Е-ех погнали! хоч зрідка, пам'ятайте, останній раз у мене виниклаціла головомийка з понижайкою і генератором, цей момент описувавсядосить докладно, проте тепер буде освітлений під іншим кутом, наякий поглянути мені дозволили хлопці та дівчата зі станції "автоАтмосфера", яка знаходиться в Харкові на вулиці Таджицькій, 38. Перед тим, як почати розписувати всі мої пригоди та пригоди, хочу сказати, що я залишився просто нереально задоволений тим, щозвернувся саме на цей сервіс. Тижнів, я залишився дуже задоволенийтим, як вони працюють — докладно, з розумом, без зайвих рухів тіла, намагаючись обійти всі витрати, які обійти можливо, і щоразу передтим, як щось зробити, панове дзвонили і перепитували, попередньоописав ситуацію під великою кількістю кутів, ніж можна уявити. Аголовне — не було такого, як у багатьох відвіданих мною місцях: "мине знаємо, що це, ми з таким ніколи не стикалися, ми цього неробитимемо". Все, що я чув після слів "ми не знаємо" - "мирозберемося". І розбиралися. Загалом, це реально саме той рівень вобслуговуванні чогось, який я б хотів бачити скрізь! Частина 1.Передісторія.
Це буде коротко. Розтікатися думкою по дереву нема чого, та й немапро що. Приблизно з того моменту, як я остаточно забрав машину зсервісу минулого разу (читайте минулий пост, якщо не читали, алетам багато літер), мене почав потихеньку затовкувати цокіт приповоротах у ліву сторону. Тут до ворожки не ходи - ШРУС переставпочинатися і почав закінчуватися. Про це мене ще тоді попередили насервісі, тоді ж на іншому Шрусі змінили пильовик, але міняти всецілком у мене на той момент грошей не було, а цокіт проявився черезякийсь час. Крім того, на машинці я проїздив майже 8000 км (знаю, мало, за півтора року), тому потихеньку на передній план вилізлопитання із заміною розхідників і, можливо, ГРМ. Кінець першоїчастини. Частина 2. Камінг-аут. Ось тут буде більше. Отже, наставчас розповісти, та й, чого вже там, зізнатися:мій машин - "євробляха". Не та, практично анекдотична, з неробочими гальмами, фарами, ABS, ESP, відсутньою страховкою та з психом за кермом (хочанещодавно довелося на такий покататися), але все ж таки. Хтось будезасуджувати, хтось — навпаки, підтримує цю категорію автолюбителів, можливо навіть будуть ті, хто від мене відпишуться. Але факт єфактом, тепер ви все знаєте. Потім, раз у мене євробляха, лавочкувирішили прикрити, а машину свою я дуже люблю, вихід очевидний —треба розмитнюватися. Дуже довгий процес ознайомлення з цієюпроцедурою, односторонній обмін досвідом, вивчення підводнихкаменів. Загалом — рухатися я почав за два тижні до закінченнятерміну пільгової розмитнення. Підвернувся брокер, готовий взятисяза мене за розумною ціною, документи були готові, і так - все цезанадто добре, щоб бути правдою. Вірніше, правдою воно і є, алевзятися за мене він остаточно не зміг через вал таких же охочихотримати заповітні папери. І за підсумком вийшло так, що п'ять днівдо кінця терміну він каже, що швидше за все не встигне менерозмитнити. Для мене це був одночасно шок і удар підпочинку. Щоробити? Куди тікати? Дотягнув! Дотягнув, довелося ворушитися втричіактивніше. І — о диво! — знаходжу людину, яка теж готова взятися, правда, вже за іншу суму, і не вдома, хоч їхати, як він сказав, нікуди не треба буде. Але все відбувається за умови максимальноїоперативності — я маю за день вгамувати все з документами інаступного дня внести всі платежі на рахунок фіскалів. Окей, з цимипунктами я впораюся на ура. І тут мені прилітає ще один бабах — неїхати не вийде, наступного дня треба стартувати до Сум. Охрініти, думаю. А як же "нікуди їхати не треба, шобядох"? Якось трохи нетак. Що робити — відправляю собаку до бабусі разом із цілим казаномкаші, відпрошуюся з роботи, і у призначений день, у призначенугодину виїжджати. Частина 3. Що мене зупинило? Два слова. І словаці мене задовбали — "LOW RANGE"! Як же я був злий. Заїжджаю забатьком (вирішили їхати удвох, бо на трасі я буваю нечасто, а їхатидовго, і хрін його знає, наскільки швидко пройде процес на місці), вже їдемо на зустріч із бігунком — і ця зараза вистрілює. Разпоморгала і зникла, два поморгала і зникла, а на третій знову недала їхати. Я в шоці, батько аналогічно, питання ходити? Вирішаюнамагатись їхати далі, проїжджаю ще пару кілометрів і стаю наглухо.Благо відбувається це біля відомого багатьом сервісу АТЛ. А теперуявіть картину:забігаю змилений я, говорю "у вас тут є підйомник? ".На мене дивляться, як на ідіота. Уточнюю: "вільний витяг є? ".Відповідь ствердна. Кажу, відчиняйте ворота, ми заїжджаємо! Якось, першою заїжджаю, піднімають, питають:че робимо? Я, пам'ятаючи, якцю біду перемогли минулого разу, кажу:вирубуйте нахрін керуваннякоробкою! На мене дивляться, як на ідіота. Пояснюю передісторію, щояк було і як було переможено, вони неохоче скидають фішку.Спускайте! Спускають — до цього іконка горіла червоними літерами натемному тлі, а тепер усе навпаки. Усі як і тоді.Кажу, піднімайте.На мене дивляться, як на ідіота. Піднімайте, чого чекаєте? Піднімають. Тепер ту фішку, яку зняли, накидайте назад. Що? Правильно, дивляться як на ідіота. Накидають, спускають. Бідаповернулася на місце, з'їхати з витягу не можу. Пам'ятаючи, що тогоразу ми з майстрюгою довго каталися, як тоді виявилося, зі знятоюфішкою, говорю — піднімайте, знімайте знову. На мене вже недивляться як на ідіота, тепер вони в повній ахі і дивляться, як наідіотів, один на одного (чому, я так і не зрозумів, можливо, підозрювали, що їх розводять, або що їм попався клієнт-збоченець ).Але фішку скидають. Кажу, замотайте її чим тільки можна іпримотайте міцно. Роблять, спускають, я розраховуюсь. Далі діалог:-І ти що, ось так поїдеш? ! - А мені че її, в Суми штовхати?
- У тебе ж ні ABS, ні ESP працювати не будуть!
- (пам'ятаючи, що чудово без цих корисних штук обходився що наToyota, що на Audi діда) Головне, що передачі будуть перемикатися.Виїжджаю. Машина їде нормально, але тепер дико матюкається, колиглушиться мотор. І ABS, і ESP працюють справно. До мети (бігунка)дістаюся із запізненням о півтори години. Він мені каже:їхати вженемає сенсу, сьогодні не встигнемо. Надворі четвер, на мене чекаютьу четвер, п'ятниця — останній день, митниця працює в ці дніцілодобово. Тобто, говорю, немає сенсу? — Ща, почекай. Робить парудзвінків, з'ясовується, що, можливо, їхати і не потрібно, питаннявирішиться за годину-півтори. Дві години дня. Окей, їдемо пожувати.За годину дзвінок — потрібно внести доплату, машину оцінили вище, ніж зазначено у купчі. Твою ж ліворуч, біжу доплачувати, благо, гроші припас. Передзвонюю, що проплатив — чекайте. Чекаю. Чекаю.Чекаю. О шостій вечора дзвінок — треба їхати. Саме зарядивнехреновий снігопад. Офігети, гадаю. Далі:
— Ви готові їхати зараз?
- У сенсі "завтра"? Ви ж казали, кров із носа треба їхати сьогодні, митниця працює всю ніч? — Добре, зараз передзвоню.
Перезвонює через 10 хвилин. — Можна поїхати рано вранці, щоббути там до дев'ятої, зміна буде таже, вони готові завтрарозмитнити. — Упевнені?
<
— Ну гаразд.
День нанівець, задовбані та злі повертаємось додому. Я заїжджаю добабусі, пес влаштовує дику істерику. Мабуть, думав, що я йогопокинув. Їду додому спати, підйом о четвертій ранку.
