— Привіт. Я тебе люблю.
— Привіт (посміхається).
— Як ти там без мене? » Вибач, що так пізно… — Так, нічого… Льошко, я так скучила, коли ти вже приїдеш? — Сонце, залишилося зовсімтрохи. -Тільки, якихось пару годин і я вдома.Давай поговоримо, а тоя за кермом вже 10 годин, втомився, сил немає, а так твій голосмене бадьорить і надає сил. - Звичайно, давай Давай розкажи мені, чим закінчилося твоє відрядження? Змінював мені, напевно (посміхається)? роботі встиг зробити дуже-дуже багато.Впевнений, щопісля всього цього мені, як мінімум, піднімуть зарплату.От.А як тисебе почуваєш? Наш малюк штовхається? І, знаєш, звичайно, коли чуютвій голос він – сам спокій, а зараз щось навпаки розійшовся… Ачому ти вирішив їхати в ніч? Відпочив би, та їхав, а то. Ось як типоїхав, розповідай. — Ну, як, як:після останніх переговорів сів умашину, заїхав у готель за речами і рушив у бік будинку. Десь удругій половині шляху, години півтори тому, ти тільки не хвилюйся, я відключився, але буквально на кілька секунд. Все нормально, дякувати Богові, але, відчувши знову втому, вирішив тобіподзвонити, щоб більше не засинати. — І ось як я можу нехвилюватися? Почекай секунду, міський дзвонить. У такий час хто бце міг бути? Почекай секунду. — Сотникова Кохання? — Так. Хтоце?
— Старший сержант Климов. Вибачте, що так пізно, нами виявленомашину, яка потрапила в аварію. За документами, людина, якаперебуває усередині, Сотников Олексій Валерійович. Це ваш чоловік? — Так. Але цього не може бути, я якраз зараз розмовляю з ним постільниковому. — Але, Льоше. Льоша, відповідай! Мені кажуть, що тирозбився. Альо!
У відповідь лише трохи чутне шипіння динаміка.
— Альо. Вибачте, але я справді щойно розмовляла з ним. — Вибачте, але це неможливо. Медексперт констатував, що смерть настала близькопівтори години тому. Мені дуже шкода. Вибачте, нам потрібно, щоб виприїхали на впізнання.
Як же дуже потрібно любити і хотіти повернутися додому, щоб непомітити смерть…
<Кожного 15 жовтня вона з сином приходить до нього на цвинтарі.Альошка – точна копія свого батька. І часто каже: "привіт, я тебелюблю" - це був улюблений вислів його тата. Він знає, що йогобатьки дуже любили один одного, він знає, що його батьки дужечекали на його появу, він дуже сильно їх любить. А ще, щоразуприходячи з мамою на цвинтарі, він підходить до плити, обіймає їїнаскільки може і каже:«Привіт, тату» і починає розповідати як унього справи, як він збудував із кубиків будиночок, як намалювавкішку, як забив свій перший гол, як він любить і допомагає мамі.Люба постійно, дивлячись на сина, посміхається і сльози біжать пощоці… З сірої могильної плити посміхається гарний молодий хлопець, як раніше. Йому завжди буде 23 роки. Дякую майстру, який навітьпередав вираз улюблених очей. Знизу вона попросила зробитинапис:«Ти пішов назавжди, але не з мого серця…» Його стільниковийтак і не був знайдений на місці аварії і вона чекає, що колись вінобов'язково зателефонує їй ще раз…
Хто знає…
Коментарі
Поки немає коментарів — будьте першим.