Критерії втоми в дорозі

Одразу обмовлюся, не мій, трохи урізаний, внизу" Посилання наавтора Але по більшості позицій я згоден, тим більше, що й сам їхмайже так сформулював. П'ять. Вони перевірені сотнями безсоннихночей, що на машині, що на яхті. І правило дуже просте:краще такогостану взагалі себе не доводити. Але якщо раптом настає хоч одна зцих ознак, я відразу змінююся без роздумів. Або, якщо змінюватисянема з ким, встаю на узбіччя спати. Тому що далі їхати не можна.Отже, п'ять об'єктивних ознак того, що ось-ось заснеш:
1) Помічаєш момент моргання . Це — найявніший і однозначнийкритерій. Спробуйте згадати момент, коли ви востаннє моргнули? Отож! Справа в тому, що у звичайному стані людина зовсім не помічаємомент, коли моргає. Це відбувається наскільки швидко, що просто незвертаєш уваги. Зате коли це стає явним, то мова вже йде не прозвичайну морґанію, а про початок відключення — негайно на узбіччя! 2) Обман зору: фігури на узбіччі здаються здалеку чимось одним, апри наближенні або виявляються чимось зовсім іншим, або зникаютьвзагалі. Це прикордонна стадія:очі ще відкриті, але мозок вже невстигає обробити всю інформацію, що надходить — він уже спить! Щепара хвилин, і свідомість зовсім відключиться. 3) Зір не встигаєфокусуватися. Я намагаюся перевести погляд з дороги на прилади, ітут а повернути його назад на дорогу. Який там був кілометраж? Щераз:мить на прилади і знову на дорогу. У нормальному стані зірвстигає перебудуватися, і все чудово видно. Але якщо засинаєш, топогляд стає скляним, очі не встигає адаптуватися до умов, стаєнеможливим окинути прилади одним поглядом, і тут же вважатипотрібні показання.
4) Лінь напружувати мозок. Спробуйте помножити 18 на 3. Унормальному стані це не проблема. А ось людині, що засинає, це нете що б складно... Їй це нафіг не потрібно. Впадла навіть починати.З тієї ж причини ліньки розмовляти. Тому що для цього требанапружуватися, тримати в думці розмову, підбирати слова. До речі, будь-яке словесне спілкування, непогано навантажує мозок, томупо-перше:хто базікає — той не засне; а по-друге:якщо в салоніповисла тиша, значить скоро всіх срубає. У цей момент теж наставчас зупинятися, хоча здається, що можна ще їхати. Ось у хлопцівсаме так і сталося (за реєстратором):спершу повисла тиша в салоні, а через деякий час аварія. До речі, найсильніше бадьорить не простопорожні балачки, а розмови на якісь хвилюючі теми, чи то секс, політика чи якийсь холівар. Так що запасаємося на доріжку хворимитемами. 5) Дрібні порушення. Два-три рази поспіль забув перейти наближній? Пора спати. Чи не можеш згадати останній дорожній знак? Апередостаннє? Ніяк? Спати! Зупинився на миготливий жовтий? Назелений? Ну, ви зрозуміли… І бонусом експрес-тест для пасажира, якненав'язливо перевірити водія на предмет сонливості. Фішка в тому, що марно його запитувати: "чуєш, ти гаразд? ". Відповідь завжди будета сама: "у порядку.". Натомість, треба поставити йому якісьпитання, які вимагають обмірковування, або уважності. Наприклад: "аде ми зараз? Що за населений пункт проїхали? ", або "скільки нам щезалишилося до …", а краще навіть щось складніше, на кшталт: "як тидумаєш, що краще подарувати ім'я спільного друга"; на деньнародження? ". І якщо відповіді здадуться надто простими, абонеадекватними — настав час змінюватися. А якщо пацієнт швидшеживий, то, щоб стало краще, бажано почати з ним про щосьсперечатися. Хоч про високі матерії, хоч тупо тролити його — пофіг.Головне, що під час жарких дебатів, заснути неможливо чистофізично, перевірено. Загалом, головне правило:мозок не вимикаєтьсявідразу, він вимикається поступово. Як комп'ютер, що зависає, спочатку працює на 100%, потім на 50%, потім на 25%, а потім бац —уже висить. Цілком реально відловити цей перехід зі 100% на 50%, якщо знати, що шукати, і як перевіряти. А шукати треба будь-якулінь і перевіряти себе на загальмованість свідомості. І все ж такизалишається питання:якщо я можу контролювати себе сам, чи достатньоцього для безпечної їзди на далекі відстані наодинці? Щиро кажучи, не впевнений. Підступ ще в тому, що разом з притупленнямсвідомості, притуплюється і почуття страху. Тобто, ти розумієш, щозасинаєш, за всіма критеріями здорової людини, ти вже, фактично, наволосок від смерті, причому усвідомлюєш це, але тобі в цей моментвзагалі не страшно! Тому що мозок уже майже спить. Іздається: "подумаєш, проїду ще XX км до найближчої XXX, а там іпосплю/поміняюся". Так що всі ці ознаки, звичайно, хороші, особливоколи їдеш один. І треба намагатися до них не доводити, а якщо хочодин із них настане — одразу ж зупинятись. Але це скорішенеобхідна, ніж достатня умова безпеки. Єдиним варіантом, у якому явпевнений на всі 100%, я бачу плюс до всього цього, їзду зпартнером та постійними розмовами. Не так для того, щоб залишатисябадьорими, як для того, щоб постійно контролювати один одного (див.пункт 4):розмова затих — спати. Так, це дуже жорстке правило. Але, наприклад, коли ми їхали в світлі, нас було четверо, і ми йоголегко дотримувалися. Останнім часом я став все частіше і частішезабивати на нього, іноді через відсутність співрозмовників, а інодіпросто так. Але, мабуть, дарма. Життя, млинець, вміє показати якробити не треба. Безглуздо не вчитися.
Бережіть себе.