Травневі в Румунії. Частина 1

Відвідування Румунії запланували на травневі, і незважаючи начудову погоду протягом майже всієї відпустки, половину всьогозапланованого відвідати не вдалося. Натомість те, що вийшло, булочудово!
Зібралися ми цього разу кататися тим же складом, що подорожувалиПрибалтикою.

Вранці 28 квітня залишили Київ, через Рівне, Львів, Івано-Франківськ та Рахів, заїхали подивитись колишній географічнийцентр Європи, а до вечора вже були на території Румунії.

Дорога з Києва до Івано-Франківська просто чудова. Зору часу тавідстані) вибрали в першу чергу заради можливості проїхати вліткудорогою між Бібркою та Бурштин.Добре знайома ділянка по зимовихпоїздках до Буковеля, влітку залишає зовсім інші враження.Якіснадорога з перепадами висот та затяжними поворотами чимось нагадуєсерпантини Румунії., За винятком того, що різких поворотів немає іскрізь можна тримати 120-140. Їхати по ній швидко суцільний кайф.Кордон переходили в Солотвино, людей на кордоні крім нас не булонікого, хіба що пара пішоходів. На румунській стороні потрапили наперезмінку, бо довелося хвилин 15 почекати. Так що на все про всепішло півгодини! :)
Забавно, що на алкоголь митникам абсолютно байдуже. У багажникупрямо на увазі в одному пакеті стояло 6 пляшок напоїв різноїфортеці, але митник вдав, що не помітив їх взагалі. А ось просигарети запитав, але, дізнавшись, що ми не куримо, швидко втративдо нас інтерес. (pensiunea) і нас тут же беруть в обіг румунськоїгостинності, спаюючи на вечері місцевим фруктовим самогоном —ракією чи палинкою. Таке щастя нас переслідувало майже в кожномубудинку, де ми зупинялися. Традиція, однак.

29 квітня, з самого ранку розпочалася наша відпустка.
На перший день було заплановано відвідати кілька цікавих місць урегіоні Марамуреш, благо всі вони не далеко від кордону зУкраїною:— веселий цвинтар (Cimitirul Vesel);
— монастир Бирсана (Mănăstirea Bârsana);
— водоспад Конський (Cascada Cailor).
Погода з ранку була похмура і трохи дощова, але коли це насзупиняло! Прикольні у них гроші (леї) Зроблені з дуже тонкогопластику, їх дуже складно порвати або пошкодити. Веселий цвинтарповністю відповідає своїй назві, красиві сині хрести-будиночки зкрасивими стилізованими картинками замість звичних нам фотографійаще всякі життєстверджуючі віршики румунською як епітафія.Незважаючи на велику кількість туристів у вихідний день місце дужеприкольне, навіть незважаючи на те, що цвинтар :)
Вартість відвідування з дорослого — 5 лей (1.2 USD).

Проте, не дивлячись на весь колорит, перейнятися повністю невдалося, бо читати вірші через гугл транслейт — збочення.Занурилися в машини і рушили вбік гір на дорогу монастирів. Вибралилише один, на мій погляд найпоказовіший для першорізників іознайомлення з дерев'яною архітектурою Мармуреша.
Ну що сказати, були схожі-поблукали, прикольно, але не більше того.Може у всьому провиною, що ми не є особливо релігійними людьми.Приємно, що хоч тут не брали плату за вхід. Час перевалив за 4вечори, а ми все ще не обідали, та й погода зіпсувалась остаточно ідощ пішов уже по -дорослому. Підхід до водоспаду передбачавневеликий трекінг по пересіченій місцевості, тому з огляду на всіобставини вирішили скасувати цей пункт нашої програми, і їхатиодразу на ночівлю, ближче до нашої наступної мети — НаціональногоПарку Апусені (або Апушені, Apuseni Natural Park).
< /p>
Апусені — гори, які не входять до Карпатської підкови Румунії, ізнаходяться ніби всередині неї, зустріли нас природою, що вжевтихомирилася, і нашою господинею з домашньою випічкою і неодмінноюпляшкою ракії напоготові :)
Ввечері від випивки вдалося відбрикатися, але вранці при виселеннінам все одно з собою впхнули пляшечку в дорогу! Ох, вже ці румуни:) І ось, погодка шепоче, сонечко, а план у нас знову на водоспад, тільки тепер під миленькою назвою "фата Нареченої" (Cascada VălulMiresei). Під'їхати на машині можна прямо під водоспад, чим ми йскористалися. А потім рушили в бік стежки до провалу Понорулуй, асаме слово "ponor" до речі, з сербської та хорватської — отвір угірській породі, що поглинає постійний або тимчасовий водотік). Навсіх картах він фігурує як "замок", але це повністю природнакарстова освіта. Натомість масштаби вражають.
Поїхали ми туди через Doda Pilii, але не вдалося доїхати навіть доPadiş'a.

