Highway to hell

Продовжу мабуть! У процесі відстою на стоянці було замінено релезарядки — 2 рази по 40 і 65 гривень відповідно, лампочка зарядкипродовжувала впевнено моргати (релюшки до речі благополучно горіливидаючи невимовний аромат після заводки і п'яти-семи хвилинроботи).В процесі ламання голови і перебирання різних варіантів, задопомогою брата дружини (далі цієї світлої людини з платиновимируками і вольфрамовими нервами я іменуватиму - зять, нелогічно алеось так якось) були замінені щітки генератора і все - проблемапішла.Хочу розчарувати дорогих передплатників я просто "їздун" ітрохи теоретик, практик - це мій дорогий і невиразно шанованийзять. Було прийнято рішення етапувати папелац на лагодження до селаВаріантів було кілька:1. На шнурку, 2. Своїм ходом у супроводізятя. Поїхати евакуатором? Ні маразм переміг! Я за кермо і, замаршрутом Суми-Ромни, браво потія висунулися.
Ось тут дозволю собі невеликий ліричний відступ. Я за кермом з 18років, переїздив на багатьох автомобілях як радянського так ііноземного виробництва, так що небезпідставно вважаю себе доситьвмілим, а головне акуратним автомобілістом/водієм., папелацповільно починає свій розбіг. Люфт керма градусів 30, гальма впорядку (ах та зовсім забув. Виявляється у мене гальмувало тількизаднє праве колесо, але про це пізніше) і траса, машин трохи але є.Я не зможу Вам передати того захоплення, коли стримуючи немовбуйного, необ'їздного жеребця за гриву, я набрав 70 км/год, це булощось — мій АВТОМОБІЛЬ їхав, і як їхав, якби не кермо, чотириступінчаста кпп, тужливий свист у кватирці заспівав відщастя.
На жаль і співаю я оду нагоди, а саме кадету, що невідомо звідкивзявся Опелю прямо переді мною, якби не він, я б не відгальмувавсяі розігнався кілометрів до 90. Зате тепер я знаю де в мене спинниймозок і наскільки швидко я можу дотягнутися до ручника, він мене іврятував (ось де вилізло гальмування заднім правим). Післяпівгодини я прийшов до тями і, на швидкості в 60-65 км/год, почавприкипати до папелацу. Кермо вже не здавалося фекаліями в полонці ігальмами можна зупиняти цей скажений табурет - життя прекрасне ідивовижне. Вояж за 130 км пройшов в атмосфері дружньогопересварювання та залихватського вухання, я був щасливий! ВАЗ 2103- дякую що живий!