Частина 4. Їдемо. Вранці забираю батька, бігунка, і вдорогу-дорогу. Люблю їзду трасою, а тут мені ще й полагодилизламаний AUX. Мороз подекуди сягав -14С, але нас усередині це несильно парило, до виїзду з Охтирки траса ідеальна, без ожеледиці, одним словом, краса. А ось після Охтирки... Це просто жах.Форменний. Якщо є пекло для машин — то це завжди їздити такимидорогами. Ями такі, що мої великі колеса провалювалися цілком.Власне, тут починаються проблеми. Після виїзду з Тростянця до менепочинає чути дивний "тук-тук-тук". Звучить воно з переднього лівогоколеса, тому приходжу до висновку, що пошабашив проблемний ШРУС.Їду акуратніше, щоби доїхати назад. Найаллез відбувається вже передв'їздом до Сум — після того, як ми минули залізничний переїзд, машина почала буквально підстрибувати. Було таке почуття, що їдемона усьому відомому лоурайдері. Зупиняюся, виходжу, і тут у мене всеобривається. Ніс задертий настільки вгору, що верхні важелі пішлирізко вниз, наскільки дозволяла конструкція. Пневма в повномумаксимумі (значно вище 4-го положення), я в повному шоці. Посереднізнама-де (не знав ще, що місто починається за 500 метрівпопереду), з, як тоді здалося, померлою підвіскою. Якимось дивомвдається спустити носа вниз, "туки" пішли, доїжджаємо до митниці, машинка їде на термінал, ми йдемо пити каву. Гуглю, що то за дичину— по нулях. Батько каже, що з такою фігнею він за кермо не сяде. Нута гаразд, сам доїду. Через дві години бігунок повертається зісловами "вітаю, Ваша машина розмитнена! ". Я навіть на якийсь часзабув про проблеми з підвіскою. Передає мені документи, ядекількома способами перевіряю їхню справжність, знаходжу слово"ALIROAD", кажу "нехай переробляють". Він іде переробляти. Успішно.Збираємося у зворотний шлях. По дорозі, ще в межах міста, вирішуюна всякий пожежник долити ще 10 літрів палива, випиваю енергетик, іми висуваємось. Їдемо собі вже не поспішаючи, ніс трохи задертий, орієнтуюся по бічних дзеркалах. І ось тут черговий "бАЦ" - на щиткувиникає помилка коректора фар. Що за хрень, вони взагалі невключені (каюся, забув, виїжджаючи з міста, включити ближнєсвітло)! Пофіг, їдемо. Помічаю, що задня частина машини вирівняласяз передом – я ясно бачу все, що відбувається позаду. Ну, добре, думаю. Як би не так. На в'їзді до Тростянця отримую гарний ударпопереду зліва. Що за фігня? Зупиняюся, виходжу, бачу, що мордалежить. Приїхали, гадаю. Дотягую до заправки, намагаюся піднятиморду - по нулях, все залишається як було, прилад блимає, сигналізуючи про проблеми в пневмі. Чи порвав балон? Ні, одразу бпомітив. Мізки? Перевіряю, чи качає насос. Чи не хитає. Отжепроблема не механічна, а електронна. Згадую, що у Тростянці живеодногрупник. Відразу згадую, що буквально вчора коментував наFacebook його фотку, де він, задоволений, позує посеред вулицьГронінгена. У відпустку відлетів. Опитую навколишніх мешканців пронаявність у місті більш-менш нормальних СТО. Відповідь негативна.Щодо електронної діагностики — відповідь позитивна, за 900 метрів, кажуть, є тип, який має прилад. Круто, йду до нього. Кажу, Аллроадпрочитаєте? Він мені, а що це таке? Ауді, кажу. А, ну ща глянемо.Лізе у програму, програма знає масу моделей Ауді. Аллроад не знає.Кайф. Бігунок каже "добре, боріться - поборете, а я своїм ходомдалі", йде чи попутку ловити, чи на автобус. Ми з батьком мізкуємо, як бути. Я пробиваю наявність у Тростянці евакуаторів – відсутні яквигляд. Найближчий – в Охтирці. Суму мені загадали близько 3000гривень. Мозкую далі. Нічого не вигадується. І вже коли я майжезмирився з евакуатором, батько ставить просте запитання:а скількизвідси до Охтирки? 20 км. І це наштовхує на думку. Ми сідаємо вмашину, і з черепашою швидкістю, об'їжджаючи всі ці незліченні ями, зібравши позаду себе тягучку, тихим сапом рухаємось туди. Адже тампочинається ідеальна траса. Так-сяк, з витратою під 20 літрів, добираємося до заповітної мети (саме пекло було на мосту біляв'їзду в місто — задумане як двостороннє, воно, проте, було накапітальному ремонті, тому потоки пускали по черзі; їхати требабуло з швидкістю як мінімум 20 км/год, щоб встигнути дістатися допротилежного кінця, а ями там були найхардкорнішими на всьомушляху), виходимо на трасу, а там на крейсерській швидкості рухаємододому. До речі, бачив реально захоплюючу картину — паралельнодорозі йшла дуже сильна хуртовина, і в один момент вона пішла покраю траси, не зачіпаючи її. Не думаю, що ще коли-небудь побачутаку картину. Частина 5. Пошук сервісу та запчастин.
