І ось день відбуття настав…
Я повернув ключ, і Газелька відгукнулася тихим бурчанням свогосерця.
Ну, поїхали ... Виїхали о 13:15 за Київським часом Перед виїздомзаїхав на метанову заправку заправитися газом, щоб перевіритинаскільки буде дешевше, ніж на бензині. На газельці, їхав, нічогоцікавого не було до кордону, швидкість тримав 75-80 кілометрів, нікуди не поспішав, часу був цілий вагон. Трохи більше трьох годин, з урахуванням тих. Зупинок (відпочити, у ліс сходити).
А ось на прикордонному переході почалося цікаве. Кожен козел уформі намагався мати з мене грошей. За що, спитайте ви. А кожен защось своє. Транспортник, за те що машина в оренді, і я не маю прававиїжджати за кордон. Показав йому договір і генеральну довіреність.Начебто відстав, поставив штамп. Потім митник причепився знову зате, що машина в оренді. І цьому показав усі доки. Потім ще доглядачпричепився, що балони в мене вибухонебезпечні предмети. Показавталон, де написано, що це є частина конструкції автомобіля. Тежвідвалив.
Уф-ф-ф, слава богу, з України виїхав наче. Я ж хоч і на маленькій, але все ж таки на вантажівці, подумав я, і став у чергу за фурами.І ось уже моя черга підходить, їду за фурою. І тут, чувак нав'їзді, каже мені, що маю категорію «Б», а значить мені долегкових. Хвилин п'ять пояснював йому, що їду за вантажем. Іоформлятися мені на звороті з вантажними. Начебто пропустив. Убілорусів я багато й не ходив, зайшов лише до зали оформлення, таммені проставили всі печатки, зробили тимчасове ввезення та напаспортний контроль. На все про все пішло хвилин може 20-25, поки змолодим митником поговорили про життя. І ось я і Газелька в БілійРусі. Ну думаю, в Гомелі газом заправлятися нецікаво, треба доМогильова їхати. А це ще кілометрів 200. На крайняк на бензинпереключуся, благо літрів 15 у баку є. Сказано — зроблено. Їдемо доМогильова. Благо дані для gps є. Вводжу в нього ці самі координатиі вуаля, він веде прямо до АГНСК.
Їду трасою не поспішаючи, сильно тапку не тисну, кілометрів 80стабільно тримаю. По дорозі читаю смішні назви сіл.Типу «Барець»або «Бухалавка»
І ось години через три навичка показує, що ми вже майже в цілі.Залишилася трохи, проскочити весь Могильов, адже заправка з іншогобоку міста. Ну їдьмо. І о, радість, місто зустрічає нас жовтимимиготливими (у принципі не дивно, о першій годині ночі)
Якось проїхавши незнайоме місто, потихеньку дісталося мети
Дав оператору талон і сказав, що мені до повного. У результатівлізло 49 кубів.
Я навіть сам здивувався, як мені чітко вистачило газу.
Разом я на 450 км витратив 49 кубів. Вже цікаво.
Заправився, і поїхав собі далі. Довірився навігатору, а він вивівмене на трасу М4, що веде до Мінська. Хоча на відстані дивлюся, начебто менше, ніж було. Ну, думаю, була, не була, нехай ведекудись, аби довів. Їду я собі їду М4 в гордій самоті. На всій трасія один. Насолоджуюся класною дорогою та відсутністю населенихпунктів, ну точніше вони є, але осторонь, тож швидкість скидати нетреба. І ось цей «Сусанін» мені каже згортати з цієї розкішноїтраси. Дивлюся на вказівник, а там якісь села написані. Ну, гаразд, поїхали. Їду, їду, знову машин жодної, тільки населених пунктівбільше стало. Ну мені не звикати, за звичкою скидаю газ і хитаюсянакатом. Поки машина котиться, село кінчається. Так і їхав цієюрегіоналкою, поки навик знову не сказати згортати. У результатіпоїхав справжніми селами, а не таким як на картинці. У якихосьселах зупинявся, спілкувався з жителями, благо вже було пів нашосту, багато хто не спав. Люди привітні, прості, багаторозпитували про Україну. І казали, що в них не так гарно, як пишутьу газетах. Немає і роботи у них, багато хто п'є. Поспілкувавшисьтрохи з народом і попивши сільське, смачне молоко, я не поспішаючивідправився далі. До самого Полоцька більше нічого цікавого невідбувалося. І ось, до 8 ранку, я не поспішаючи вкочуюсь у Полоцьк, який зустрічає мене дрібним дощем. Навігатор приводить мене до села«Ксти» і каже, що я прибув.
