< /p>
Карта перших 9 днів
Біказ
Біказ
Turda
Transalpina
Transalpina
Transalpina
Паром Румунія — Болгарія
Македонія
Македонія<
Скоп'є
Македонія
Охрід
Албанія
День 9.
Отже, нам потрібно було наодинці наздогнати групу, яка йшла звідривом у 3 дні попереду.Природно вже не було мови про прогулянкив Скоп'є та пляжах Албанії, маршрут був максимально випрямлений іперетинав Македонію впоперек. Бак бензину, заначка 100 у. Ну ікористуючись нагодою згадаю, що болгари опинилися з гнильцем і нанашій невдачі намагалися лише нажитися, намотали космічні ціни заремонти та запчастини, вкрали у мене з машини літрушку Motul надолив, постійно намагалися стирати значки Honda з донора, але потімповернули, коротше дякую мудаки :) .
З Ботевграда їхали повз Софію, а далі до кордону з Македонією.Кордон (як і всі наступні) проходив невимушено, ніхто ненапружував, не бігав навколо, ніякі папірці заповнювати непотрібно. Під'їжджаєш до будки, не виходячи з машини, простягпаспорт і забрав із печаткою. Нашим би повчитися.
Питань до дивного вигляду моєї машини не виникало. У Македонії всебудується, дороги чудові, але багато платних пунктів. Зновузупиняємось, даємо картку, отримуємо чек, шлагбаум відкритий –уперед. Через 5 км ще один і ще… Сума проїзду коливається від 0.20євро до 1. Загалом на дорозі було близько 10 кпп.
На трасі кілька разів виникають ситуації, де доводиться різкогальмувати, то дідусь вискочить, то собака. Думаю, якби не там, тотут. Сила гальмування приблизно така ж як на злощасній трасі. Алезавдяки адекватним македонським водіям, реагують справно. За якийсьчас задній бампер почав злітати скріплень. Справі допоміг металевийскотч на куточках, з якими я так і приїхав додому. Капотвідкривався погано, закривався ще гірше. Задній багажник також.Фари світили в різні боки, але світили, а пізніше в Тирані у менепросто випав поворотник з бампера на купині.
Кордон з Албанією теж пройшов без пригод.Навколо снували старімерседеси, а на митниці пасся ослик, прив'язаний до дерева. Ось таку компанії старих мерседесів всіляких видів та типів кузова миїхали до Тирану. Стиль керування в Албанії своєрідний. Обгони узакритих поворотах для них це нормально. Так само діють якісьнегласні правила, зрозумілі лише їм самим. Кілька разів я практичнойшов на узбіччя, але помічав, що йдучі ніби знали, що зараз будезустрічка. Відразу скажу, якби це було в нас, то кількість аварійзросла б удвоє. Наш водій для мене є загадкою. Людина, яка їздить10 років у місті раптом врізається в іншого, трохи випав сніг абозаморосив дощ, не користується поворотниками і взагалі дай волю вінби сам у себе врізався. Албанці їздять краще, румуни їздять краще, норвеги їздять краще та й фіни з усією прибалтикою. І це не тому, що "десь там" трава зеленіша, а факт і статистика. А ось замашинами не стежать. Ніхто не фарбуватиме іржаві крила, так іїздять доки не згниє. І навіщо, — там же, напевно, у кожного 4мерси про запас у гаражі.
До Тирани їхали вже вночі, деякий час петляли по селах, алеврешті-решт знайшли дорогу і в'їхали в місто, в якому знову ж такипочали петляти. Сказати, що рух хаосу — нічого не сказати.підозрюю, що вдень там взагалі жерсть, але нам і вночі вистачило, особливо в центрі, де навіть світлофор+регулювальник несправляються на пару. Люди бігають дорогою, велосипедист обганяє покільцю праворуч, а жінка з коляскою біжить упоперек. Так само зарозповідями хлопців, які пройшли через це раніше, діти наперехрестях цілували капот і притискалися носами до скель зарадикопійки. Нам уночі діти не траплялися, але я бачив їх нападаючих накабріолет у правій смузі.
Ну ось ми і прорвалися через місто і мчить по трасі у бікадріатичного моря і я відчуваю, що мені набридло їхати на сьогодні.А оскільки ми одні і не баловані, тобто шанс поспати в наметі якбілі люди. Через деякий час пошуки принесли плоди і ми знайшлиякусь ферму-кемпінг на березі озера. У темряві мені довелосяпроїхати кілька кілометрів. По офроаді. І ось нарешті ми вперлисяносом у ферму. Назустріч вийшов господар і глянувши на кліренс, перше його питання англійською було: "як ви сюди доїхали"? Я щосьпромимрив і спитав про можливість ночівлі, на що він відразупогодився, показав де душтуалет і пішов у будинок. На прощанняповідомив, — ви там заходите, якщо що, я в хаті. Вранці за йогословами я зрозумів, що він хотів, щоб ми прийшли, але чіпати нас, втомлених, не став. Поставили намет, сходили в душ, щось швидкозрозуміли на польовій пічці і спати. Трохи зоря прибігли кури іпочали верещати, а місцевий кіт уночі помітив тент, який потімсмерділ у багажнику кошатиною. Під курей спати не виходило і миповилазили, зібралися і я пішов шукати дядька, котрий виглядав яктиповий американець і швидше за все ним був. Дядько взяв 100доларів, вирахував з них 10 євро і дав здачу в євро, що мені булотільки на руку. Потім кудись сходив і приніс графин самогону, заодно познайомив нас із дружиною та дітьми. Каже — вчора хотів осьце з вами, але ви спали вже, тож у мене така традиція з гостями, давайте зараз. Я відповідаю — ноу мэн, а вілл драйв ту монтенегронау. Але мужик усміхнувся і сказав — ітс но проблем хіа. А улансера тільки на рік, ну чи якось так). Далі нічого цікавого невідбувалося і ми просто їхали Албанією до самого кордону зЧорногорією, яка на латиниці пишеться як Montenegro. На кордонісиділи в кафе і пили чай доти, поки в рації не стали чути уривкипереговорів з машин, що наближаються. Тоді я взяв рацію і вийшов надорогу.
Привіт, подорож триває!
Частина 5
Коментарі4
Шкода що не показав, що вдалося зібрати з двох прелів, як тримав металевий скотч
далі буде
Якщо була мета наздогнати, треба було зрізати через Сербію))
Косово візу вимагає