1800км на 2-місному купе. Все ж таки буде ок, правда?

Допустимо, на вулиці початок листопада, тобто плюсова температурата дощі, є бажання подивитися Карпати, які славляться своїмижахливими дорогами і є тиждень відпустки.У пору було б розчехлитисвій підготовлений для офроаду УАЗ/Wrangler/TLC/Jimmy і поїхатирозтинати по бездоріжжю на своє задоволення! машина з маленькимбагажником, на новеньких кованих дисках, з новенькою гумоюшипованої з 40м профілем і з сильно заниженим передком черезпружин, що просіли. Про всяк випадок позичаємо у братабуксирувальний трос, світловідбиваючі жилети, купуємо герметик ікомпресор. Утрамбовуємо величезну валізу з речами на двох натиждень, рюкзак з квадрокоптером, рюкзак з фотоапаратом, рюкзак зречами, бокс з хімією, аптечкою та вогнегасником. Парадоксально, але абсолютно все це влізло в багажник Кросі і, навіть, неперекривало огляд, але з одним але ... Складати і діставати це всенеобхідно було в певному порядку і певними діями :) Що цікаво -аналогічний набір + 1 чемодан поменше приблизно з таким-таки "комфортом" влазив у багажник ML320 в Ісландії, але ж вінкросовер…
Заправляємо Кроса тільки на кращих заправках!

> Після цього заправляємось добірним 98м і виїжджаємо найкращоютрасою України — Київ-Ужгород. Щоправда, складається припущення, щоперші 500км приблизно до Львова пролетять дуже швидко і комфортно? А ось фіг там. Проливний дощ всю дорогу, вузька гума ззаду (225), та й взагалі, низький швидкісний індекс ContinentalContiIceContact2 зіграли з нами злий жарт і в середньому ми їхали130-150, хоча парою місяців раніше на вбитій гумі та на вбитійОдеській трасі (після 220 дуже неохоче набирає швидкість):(

Ви знали, що зупиняючись і перекушуючись на заправках кожні 300км (дякую середньому витраті близько 11-12л/год)) схуднути не вийде? Тепер знаєте. Загалом, проїхавши перші 800-900км, переночувавши вкількох містах, про які я раніше ніколи не чув, ми доїхали доперевалу на Карпати. Кілька разів з'їхавши з траси на незрозумілідороги помилувалися красивими краєвидами і, навіть, подивилися наукраїнські "водоспади", тому що після Ісландії та її неземнихпейзажів та водоспадів наші краї виглядають ну мааааксимум якневеликі пороги.
< /Крос не те, щоб дуже боїться легкого бездоріжжя.А ось меністрашно за днище і пороги. Найцікавіше це спостерігати за реакцієюлюдей, коли ти на Кросі намагаєшся проїхати тракторною колієюзалитою водою, і проїжджаєш :) Що може трапитися неприємного внезрозумілій глушині після чергового відрізка бездоріжжя довжиною в5км, які ти проїжджав хвилин 30 і, при цьому, кілька разів про щосьвиразно чиркнув дном? А що, якщо до цього додати ще звук чогось, щовипадає на дорогу після того, як ти вирвався на трасу і вдаривтапкою в підлогу? Правильно — може спалахнути чек! Після цьоговключається легкий режим паніки, швидкість гаситься до 60 км/год іпочинаємо шукати де-небудь нам дізнатися в чому біда. Нагадую, щоми в глушині :) Благо, не в такій, куди може завести підготовленийджип. Дорогою заїжджаємо на естакаду і оглядаємо днище — нічого небовтається, нічого не капає. Вже добре. На глибшу діагностику моїхзнань, на жаль, не вистачає. Через 30 хвилин знаходимо хлопців угаражі, у яких вистачає знань встромити шнурок у порт OBD і зробитидіагностику. Щоправда, перед цим ми 15 хвилин переконуємо хлопців, що це все-таки не Chrysler, а Mercedes. Виявилося — барахлить якасьіз лямбд, на чому й заспокоїлися, скинувши чек. Квітів. Щоправда, мені було до лампочки на всю цю красу, бо "перевал" це якасьжерсть. Приблизно 1.5-2км звивистої дороги з ямами, глибиною15-40см, рівномірно розсипаними по всій площі. І приблизно 40хвилин на проходження цього мінного поля. Ще ніде і ніколи я такбагато не крутив кермо і так сильно не вивіряв кожну свою дію. Заці 40 хвилин я напам'ять вивчив і вдовбав собі в мозок коженгабарит Кроса і навчився навскідки визначати глибину ями та їїставлення до кліренсу Кроса. Парадокс, але в цьому пеклі ми жодногоразу ніде нічого не чиркнули.

Вечір того ж дня тонко натякнув, що намагатися заселитися внайпафосніший готельний комплекс на найближчі 100км у 8 годин булоне наймудрішим рішенням. Опинившись увечері без житла і, загалом, уже без сил було вирішено швидко махнути в Ужгород коротким шляхом— повертатися назад через Перевал без світла просто нереально.

Пустеля бетонка, вечір, і миготливі аварійки незрозумілої маленькоїмашинки ... Саме так нас побачили місцеві хлопці на прокачаномупозашляховику, які поверталися з гір після активного відпочинку:)
Влетівши в чергову яму на 80-90км/год відчув негаразд і виявилосящо пробив обидва праві колеса. Дякую, що не порвало, дякую щонікуди не кинуло. Просто тихо і спокійно Крос тонко натякнув, щойому хочеться на узбіччя стати і відпочити.Прикро було дивитися на2 шини, що плавно розтікалися по асфальту, з хорошими бічниминадривами, яким всього близько 1100км від роду. Це бувнайяскравіший вечір за всю досить монотонну поїздку. — 2 годиниочікування евакуатора та спілкування з веселими місцевими хлопцями, які викликали евакуатор, поторгувалися з ним, підняли з ліжокшиномонтаж та зарезервували нам чудовий номер у своєму готелі.Дякуємо їм за це!
Ось так ми вперше їхали евакуатором. Цього разу Перевал давсянабагато простіше :)
Ще гірше ніж з шинами може бути тільки ситуація з дисками… Коли натвоїх очах диск за майже 700$ з таким же пробігом в 1100км катають…Тому що ти його таки погнув :(
Але добре все те, що добре закінчується – о 2 годині ночі ми булизнову на накачаних колесах і їхали в готель. Попереду було ще 4 днівідпустки, гарна природа та цікаві невеликі міста, про яких мираніше не чули... За останні дні з Кросею нічого цікавого нетрапилося - він тільки підтвердив факт, що на ньому можна і доситькомфортно подорожувати вдвох., що Крося офігенний :)
Ох вже ці очі місцевих…