Марш - кидок на Вознесенськ або Там, де вдома блакитні...

Ну, кароче, один товариш захотів продати нам ліс із… Миколаївськоїобласті. Я взагалі не знав, що там є діловий ліс. ".
Гугл мап повідомив, що від бази до Вознесенська 417 км. Далековато.Але, в результаті, виявилося, що їхати таки треба.
Ок. Подбаємо про водія. Вечеря, душ, чашка міцної кави.
Тепер подбаємо про баварське чудовисько.Заїжджаємо на заправку —газ до відстрілу — 80 літрів, і 5 літрів 95 го плюхнемо в бак.
Суем у багажник (на всякий пожежник), Знаючи улюблені лайки БКМатильди "Kuhlwasserstand" і "Oelstandmotor" (останнє починаєспливати через 7 тисяч км пробігу після заміни масла), купуємо назаправці літр антифризу і контролуємо наявність літра масла вбагажнику. "кока - коли", пристібаємося, - "ццццбууууууууум! "викидаємо на злітну смугу, Земля зліт дозволяє.
19.00 по Києву, напрямок - Південь.
================================
Дорогу я собі уявляв так — вилітаєш із київської окружної на трасуКиїв — Одеса, потім приблизно на половині маршруту йдеш ліворуч, Первомайськ, ще ривок і ми у Вознесенську. Ага.
Кільцева "порадувала" ямами після зими і щільним рухом. Особливомені сподобалося, як мене різанула фура, намагаючись обійтимаршрутку. Зліва від мене - щільний потік машин, праворуч - ріжефура, довелося зіграти в "мишка лізе в нірку" і втиснутися увузький прохід ... Уф, пронесло. Я думав, що цей глюк у машини вжепройшов. У попередній поїздці він не виявляв себе. Потім машинапідняла оберти до 1100 і п'ятіріння пішло. Вилітаємо на трасу Київ— Одеса ІІІІІ там ремонт.
Наскільки я пам'ятаю цю трасу, там можна стати в лівий ряд, тапку впідлогу, та 180 - 200 до Одеси. Заважають тримати швидкість лишехлопці зі смугастими паличками.
Мда… це у спогадах так. Після Києва суцільні ділянки ремонту, дедоводиться рухатися колоною, перемежовуються з відремонтованимиділянками, і старою дорогою, покритою вибоїнами.
Кожен удар у підвіску викликає у мене batthurt. Не любить беха ями, ой як не любить.
Вантажівки намагаються триматися в лівому ряду, менш розбитому.Правом їхати не хочуть.
За Уманню пішов дощ. Блики від зустрічних машин ретушували ями.Бах, бах. Стук, стук.
Ось поворот на Миколаїв ... Дорога не краща. Місцями добре, місцямидуже не добре. Петляємо, ухиляємося від ям. Дощ бадьорить. Рух, наче вдень. Машини туди – сюди. Світлять фарами.
Ось, мля, всім терміново знадобилося тут шастати. Ухилившись відчергової ями, я помітив що, їду під кутом, ями стали м'якшими, алестало якось слизькіше. Що це за нах? Ааааа це я їду узбіччям.
----------------------------------------
До другої години ночі, у напівнесвідомому стані, я прибув доВознесенка. Треба віддати належне гугл мапу, шлях до Вознесенськасклав рівно 417 км.
Хочеться жерти і спати. І швидше. Праворуч бачу незграбнорозфарбований мотель під назвою "хамелеон".
Паркуємося біля узбіччя, стукаємо — дзвонимо. Чи не відкривають.Гаразд, рухаємо далі. Ідемо по недокругу праворуч, ліворучспостерігаємо заправку "WOG". На WOG роблять цілком стерпніхотдоги. Замовляємо найбільший.
І починаємо катувати дівчину, чи є тут ще готелі, окрім "хамелеона". Виявилося, що є ще одна, але, як до неї проїхати, ятак і не зрозумів. Чи то дівчина — неводій не змогла мені дохідливопояснити, чи мій мозок уже відключився. Рухаюся назад до "WOG"
І бачу синій знак із ліжечком. Ліжечко спати, це те, що потрібно.Ліжечко прямо. Потім ліжечко — наліво.
Потому вдома, знову вдома і впираємося в готель із якоюсьіспанською назвою. Двигун не глушимо. Стукаємо — не відкривають.Внизу біля сходів помічаю дзвінок для інвалідів. Чи не інвалід, алетисну на кнопку. ВАУ! відкрили.
О 2.30 я опинився в ліжку. Машину засунув на газон, щоби незаважала проїзду. Сон.
==========================
На 8 ранку потрібно бути в місцевому лісгоспі . О 7.30 підйом, душ, снідати не встигаю.
Ццццбуууууум! , — і я в лісгоспі, який виявилося знайти набагатопростіше, ніж готель.
Посередник виявився балакущим метушливим стариком років 70 зсолідним ім'ям Борис Васильович.