Приїжджаємо ми до Харкова, я, в об'їзд будинку, одразу їду добабусі за собакою. Звідти ж дзвоню своєму механіку. — Євгене, здравствуйте. На Вашому сервісі є електронна діагностика? - А щотрапилося? , посередній фахівець, може робити лише більш-меншбазові перевірки. Зателефонуйте завтра, я поговорю з колегою зминулого місця роботи, якщо ВОНА погодиться взятися – я Вам дамконтакти. Дуже рекомендую, на мою думку, найкращий діагност міста.На наступний день зв'язуюся з колегою, на тому кінці приємнийжіночий голос описує мені свою думку на проблему і погоджуєтьсявзятися. Єдиний нюанс – їхати на протилежний кінець міста. Виборунемає. Через день приїжджаю на місце, заганяю машинку в бокс, іЄвгенія (саме так звати дівчину-електрика) одразу приєднується доблоку. Тут же підтверджується її первісна гіпотеза - "приїхав"датчик рівня положення кузова, передній лівий. Там же домовляюся, що коли розберуться з цією бідою — візьмуться за глюки роздатки.Через день я вирішую, що раз вже машинці пора міняти розхідники —зроблю все разом. Замовляю датчик (б/в оригінал), весь комплектфільтрів, 6 літрів олії Aral Turboral 10W-40, і починаю думати пронеобхідність заміни комплекту ГРМ. 2000 грн за комплект, 1000 згаком грн за помпу, 2000 грн за роботу — це було важко за тихконкретних обставин. І тут згадую, що в мене є повна історіяобслуговування! Прошу перефотографувати всю сервісну книжку ізнаходжу звіт, що заміну проводили 80000 км тому при регламенті в120000 км, та ще й на дилері. Як гора з плечей. Беру все замовленедобро і везу на сервіс, де мій вибір комплектуючих був високооцінений сервісменами (сам себе не похвалиш - ніхто не похвалить).Частина 6. Очікування, не настільки тяжке.
Далі у мене в особистому житті починає творитися такий безлад, щоможна писати п'єсу, так що про те, що мені повинні повернутимашину, зізнаюся, згадував нечасто . І ось, одного чудового дня, дзвінок:— Здрастуйте. Є, як завжди, дві новини:хороша і погана.
— Починайте з гарної.
— Датчик поставили, він робітник, все нормально. Погана? - Помергенератор. - Як так помер? - Ми датчик поставили, виїхали робитиадаптацію підвіски. Ледве дотягнули до сервісу. — А прогазовкузробили, як я попереджав? — Чесно, мене в машині не було, давайте япередам трубку Євгенії, вона пояснить.
