Лебедина пісня та останній балет…

Ну що ж, ось і настала остання осінь для Моськи…

Не те, що б усе це було заплановано заздалегідь.Довго бороздили вголові мене думки про ремонт Москвича, можливо про його реставраціюі надання того самого вигляду 1970-го року в рідному кольорі "амазон" з усіма "смаками", що випливають.Моська мені був вірнимтоваришем за ці три роки, і як улюблена машина завжди возив і неменш часто стояв і просив ремонту.Починаючи від зимовогоперебирання задніх барабанів, в мінус 15 при застиглому нігролі зпоточного сальника, закінчуючи атмосферними осінніми поїздкамизолотим містом. Була дуже насичена, і виблискувала приємними і недуже враженнями (перших, до речі, було незрівнянно більше). Якимивін почав по-справжньому їздити, ми ганялися, намагалися даватикруті завороти на лисій гумі взимку, безсумнівно з в'їздами врозсип снігу. Моська вийшов і відмінним кіноактором, знявшись водній короткометражній курсовій роботі прекрасній дівчині-режисеру, доповнивши собою атмосферу стиляг… Розповідати за наше, спільнежиття, можна дуже довго і в всіх деталях, всього не напишеш, а вжеточно всього не прочитаєш. Найближчі товариші та люди знаютьісторію цієї машини дуже добре, а кому цікавіше, можу особистонаписати. Найголовніше:що трапилося з машиною? Вирішено булорозібрати Моську власноруч у гаражі, зі збереженням і подальшимпродажем всього більш-менш живого (якщо що, все майже є іпродається за цінами). Рішення було прийнято, через край кузова, щовтомився, від років і довгого життя, а саме повністю лопнувшомуправому задньому лонжерону і відгнив до кінця передньомупідрамнику.

Так що, дідок Моська пішов на заслужений спокій, вічнийвідпочинок у раї Москвичізму, де радянський нігрол і тад течерічкою, з новими і не лежали радянськими гільзами і поршневими, молодими дідами і без рукожопих майстрів-петеушників (відсилання додеяких особистостей);
-----
PS 9 вересня буде рівно три роки, спільного нашого буття зМоською.