Виявилося, що лісовоз зламався, а інший буде до 14.00. І нафіка япідірвався ні світло, ні зоря? У голові каламут, втома тисне наплечі. Потрібно шукати, де пожерти. Васильович запропонувавпошукати в центрі та ув'язався зі мною. У центрі джерела їжі булизакриті, і я вирішив, що потрібно повернутися до готелю, там єресторан, який нібито працює з 7-ї ранку.
Центральний вхід до ресторану закритий, але можна пройти через холготелю. Вминаємо смачний недорогий сніданок, ще чашка кави і їдемодивитися ліс. >
Знову ями, залізничні переїзди, села з чудовими назвами. Прибули намісце. Першу трель збирають із дерев, зрубаних у гайку, біля річки.До гайка йде ґрунтовка через поле.
Василич пропонує залишити машину і пройтися.
— Так пофік, машина німецька, пройде як танк.— Машина то німецька, а болото — наше.
Хм, резонно. Грунтовка зовсім не але, краще їхати полем. Далі вжесуцільне болото, з ХЗ якоюсь глибиною, краще пройтися. Подивилисяколоди в гайку, поїхали далі, до наступної рубки, яку проводили вневеликому ліску, що причаївся в низині.
==================
На Житомирщині, наприклад, більшість будинків такого говнистого —жовтого кольору. А тут блакитні…
Мені знову захотілося кави, бо відчув, що "пливу". Рвонули за кавув Гарбузівку за 10 км.
З землі лізло каміння… степ, яри, каміння, що лізло із землі… такасвоєрідна чарівна краса. Як у фільмах про Шотландію.
У Гарбузівці я запитав у продавщиці, що робила каву:
— А чому у вас усі будинки — блакитні?
Продавщиця збентежилася, очі заблищали і почала розповідати.
Кароч, синька раніше була дешевою, її змішували або з вапном, або зглиною з кар'єрів. Чим більше синьки – тим синій колір. А чому? ХЗчому. Споконвіку так прийнято. Але колір красивий, такийпозитивний. Мені сподобався.
======================
Повернувшись до ліска, я зняв взуття, пірнув на задній диванМатильди, вкрився бушлатом, і привіт, сон.
===================
Близько 13.00 прокинувся, захотів їсти. На Миколаївській трасі ябачив кіоски з піцею та іншим шайзою, можна помататися, перекусити.До траси я не доїхав, побачивши ліворуч якийсь заклад ізнезрозумілою назвою та позначеним призначенням "магазин -кафетерій". Прийнятний за смаком, ситний обід.
Катим назад. На узбіччі молода дівчина з величезною сумкою таволоссям кольору воронячого крила, впевнено махає рукою.Гальмування на мокрій дорозі це щось. Із шипінням шин, ухиляючисьвід ям, колісниця зупиняється біля дівчини. Ніпанімай. Я їду прямо, проїду одне село, а наступне, — це туди, куди я їду. — Наступна і єАгрономія. Намагаючись її впхнути між колінами і бардачком. - Требабуло на заднє сидіння кинути. - Вона брудна, Вам там всезабруднить. Любуюся дівчиною. Невелика, ладна, трохи великі руки, на нігтях - фіолетовий лак. Широко розкриті карі очі дружелюбні.Погляд відкритий. Прям лісова мавка.
Задаю своє сакральне питання:
— А чому у вас тут усі будинки — блакитні?
У відповідь — посмішка, легке здивування. Ага, ХЗ чому. Такприйнято. Фарбувати вдома синькою.
Улюблений колір дівчини — синій. Мій теж. Усі мої машини, окрімпершої, були сині. У мене синій светр і яскраво синій пуховик. Іджинси також сині. Матильда теж синя за паспортом, хоча узвазюканному в бруді диві німецької техніки зараз важко розгледітиглибокий синій колір. Є ще квіти такі сині.
— А російською васильки як називаються?
Дівчина не знає, вона навчалася в українській школі.
— Не дивно, що синій — твій улюблений колір. Ти виросла серед синіхбудинків))))
Мавка хоче розфарбувати кімнату в гуртожитку у відтінки синього, поступово переходами, що бліднуть до білого донизу.
— А чому не навпаки? Внизу стіна ж більше брудниться. — Меніздається, так красивіше буде. На кого ти вчишся? - На агронома.Мене підколюють тим, що я родом з Агрономії, і навчаюсь наагронома.
Ну, хоч хтось — навчається на когось — корисного.
— Виростеш, пофарбуєш свій будинок у синій колір, і оброблятимешполя.— Так, у синій колір. І мені подобається доглядати зарослинами. — А Ви чим займаєтеся? — Я купую колоди.
На мій погляд, майбутнє заняття дівчини набагато цікавіше за мійнинішній .
Ось та Агрономія. Висаджую дівчину.
— Ногу об сумку вимазала.
— Головне, щоб машину Вам не замазала.
----------- -------
Після спілкування з мавкою приємний післясмак. Гарний обід, безкраєнебо, синє — блакитні будинки, каміння, що росте із землі — це всеналаштувало мене на безтурботний лад.