Євгенія починає пояснювати, що генератор — труп трупом, невключається взагалі і потрібно його знімати, а з цим ви самізнаєте, яка в мене була історія. Вже засуджували його. Ярозповідаю, що таке вже було, як це було переможено та який порядокдій. Вона зі мною не погоджується, обіцяє все перевірити ще раз, іякщо є хоч якийсь шанс обійтися без зняття, то знімати його небудуть. Я повністю довіряю їй це питання, мовляв, якщо не заробить- нічого не поробиш, я сам не стану його ремонтувати, руки-гаки, але при цьому прошу, щоб, якщо так нічого і не вийде, передпочатком зняття зарядили на повну акумулятор і спробували ще разпроїхатися. На цьому ми прощаємось. Надворі 6 березня, часу довихідних їм, мабуть, не вистачило, у мене теж була купа підряд, тожніхто нікого не турбував. Дзвінок наздогнав мене увівторок:генератор начебто заробив, з підвіскою розібралися, а осьіз роздаванням питання. Нічого не бере. Потрібно лізти до блокууправління, підключатися до нього спеціальним приладом (який вониспеціально купили), і дивитися, що до чого і чому. Одразу жсказали, що якщо питання не в блоці, то треба буде мінятиремонтувати роздатку або шукати контрактну. Знаючи про ціну на цюпекельну іграшку, цю ідею ми одразу міли як нежиттєздатну. Знову жтаки, залишаю це питання повністю у віданні спеців, концентруюся насвоїх проблемах. У п'ятницю (починав піст писати у п'ятницю, закінчу в суботу) вирішую набрати та дізнатися, що і як. Відповідь- саме збиралися Вам дзвонити, машину готові повернути, всезроблено. Запитую, що взагалі все, навіть роздатка? Ні, роздаткаповернена в положення, в якому вона була, коли Ви приїхали, алепричину встановили. Їду на сервіс.
Опущу момент спілкування та спільних питань. Що є з роздаткою. Якви могли прочитати в попередньому довгопості, проблема виникла умене саме тоді, коли я віддав машину на заміну маховика тазчеплення. Зараз сервісмени довго лазили по всіх можливих місцях, читали блоки всіма можливими приладами (навіть офіційнимиVAG'івськими, бородатими роками, спеціально випущеними для машин зіндивідуальною комплектацією, як у мене), але нічого не знайшли. Іось, ця сама Євгенія, в черговий раз перевіряючи ланцюги, випадковоторкнулася ДАТЧИКА ХОДУ ВИКОНАВЧОГО ГІДРОПРИВОДУ G302, який підледь помітним натиском просто пішов убік, і не повністю, апосередині самого себе. Далі вони згадали, що я розповідав прозаміну зчеплення і маховика, отже коробка знімалася, і, як ви моглиздогадатися, криворукі сервісмени з минулого сервісу просто довбалиїм про щось. Я був в абсолютному шоці від такого одкровення (я іраніше підозрював, що ці краборуки і винні в проблемі, але тут меневзяли за ручку, відвели на яму, показали датчик і поломку —сумнівів не залишилося). Мануал саме по коробці і роздатці (якщокомусь потрібно — напишіть, поділюся, російською мовою і зкартинками), мануал цей був відкритий, знайдено необхідний ланцюг зусіма коментарями. Найбільш вбивчими були слова: "виконавчийгідропривід, датчик ходу та вилка включення
замінюються тільки в зборі у вигляді єдиного вузла". Це був простоздець. На питання "якщо я таки знайду цей датчик окремо, цедопоможе? " мені пояснили, що тут може допомогти, а може недопомогти, оскільки ці датчики калібрувалися з гідроприводами назаводі окремо, кожен для свого комплекту, тому неможливо бутивпевненим, що це панацея. Я був просто дико засмучений. Але щовдієш, хлопці свою роботу виконали, а далі все залежить від мене.Мені пообіцяли прорахувати заміну самого ланцюгаДатчик-гідропривід-вилка, зробили діагностику залишків ходової івідпустили зі світом. Приїхавши додому, я почав гуглити, що це задатчик такий, де його взяти та що взагалі робити. На розбиранні поАуді мене засмутили, що датчик чи ланцюг продати не можуть, алепорадували, що є потрібна коробка в зборі. Але засмутили, що коштуєвона 450 $. Отак ось минулий "ремонт" аукається мені досі. Поки щоне куритиму назву контори, де мене вставили на кругленьку суму, аспробую вирішити це питання з ними. Благо, всі документи про мійвізит до них є, а висновок про поломку від АвтоАтмосфери буде наруках днями. Ось такими були мої останні пригоди. Хочу ще развідзначити, що мені дико сподобалося, як працюють на сервісі "автоАтмосфера", і категорично рекомендую їх, якщо раптом виникнутьпитання електроніки на будь-якому автомобілі. Щодо мотористів незнаю, але сподіваюся, що з цим аспектом справи у них не гірші.br>
Коментарі2
А чи можна контакти цієї самої Євгенії?
У личку.