Перші шкідливості та поломки Таврюші

Поки ми не поспішаючи пили каву в кафе при МРЕВ, вона вже мабутьбудувала свої підступні плани. Але ми тоді ще не знали що їхати вінше місто машина категорично не хотіла ... Отже, новий тех.паспорт був на руках, і можна було їхати додому в Дніпро. Бензобакне хотів відкриватися ключем.Поколупав туди і сюди, з горем навпіл, все ж таки його відкрили і залили 95. Машина проїхала ідеальнорівно до першої серйозної гірочки, і заглухла прямо на залізничнихколіях.Скотилися вниз на узбіччя, офігелі. Раз перевіряли вздовж івпоперек, як на СТО, так і самостійно і не раз проїжджали іприслухалися до роботи двигуна.Думок було купа:починаючи відперегрітого бензонасоса, закінчуючи камерою карбюратора, щозасмітилася.Постояли 5 хвилин і знову завелися.Таврюша поїхала. Зміста на трасу вона почала втрачати оберти, ніяк не хотілаприскорюватися, і як би сильно чоловік не тиснув "в тапок" вона всеробила наоборот.60км/ч. Почухавши ріпу, вирішили ми ще просто незвикли до машини і не відчули ще (да-да. Зовсім ще молоді, зелені врозумінні подібних машин. Було ніякої.Ну а у чоловіка була зовсімне проблемна "овечка" інжекторна, і все що там треба було робити за5 років володіння їй-це тільки зливати і міняти масло, стежити заіншими рідинами і періодично дивитися свічки ну і рихтувати дискиабо підкачувати спущені шини). Відкрили капот і почали дивитисявсе, що могло стояти не так як треба. Що проблема залишилася тількив тому, що нам потрібен буде хороший карбюраторник, так як требаналаштувати вище оберти на холостому ходу (для нього йомуналаштовували на мінімумі так щоб було мега-економічно). Послухали, намотали на руш. Проїхавши кілька кілометрів. Ми знову затихли.Далі почалися нескінченні передзвони з господарем, наші маленькі "перебіжки" по кілометру, знову виклики господаря на місце заргументами "що ти ж млинець, хазяїне, нічого не знаєш про своюмашину і що це може бути". На кожен приїзд господар знову колупався, розводив руками і говорив що більше не знає що можна зробити( Ащо найсмішніше, що як тільки колишній господар сідав у неї воназаводилася і їхала як миленькая.З нами ж вона їхати практично нехотіла. Варто від'їхати від нас колишньому господареві як вонапочинала глухнути. Містіка прям якась! ). До того моменту ще почалотроїти…
На трасі почало темніти.Телефони сідали.Їди не було. А настрійставав паршивіше нікуди. Вкотре включили аварійку, вийшли з машини.З горя закурили. Свого майстра, який міг би нам допомогти іззапаленням господар привести не міг (вже був пізній час і майстервиїхав з роботи). У момент роздумів як бути далі, мене набравбатько і стиснувши зуби довелося розповісти про все це "захоплююче"пригода. Батько сказав, що проблем ніяких не бачить, збереться за 5хвилин, візьме свій Гольф і приїде до нас на трасу відбуксируватидо місця стоянки. Доштовхнули машину до зручнішого місця на узбіччіі почали чекати. Батько приїхав, теж полазив під капотом.Але за 5хвилин визначив що проблема з комутатором і трамблером, та йприродно зі свічками (як виявилося пізніше, він був цілком правий.на відміну від господаря) і сказав що цим треба буде займатися вжена слід . День. Загалом нас причепили тросиком і почалося нашеперше буксирування. На цій сумнозвісній трасі на черговій з ям мивтратили наш перший ковпак і непогано так погнули диск (фотододається). jpg"/>

Сяк-так доїхали до Дніпра і загнали машину на склад, щоохороняється біля роботи. І додому, на жаль поїхали намаршрутці(