Що робити, коли стає нудно без машини

Напевно всі помічали, що з настанням холодів на вулицях різкоскорочується кількість автомобілів з пенсіонерського клубу "кому за40". А взимку більша частина з них в один момент пропадає з потокутранспорту, перетворюючись десь на кучугуру, а десь на експонатгаражного зберігання. Зрозуміло, звільнившись від тяжкого тягарякрутити бублик, власник такої машини стає змушений чекати весни, коли зійде останній асфальт і можна буде без побоювань зновупокататися на ніжно коханій М-145.Для багатьох любителів старихавтомобілів зима стає в тому числі таким собі періодом "збираннякаменів", заліковування мозолів і синців, філософських роздумів промайбутній сезон і іншого неробства.

Не стало це винятком і для мене, тільки-но я відійшов від своєїостанньої зустрічі з Москвичем, як став серйозно замислюватися проте, що я робитиму. Навесні та влітку. Справді, адже навесніпередбачається виставка, на якій треба вже якось краще виставитися.Не приховуватиму, мені було цікаво — чи потрапить моя машина хоча бна якийсь із багатьох кадрів з минулої виставки. Але, зважаючи навсе, потрапила вона тільки на мої. Ну це й не дивно, враховуючиганебно втрачений ковпак із фальшдиском і трохи пошарпанузовнішність — звичайний Москвич із сусіднього села. Зрозуміло, щотепер мені хотілося, щоб Москвич-408ІЕ гордо зміг би показати себеу всій красі. А для цього ... А для цього треба і невеликийкузовний ремонт провести, і підфарбувати якісно (і в колірпотрапити з першого разу! ), І більше хрому. Загалом роботивистачило б надовго. А враховуючи ще болячки 50-річного двигуна… Ітільки ось наприкінці лютого я якось несподівано дійшов висновку, що зима вже закінчилася. Залишається максимум 1 місяць! Oy vey izmir! Паралельно, рука сама тягнулася до клавіатури, вбиваючи простуназву інтернет-барахолки, сподіваючись відшукати там щось цікаве.Важко сказати, скільки провів я часу, ретельно вдивляючись в описиоголошень, каламутні фотографії та невиразні ціни. Але кориснідрібнички самі собою, в міру бюджету, почали наповнювати мійжиттєвий простір. Залишаючи десь на узбіччі саме існуванняМосквича, з'явилося гостре бажання купити якомога більше будь-якогомотлоху, щоб в уяві приміряти його і так і так до машини. Мій потягдо збирання фототехніки реалізувався в збиранні ніштяків. Нусправді, що за дурниці купувати гуму? Чи збирати гроші нафарбування? Нісенітниця якась. Дзеркало не купить себе. І рамки підномери також. Та й ковпаків щось обмаль, всього 4 штуки. І хоча явсіма силами чинив опір, повністю опанувати пристрасть добарахольництва не вдалося. Але це дозволило непогано провести час увідсутності машини в пішій доступності. Ще виявилося вкрай жахливимфактом і те, що я за всю зиму в гаражі був лише один раз. Снігвідгребти, і розглянути докладніше дідову колекцію "вин" нальоховому льоху. Адже так погрожував навести порядок... Такпогрожував, що вже забув десь що лежить. До речі, порожній гаражбув настільки порожнім, що мені навіть подумалося чимось йогозаповнити, і я почав вечорами шерстити сайти в пошуках красивихМосквичів. І дуже непогано досягнув успіху в цьому, відзначившичималу кількість непоганих екземплярів, які можна було б пустити нетільки в чермет, а й на виставку. Жаль тільки, що мій Мось мене затаку зраду поб'є. Але я йому цього не скажу.

У результаті… А що в результаті? Практично післязавтра весна, машина стоїть за сімома снігами у невідомому вигляді. Інтригастоліття наростає і лише через кілька тижнів можна буде перевірити, що там з Мосиком відбувалося взимку. Чи я готовий до цієї зустрічі? Хотілося б думати, що так, принаймні гостинців я припаспорядком.