Власне історія придбання машини.

Справу зроблено і тепер можна написати докладно про дику авантюру, яка закінчилася лише вчора
Десь пару тижнів тому у скайпо-чатику понюшні та співчуваючих, уякому дивно збігу, половина населення співробітники Вергеймінгу, пройшла інформація про те, що true_poser продає свою одинадцяту закосар баксів, але є один нюанс — машина знаходиться в Мінську, машину треба забирати самовивозом з Мінська і машина перебуває підарештом.
Зваживши все за і проти, я вирішив, що хоч не з'їм, так наїдаючиякщо не вигорить з машиною, то просто відвідаю картоплю і погуляюпо Мінську, тим більше, що мене запрошують до Мінська вже далеко невперше.
У Мінськ я приїхав у понеділок 21 квітня разом зі своїм тестемОлегом, тому що вирішив, що вдвох переганяти машину будебезпечніше.Як потім з'ясувалося, вирішив я так не дарма. Позерумали віддати машину, і ось тут з'ясувалась кумедна білоруськаособливість — будь-який закон можна трактувати як завгодно — намитниці нам заявили, що ухвали суду про звільнення машини вони неотримували, а якщо навіть отримають, то доведеться платити 7к у.О.як заставу, або конвоювати машину на кордон під конвоєм. Офігєв відтакого розкладу, позер почав розбиратися з вищими інстанціями. Іось, через три дні та купу втрачених нервів, машину віддали нам учетвер.
У Харків вирішили їхати у п'ятницю. Але через те, що повідомленняпро те, що машина більше не під арештом мала потрапити набілоруський кордон лише ввечері, виїхали в п'ятницю вдень. На жаль, через чарівну жигулівську електрику їхали з одним габаритом і лишеодним стопом на задньому склі. Решта задня оптика відмовиласяпрацювати. Добре, хоч поворотники працювали і з передньою оптикоюпитань не було. Перед кордоном у салоні сильно засмерділо паленоюпроводкою і з замку запалювання пішов дим. Зупинилися, відчиниликапот. Під капотом димом не смерділо і вогнищ полум'я не було.Вирішили покласти вогнегасник у салон і далі їхали з ним обіймати.На щастя, таких ситуацій більше не було.
Зрештою, на кордоні були о 20:00 до 21:00 вже були на українськійтериторії. На кордоні дуже стали в нагоді бонус-кодики до танців, якими поділився з прикордонними для прискорення процесу проходженняогляду. Крім того, частина кодиків дала Позеру на дорогу назад.
В Україні відразу ж виявили ґрунтовний блокпост із залізобетоннимиблоками та БТРом. Вночі вирішили не ночувати ніде, бо хотілосядодому. Так і поїхали далі та о 06:30 були у Харкові. По дорозіжодні менти жодного разу не зупинили, хоч і бачили, що машина зодеськими номерами. Так що, я тепер щасливий володар цілогоавтопарку, що складається з таврії та одинадцятої. До речі, тавріянікому не потрібна?
Про враження про Мінськ, Білорусії та Варгеймінгу напишу окреміпости, т.К. Там і писати багато, і фотографій багато. Скажу тільки, що нарешті зробив спільне фото із Сербом.
А поки що, викладаю фотографії машини в тому вигляді, в якому я їїпобачив.
На задньому плані видно. Офіс варгеймінгу