Дивлюсь, село та село, заводу немає. Тільки хотів спитати у кого, як проїхати, дивлюся ззаду, автобус під'їхав до заводу«Скловолокно». Я зрадів і спитав у водія дозволу їхати за ним, щобне загубитися. Він люб'язно дозволив, і я поповз за ним. І вінвивів мене прямо до центрального входу заводу.
Я якраз приїхав до початку робочого дня, люди тільки зібралися.Оформили всі документи, завантажився і відправили мене на митницюоформлятися. Тільки заснув після важкої ночі за кермом, мене будятьі кажуть, що можна забирати документи та їхати на кордон. Але явирішив не поспішати, бо вивантажуватись мені аж у понеділок.Поїхав собі до готелю від цього заводу. Дорогою заїхав помінятитрошки бабла. Обміняв 50 доларів за курсом:
1$=8400 БРБ, що дуже непогано.
У готелі виявився одномісний номер з душем і санвузлом (фактичнолюкс) всього за 100 тисяч (100 гривень). Дуже навіть недорого.
Тільки зробив усі справи і збирався спати, брязнув телефон. Прийшласмс з номером «ПП», з якою я можу пройти кордон України. Зрадівшицьому факту, я зі спокійною душею заснув.
На ранок прокинувшись о 7:30, вирішив, що гарний валятися, наставчас їхати вже. Швиденько вмившись і застеливши ліжко, я здав номері пішов до свого чотириколісного друга, який стояв просто підвікном. Трохи побурчавши, він забурчав своїм серцем і ми неквапомпокотили на виїзд із Полоцька на Вітебськ. Там за планами наступнагазова заправка та купівля харчів у дорогу, оскільки о сьомій ранкув Полоцьку магазини не працюють. Тільки-но виїхав із Полоцька натрасу побачив цікаву картину. Баба на чомусь маленькому типу "матиза" або "черрі", починає відвалювати з узбіччя, мабуть неподивившись у дзеркала. А даремно…
В цей час трасою з гірочки на всіх парах йшов литовець на фурі. Яквін їй сигналив, і фарами моргав треба було бачити. У результатібаба від страху розгорнулася і забула куди взагалі їхала. Ну япоїхав собі далі, благо до Вітебська недалеко їхати було. Дорогоюзаїхав у Шуміліно підкачав усі колеса газом лише за 5 тисяч. Іпокотив собі на Вітебськ. Їхав поволі насолоджувався краєвидами. Іщо мене вразило, це те, що були лелеки. Дуже багато лелек. Це булонезабутнє видовище, правда.
Отже, я дістався Вітебська і майже відразу приїхав на заправку.
Влізло 49 кубів, знову чітке влучення.
І знову пройдена відстань
з Могильова 453 км. Наступна заправка у Гомелі за 250 км. Впринципі, цієї заправки вистачило б і до Києва, але чому ж нескористатися кулею, поки вона є :). Тільки виїхав із Вітебськаодразу потрапив у тягучку, причиною якої був трактор-пердунець, який їхав приблизно кілометрів 20 за годину. У чому проблема булайого випередити запитаєте ви. Відповім, там були спуски/підйоми тасуцільна лінія. Так ніхто й не наважився його випередити, крім двохна іномарках. Ці полетіли, ну а ми тяглися помаленьку. І ось черезкілометрів 5-7 роздоріжжя. Трактор звалив праворуч, а мені требабуло ліворуч. І тут дивлюся за поворотом стоять сміття та двоєльотчиків. Доліталися…
Десь під Оршею Газельку помочив невеликий дощик. І до самогокордону було хмарно, свіжо, але без дощу. Їхав собі їхав, швидкістьтримав 85-90 км, особливо не зменшував. І тут десь під Могильовомчую бавовну і страшний рев знизу. Одразу підвівся, подивився.Виявилося, що глушник прогнив, і шматок просто відвалився. Ну щоробити, гадаю. Вирішаю тягти до Гомеля (215 км), а там щось тавирішу. Їду собі з ревом. Спершу було некомфортно, голосно. Потімякось звик і не особливо парився. Тільки людей шкода було, алетаке.Якось на швидкості 80 доїхав до Гомеля, до заправки. І тутоблом. Виявилося, що ті, хто зможе мені допомогти в суботу, непрацюють. Подумав, я подумав і забив болт. Сюди доїхав, значить ідо Києва доїду, хай із гучним звуком. Так і їхав до кордону. Накордоні уперся в колію з п'яти фур. Встав у чергу. Не минуло йдесяти хвилин, як я вже був на терміналі, та оформляв документи.Оформився хвилин за 40 скрізь, з урахуванням черги. Виїхали ми зГути гуськом і пішли нейтралкою. Через час уперлися в чергу з іншихфур. Виявилося, що наші д******* туплять не по-дитячому, і довгооформлюють машини. Коротше ще за кілька годин заповзли ми натермінал Яриловичів. І тільки хотів усім митникам розповісти все, що я про них думаю, як вони самі почали вибачатися занеквапливість, мовляв машин багато і вони реально не встигають.Бажання сваритися якось пропало. Постоявши годинку у черзі, оформили мене швидко, на гроші не було навіть натяків. Здивувався, якщо чесно.
