Перший штраф у ЧМ

Чорногорією об'їздив чимало, враховуючи її розміри, ~2.5 тисячі км.За цей час мене жодного разу не зупиняли копи. До вчорашньоговечора.
У районі 10-11 вечора, виїжджаю з м. Бечичі у бік м. Будва — стоятьвони, і одразу як мене побачили — помахали льодяником.
Потім відбувається стандартний обмін люб'язностями, документи вруки, підемо щось покажу.
Показує на світ із протитуманних фар! > І якщо така справа, товипишемо тобі штраф, 40 євро.Сплатиш на пошті, а доти права мизабираємо. Завтра неділя, нічого не працює.Перспектива залишитисябез прав мені не подобається.
Та й штраф 40е за наявність світла здався шалено дорогим, але язгадав що справді штрафи величезні за будь-яке порушення.
> Поділився з копом своїми думками та душевним болем. Кажу, хочуїздити машиною, якнайшвидше сплатити цей безглуздий штраф?
Все спілкування відбувалося ламаною сербською з мого боку. Останнюфразу він не сильно зрозумів, я сказав англійською, і він відповівщо можна російською! Далі підкликає колегу, розповідає йому що яхочу оплатити на місці. Колега спершу ставить навідні питання:-працюєш? - а де живеш? - А з ким живеш? - А дружина наша?
— а ти російська?
Коли на останнє запитання була відповідь "українець", той зрадів, івигукнув "тоді скінчено можна! "
Не знаю, добре це чи ні, але половина штрафу "на лапу" для менестала меншим злом, ніж позбавлення прав на N-часі.