Приймальна дочка

Нещодавно, трохи більше місяця тому, у віці 68 років помер мійсусід дядько Володя.
< Володимир Олександрович все життя пропрацював водієм в АТПкурорту, а на пенсії якийсь час працював в іншому місці, але тежводієм... Я ще пам'ятаю ті часи, коли він їздив на РАФі, який бувчерговою швидкою допомогою в одному із санаторіїв. Останньоюробочою машиною дядька Вови була чорна 2410.
Завжди, коли хтось із нас крутився біля своєї машини, ми підходилидо один одного з пропозиціями допомоги (чи мало) Він мені казав, що "волжисти - це як сім'я:ти - волжист, я - волжист, ми завждидопомагаємо один одному".
І щоб далеко не уникати теми взаємодопомоги - в середині серпня миз ним регулювали клапана на моїй Вишневочці. Говорив мені дядькоВова: "звертайся будь-коли — що нам, пенсіонерам, робити? "
Одного ранку мій дідусь, прийшовши з вулиці, повідомив дуже сумнуновину — сусіда більше немає. Поїхав до брата ремонтувати машину, нахилився до колесо і впав. Помер із гайками в руці...
Залишились у нього дружина, дочка і син, онука... А ще "волга"...Діти роз'їхалися, дружина — вдома... Машина стоїть у дворі. Дужесумно, коли розумієш, що тепер вона сирота. Про продаж навітьнемає! Машину, в яку дядько Володя душу вклав, рішуче продавати нехочуть. Принаймні поки що.
Знаючи і бачачи всю ситуацію, я домовився з його сином, що час відчасу приділятиму машині час:помити її, натерти хром і гуму...Загалом, щоб вона себе не почувала. Одинокий…
Кілька днів тому я мив свою машину, а за одне й машині дядька Вовиприділив трохи часу, попередньо погодив свої дії з його дружиною.Порадував той факт, що бабки з балкона почали кричати (вони меневідразу не впізнали.), тобто машина все одно під наглядом))) Наданий момент, машина протерта, гума начорнена, хром - блищить.Пішли по ньому "рижики", але поки що тимчасово відбилися. Як будутьсправи далі — сказати важко.
Але зараз, дивлячись на машину, у мене таке почуття, що мій друг, колега та товариш з техніки, не помер, а просто пішов додомупообідати…