуже сподобався, а, враховуючи, включений у вартість сніданок лише додав їй окулярів. Від кордонубуло близько 30 км чудовою дорогою, оселилися, переночували, поснідали – і я пішов гріти машину.
Вигляд з вікна нашого номера.
> І тут на мене чекав сюрприз:машина відмовилася заводитися.Крутить весело стартер, але навіть не вистачає. Сказати, що язасмутився – нічого не сказати. Головне – я не розумію, що їйпотрібне. Періодично намагаюся короткостроково покрутити стартер, щоб не вбити батарейку, а він, щоразу, крутить все повільніше. Всеб нічого, але у мене через 3 години поїзд, машину потрібно здати за2 години до відправлення для навантаження. І тут я побачив своїхземляків на Спрінтері. Прошу смикнути. Не відмовляють, чіпляютьмене та себе за передній бампер і задом на перед тягне мене. Янамагаюся стартувати з 3-го, з другого – але швидкість надто мала, сніг у дворі готелю не забезпечує нормально зчеплення – коротше, невистачає навіть. Я висовуюсь і прошу перечепитися, щоб розігнатисяхоч до 20 км/год, при цьому машинально повертаю ключ і машиназаводиться з півоберта. Що це було? Я не знаю. Таємниця великає.
Прогрівся, поринули, до Львова долетіли хвилин за 40, здали машину, її завантажили, а ми пішли пообідали в дорогу та на поїзд, додому.
Завантаження у вагон.
І ось ми вдома.
Останній штрих – водні процедури після поїздки.
<За плечима кілька тисяч кілометрів, вагон і маленький візок емоцій, вражень, тисяча фото та відео… І бажання поїхати ще.
Так що – до нових зустрічей.
І дякую всім, хто мужньо дочитав до кінця.
" І тут я побачив своїх земляків на Спрінтері. Прошу смикнути. Невідмовляють, чіпляють мене та себе за передній бампер і задом наперед тягне мене. Я намагаюся стартувати з 3-го, з другого – алешвидкість надто мала, сніг у дворі готелю не забезпечує нормальнозчеплення – коротше, не вистачає навіть. Я висовуюсь і прошуперечепитися, щоб розігнатися хоч до 20 км/год, при цьомумашинально повертаю ключ і машина заводиться з півоберта. Що цебуло? Я не знаю. Таємниця велика є.
Прогрівся, поринули, до Львова долетіли хвилин за 40, здали машину, її завантажили, а ми пішли пообідали в дорогу та на поїзд, додому.
Завантаження у вагон.
І ось ми вдома.
Останній штрих – водні процедури після поїздки.
<За плечима кілька тисяч кілометрів, вагон і маленький візок емоцій, вражень, тисяча фото та відео… І бажання поїхати ще.
Так що – до нових зустрічей.
І дякую всім, хто мужньо дочитав до кінця.
" І тут я побачив своїх земляків на Спрінтері. Прошу смикнути. Невідмовляють, чіпляють мене та себе за передній бампер і задом наперед тягне мене. Я намагаюся стартувати з 3-го, з другого – алешвидкість надто мала, сніг у дворі готелю не забезпечує нормальнозчеплення – коротше, не вистачає навіть. Я висовуюсь і прошуперечепитися, щоб розігнатися хоч до 20 км/год, при цьомумашинально повертаю ключ і машина заводиться з півоберта. Що цебуло? Я не знаю. Таємниця велика є.
Прогрівся, поринули, до Львова долетіли хвилин за 40, здали машину, її завантажили, а ми пішли пообідали в дорогу та на поїзд, додому.
Завантаження у вагон.
І ось ми вдома.
Останній штрих – водні процедури після поїздки.
<За плечима кілька тисяч кілометрів, вагон і маленький візок емоцій, вражень, тисяча фото та відео… І бажання поїхати ще.
Так що – до нових зустрічей.
І дякую всім, хто мужньо дочитав до кінця.
Коментарі3
Дякую за цікавий репортаж!
Та вже, прочитав все, цікаво однак! Ось мрію, коли ж і я зберуся в таку подорож!
Прочитав усі записи. Молодці! Активно відпочили.