Перша машина в житті або як я став володарем раритету е30?!

Про мою машину
Історія про те, як не володіючи своєю BMW, я вже ставBMW-вістом)
>

(це трапилося в далекому 2011) Ще з 17 років я хотів своюмашину, напевно як і багато хто в цьому віці, тоді я ще не знав, щостану щасливим володарем раритетного е30!

Рік тому я зрозумів, що якщо сам не знайду саме свою машину, тоніхто… взагалі на голову вона не впаде.

Я почав пошуки… е30, е34, е36, години, дні, тижні в інеті, сотніоголошень, не менше дзвінків далі зустрічі, досвіду на вибір машиния не мав, як що не відав як і що, поступово став зустрічати людей, які могли допомогти мені, розібратися, що мені необхідно, на щоувагу потрібно звертати, весь це необхідний досвід, без якогохорошу машину не придбаєш, а тим більше якщо це перша твоя машина, а тим більше вона BMW!
< /
обважування, і я вже готовий був їхати, ось уже завтра виїжджати, але тут дзвінок — Дмитро тут машину дивляться, дають живі гроші, каже господар, як зробимо?

— відповідаю, зараз, 1 хвилину, і тут старший товариш каже мені— нехай іде, значить не твоє)
>
Я потім ще довго з господарем зідзвонювався, радився — хорошиймужик був! Отже, я шукав, і дзвонив, і дивився, але все якось нето(
) Але по правді, ще на самому початку пошуків і поневірянь, япомітив цю ластівку! Червона, блиск, кузов на фото гаразд, одингосподар в Україні! (і мій тезка))) Але вона на порядок дорожчебула, ніж найукомплектованіші в її діапазоні з е30) Ще в першітижні пошуку я зателефонував з Дмитром і години 2 розмовляли пронеї) Мій товариш що допомагав мені з пошуком навідріз відмовлявмене від неї.
Я все шукав, поїхав таки до Вінниці але правда дивитися е36, потімодразу до Києва, там два дні оглядин і мало не взяв е36, устудента. Мені не дали оступитися - врятував мене Борис Борисович -мега людина і супер майстер BMW-віст, 20 років він BMW займається, приїхали ми до нього, а він нам, хлопці не, ця е36 утопленник, акузов зовні, ну прям із заводу, і не взяли ми її))) А з Борисом Б.я дружбу з того моменту веду, і все в гості збираюся, на своїйчервоній блискавці)

Повернулися ми в Харків нема з чим, і знову в пошуки, отже вже 4місяці минуло, 1000 оголошень, дзвінки, оглядини і так далі…
І тут по роботі в Донецьк, я хворий, температура, мене колеги вмашину завантажили, ну і в дорогу, а сам думаю від туди до моєїластівки рукою подати! Я в ознобі весь день у Донецьку, на нічнийавтобус, і вранці о 5 00 я вже на місці!

Далі я зустрів її…

PS продовження у бортовому журналі!