------------------ -
Трактор стягує колоди з гаю до дороги і складає їх у трель.Балакучий дід Борис Васильович метушиться біля трелі. Лісовоза щенемає.
Зрозуміло — зрозуміло. Роззуваймося, привіт, задній диван і сон.16.00 прокидаюся. Бачу крізь заднє скло, як закінчують навантаженняпершої трелі в лісовоз.
Лісовоз їхав з Одеси 4 гребані години. Бо дорога — гавно. 170 км.за 4 години. Так, це результат.
------------------------------------------ ----
Близько 19.00 закінчили навантаження лісовозу, Василич на радощахуже десь бухнув, і став скиглити, щоб я його підкинув до Маньківки.Це уманський район. Мля, знову їзда якоюсь перді. Нехилий гак.
До того ж, я не люблю запах перепалу в машині. Але оскільки він накшталт наш партнер, доведеться підкинути.
З Агрономії до Новоукраїнська нас зголосився провести лісник наНиві.
Знову яма на ямі, на одометрі 528 км і став закінчуватися газ. Уцій перді газових заправок немає. Нам би хоч бензину плеснути.Через 20 км бачу заправку. Підкочую. Відкриваю бак, а пістолетинамертво пристебнуті до колонки.
Мде. Іду до будівлі заправки. За прозорим склом двоє бухих у цицькумужиків намагаються грати в доміно.
Відволікаю їх від цього заняття.
— Егегеєєєєєй! Олололло! Заправитися можна?
— Можна.
— Так у вас пістолети пристебнуті.
— Ця колонка не працює, під'їдьте до іншої.
> Плюхаємо 10 літрів у 95 го в бак, і знову лавіруємо між ямамиза Нивою. Друга — третя, удари в підвіску, ліворуч щось тарахтить.Але не так, як ходова, а наче навісне тарахтит. Таким жерстянимзвуком.
-------------------------
Нарешті Миколаївська траса. Задуємося газом до відстрілу — влазитьчомусь лише 73 літри.
"цццццбууууууууум! " по коробці і знову нормальна дорога, то ями. М- тридцятий, вирвавшись на простір траси, показує свою паровознутягу, але на обгонах вирубує газ. Мабуть, газовий редуктор вже незовсім але, або фільтри треба поміняти.
Ок. Врубаю на обгонах бензин і насолоджуюся хрипким ревом двигуна ітисненням у сидіння…йохо хо!
----------------------
Схоже, з Одеси до Києва, траса зараз краща, ніж із Києва до Одеси.Злітаємо з мосту, вилітаємо на трасу, підрізаємо фуру (це вампомста за підріз на окружній). Фура обурено сигналить. А ми в лівийряд і фрррррррррр = жерти кілометри. Ось для чого призначена цямашина.
Мляти, Василича треба завезти до Маньківки. З'їжджаємо з трасизнову в бездорожній пір'ї. Знов удари по підвісці.
Попетлявши по селах, рівно опівночі висаджую Василича біля будинку.Нам у напрямі Жашків — Київ.
Петляємо селами, торохтімо якоюсь хернею зліва. Радіо ловить лишедві хвилі.
На одній якась ТП продає золоті прикраси та зображує мультиоргазмвід ціни на кільце в 660 гривень.
На іншій хвилі якийсь другосортний український трешевий рок. І те йінше — просто огидно.
Кароче, плутанули ми. Лякаючи селян, що гуляють уночі, верескомпрокришок, писком гальм і ревом двигуна, питаю дорогу. Ще км 20 івискакую на трасу Київ — Одеса у районі Жашкова.
Перед трасою прикольний знак. Ліворуч - Київ, праворуч - Одеса.
Ну ліворуч начебто не вийде піти. Підсвічую далеким — так і є, відбійник. Значить, нам праворуч і шукати розворот. Розворотзнайшовся, валимо на Київ.
Лівий ряд і газу, газу. Кермо тримаю двома руками. Втома, увагапливе. Хоча місцями траса дуже непогана. Каву з морозивом допомоглине дуже – залипаю. Ну його нафік так їхати.
Бачу якийсь майданчик праворуч, де спить фура. Привіт задній диван.Укриваюся бушлатом, провалююся в сон.
------------------------
О сьомій ранку прокинувся від холоду та вогкості. Прогрів мотор, врубав грубку. Добре, тепло, СОН.
У півдесятого продираю очі. У машині ще тепло. Виходжу розім'ятикістки. Якийсь заклад із написом
"двір Куркуля". Ги. Прикольно.
Оглядаю машину. Мля… подертий правий передній диск, шматок гумизбоку видертий. Лихо ми покаталися.
Виявляється, до Києва я не доїхав 24 км. Якихось 70 км і я на базі.Матильда знову невдоволено гурчить п'ять движком.
Одометр показує 1001 пекло км. Задача виконана. Мішн компліт. Мивдома.