Виїхав з терміналу, і попердів собі далі зі своїм пробитимглушаком.
Дивлюсь, у Нових Яриловичах у неосвітленому місці стоять двасміття, начебто з феном, та ще й на виїзді з якогось двору. Ну, фігна них, вирішив за це не смикати їх, а запитати, де знаходитьсянайближче СТО. Тільки я підійшов, до них, один з них одразу почавсмикатися і волати, що я порушую ПДР, встав, чи не на аварійномумісці і т.Д. Я вирішив з ними не зв'язуватись і валити звідти. Алетільки я заліз у машину, приперся той, який почав на мене наїжджатиі ще другий теж. Один із відеореєстратором, другий із мобільнимтелефоном, почали мене знімати і ломитися в машину. Благо двері явідразу зачинив. Я їх попередив, що вони можливо бандити і я їхбоюся, і дзвонитиму на 102. Вони хотіли перешкодити мені поїхати, але потім відвалили, при цьому вихопивши техпаспорт, і побігши всвою машину і зірвавши з місця різко. Я природно за ними іпринагідно набрав 102, і Андрія Дзіндзю. На 102, повідомив, щопереслідую можливих злочинців. Мені сказали, що мене зустрінеопергрупа в Ріпках, що за 18 км від місця. Загалом, поки я їхав поці виродки, вони примудрилися звалити в якийсь поворот, і я їхвтратив. Я трохи розгубився, але тапку з педалі не знімав, летів95-100. Перед Репками був міст і суцільна, і йшов автобус попереду.Я забив на розмітку і випередив його через суцільну. Тут дивлюсь удзеркалі світломузика та сирена. Дивлюся, а це козли знайшлися.
Я вирішив їх пропустити, типу пригальмувавши. Вони такожпригальмували. Потім я різко по газах і влітаю в Ріпки, де на меневже чекали. Я підлітаю до ментів, що там стояли, і до менепідходить начальник Ріпкинського ДАІ майор Приходько та два слідчі.Тільки я почав їм пояснювати, що та як, підбігає цей чебурашка іпочинає кричати, що я там порушив у них є докази, тощо. Перебиваючинашу розмову, втручаючись у діалог. Я йому говорю, принеси докази.Він посилає другого чувака наздогнати автобус, який пішов уже далекота відібрати пояснення у нього. Стоїмо, спілкуємося з майором, захвилин 20 прилітає той другий на своїй колимі і тягне нам поясненняводили автобуса. Я зрозумів, що вони обидва неадекватні, і вирішивсісти в машину.
Далі на відео…
Можливо, десь я не мав рації, але це нерви…
Так, і техпаспорт майор у того чувака все-таки відібрав і менівіддав. Потім вони передумали їхати до райвідділу і прийняли заявута пояснення у мене на місці.
У результаті накатавши на сміття заяву, і поїхав собі далі. Черезкілометрів тридцять пішов сильний дощ, і їхати стало дуже складно.Вирішив не дивувати, я знайшов місце, де можна було спокійновстати, переночувати. Примостився за якимись росіянами на шістці, іліг спати, прямий у Газельці. На ранок, годині о шостій прокинувсяповний сил. Пройшовся навколо машини, і смикнув далі на Київ. Черезпару годин я вже був удома і розбирав речі.
Ось так я з'їздив у перший рейс новою машиною, яка жодного разумене не підвела за стільки кілометрів.
Відео тут:< br>
Коментарі7
Ну все ж таки) ніхто не знає що Господь піднесе нам наступного дня!
Такі так. Дякую, матиму на увазі
Будеш в Архангельську пиши стиканемо))
Не думаю, що так далеко мене доля закине
Прочитав з інтересом)Класна у тебе робота))Яка у тебе категорія у правах?
Спасибі, зараз більше Києвом їжджу. Не хочеться в морози кудись далеко шльопати. А категорія у мене Б
Їх, добре пишеш, прочитав із задоволенням!