Приїхав із салону — отримав у бочину)

Прохолодний вечір листопада. Опускаючи деякі формальності, ось вінта заповітна мить, коли менеджер автосалону на Столичному дає меніпапочку з купою папірців, техпаспорт та ключі. Ми виходимо намайданчик, де стоять. Куплені машини Менеджер мені говорить мовляввітаю, щасливого шляху, що то там про цвяхи і жезли... Я ж дивлюсьна місце де припарковане моє диво, дивлюсь на дірку в яку требапроїхати і розумію, що я ж туди не пролізу (тепер я розумію, щотам два танки і один трактор упоперек помістяться.. Загаломдопомогли мені на цьому етапі і дякую їм, більше в цій конторідопомагати мені не будуть, але про це в інший раз. Щастя повніштани, коліна тремтять... Цікавий момент — біля ланоса кермозміщене трохи вправо, дуже дивне почуття, але звикаєш швидко, потімне помічаєш. То вбудується в потік, час десь пів на сьому було.Думаю, хто у Києві живе, ті розуміють, що таке південний о пів насьому в будній день. Велике спасибі дядькові фуристові, який мабутьзрозумів, що за кермом зелена мавпа і впустив мене) На той час менівже разів 20 посигналили дуже важливі та вмілі водії, що ж це я тутстою не їду нікуди. Після мосту була найперша моя особиста заправка– тоді там був АНП. Заправляю 20 літрів - пів степухи, між іншим.Через хвилин 15 я вже гордо заїжджаю на подвір'я, в голові надія, що кенти десь на лаві з пивком сидять, а тут я такий запеклий нановенькому ланосі) але не доля, кінець листопада як ніяк, яка тутлавка, яке пивко. Порада молодим – купуйте машину влітку. Паркуюсь.Заходжу додому, дзвоню сусідці — має потужні зв'язки на стоянцібіля будинку, домовляюся, що разом під'їдемо, щоб ланосприлаштувати. Виходимо у двор, кажу — Дивись яка ляля! Сусідка усвій кашкай сідає, я мушу їхати слідом. Ось тут то і почалисякаруселі) Я то до будинку передом під'їхав, а виїжджати ж задомпотрібно) Відразу обмовлюся, права я не купував, здав все сам, алебуло це року за три до покупки автомобіля і з тих пір я їздив паруразів всього й то весь час прямо. Здаю я значить назад, а на вулицівже темрява, я з незвички до захоплення не те що в дзеркала нічогоне бачу, а й через вікно ніфіга. Через метри 3 кудись упираюся.Дивно думаю собі, чого не їдемо. Газую сильніше, нічого. Виходжу, дивлюсь дзеркало, притерлося до багажника вітоса. Думаю "аааа, щебільше газу дам, та кермо трохи виверну і справа в капелюсі".Виявилося, що не в капелюсі, а у фаркопі вітоса. Загалом на стоянкуя тоді так і не доїхав, багажник вітоса серветкою протер, нічогодякувати богові на ньому не залишилося, а в мене вспоротая двері ікрило з правого боку) Добре каско було, все полагодили, але насерці досі рубець залишився . Фото на щастя не збереглося з тогоразу, але на нещастя це був не останній раз, коли це бідне крилоотримувало,