Спочатку закінчилася асфальтована дорога, але це начебтоочікувано в такому місці.

Хто там скаржився на прохідність Леона і нестачу кліренсу? поколіно у травневих Карпатах.
Чим ближче ми під'їжджали, тим більше ставав потік зустрічників (цілих 3 машини! :) ого-го! ) і кожен водій-румун вважав своїмобов'язком нас зупинити та пояснити, що "no pasaran", "ось взагалініяк", т.К. "там по-пояс снігу", і взагалі "там 4х4 застряг іперекрив всю дорогу" ... Ми незмінно з усмішками відповідали, щоусвідомили всю серйозність ситуації, але хоч доїхати і пофоткатисяв снігу дуже хочеться. І румуни посміхалися і відпускали нас ізБогом :)
Ми все ж на півдорозі вирішили розвернутися і поїхати до наступноїточки, а хлопці на Гольфі поїхали "до переможного". Тим не менш, вони не доїхали до Падиза 5 км, зупинилися, подивилися на джип зквадроциклом, що виїжджав зі снігів, і пішли гуляти пішки позалитим сонцем галявинам і засніженій дорозі… ну по коліна таммісцями точно було! :)

Коротше того дня більше ми так нікуди і не потрапили з цікавихточок. Адже за планом було і всякі печери, і колодязі, і водоспад.Кому цікаво, то ось повний список того, куди тут можна і потрібнозаїхати (тільки виділяти потрібно не день і не два, а хоча б 3 дніна все про все! ):- Fortress of Ponor (величезна карстовапечера)
— Avenul Borțig (криниця)
— Cascada Evantai (невеликий водоспад)
— Groapa Ruginoasa (величезні руді обвали)
<
— Peștera Urșilor (ведмежа печера)
— Peştera Scărişoara (ще одна крижана печера)
Ну і особняком, що стоїть особняком Cascada Vânătările Ponorului —невеликий водоспад далеко від парку.
< /p>
Ночували ми вже в Турді, звідки прямо з ранку проїхавши пару кмвирушили дослідити місцеве диво — соляну печеру Salina Turda.
Взагалі, виявляється від місця ночівлі ми туди і пішки пару сотеньметрів могли пройти, і зайти через старий вхід(! ), але на всіхкартах позначено новий заміський вхід у шахту, на який ми із'явилися, як і сотні інших людей, які вирішили відсвяткувати 1травня в печері.
/>
Про всяк випадок залишу тут GPS координати старого і нового входів, а раптом кому допоможе:old entrance to Salina Turda 46.584090, 23.777407
— new entrance to Salina Turda 46.587737, 23.787317

Висота камери-вироблення в печері хоч і менша за соледарівських 100м, зате наскільки краще облагороджено. Румуни примудрилисярозкрутитися тут по повній, впхнули в печеру і колесо огляду, іміні-крикет, теніс, дитячий майданчик, на озері можна покататися начовнах, а ще зробили дуже грамотно балкончики на різних рівняхпечери, для кращого огляду.
< /p>

І все було б чудово, якби не така величезна кількість людейнавколо… дуже ці натовпи псували враження і бажання насолоджуватисянезвичайним видовищем.
Так що моя вам порада, якщо зберетеся в Турду, приїжджайте в буднійдень, і що б ні на яке румунське свято не потрапити :)

Повернулися назад до машин, обід та шлях до Сігішоари.
> По дорозі туди трапляється момент описаний у бортовику тут ітут

У Тиргу-Муреш здаємо машину охоронцю сервісу з обіцянкоюповернутися наступного дня з ранку. Далі ущільнюємося:частинахлопців (тобто я з другом) їде на ночівлю до Сігішоара на автобусі, а решта з усіма сумками висуваються туди ж на Гольфі, що залишивсяв строю.
У результаті машину нам полагодили за 2 дні, але забрали ми їїтільки на 3-й.
Всі ці 3 дні склад нашої компашки постійно змінювався, частинакаталася в Тиргу-Муреш до машини, частина гуляла спочатку поСігішоарі, а потім Брашову, куди ми приїхали на місце п'ятиденноїдислокації. Іноді ми знову разом ходили горами. Тож у результатіплан поїздки хоч і змінився, але не дуже сильно.

Травневі в Румунії. Частина 2
Травневі у Румунії. Частина 3