Дорога до Сум і назад

Мій перший візит до цього міста. Прямого повідомлення немає, жоденонлайн -сервіс не міг скласти більш-менш адекватний маршрут, нібизнайшов варіант, що можна доїхати поїздом до Харкова, звідтимаршруткою, дорогою розумію, що в Суми дістануся в найкращому разіпісля обіду.Подивитися і переоформити за один день не вийде. Урезультаті виходжу в Полтаві, сподіваючись, що інфа маршрутками таавтобусами, знайдена в інтернеті за час зупинок поїзда покиз'являлася зв'язок, виявиться правдивою.Мені пощастило і в Сумах ябув на початку першого.
Перше враження — тихий жах.Моєму розчаруванню не було межі.Знаючипро машину багато по Драйву та бортовику на форумі і маючи картину, що машина буде як мінімум при пам'яті, і виходячи з того, що вонатрохи менше року побула в чужих руках і проїхавши не більше 15тисяч кілометрів, з збігів залишилася тільки зовнішність, і тополовина... Досі не знаю, чи наступний господар прикидався, чи ні, але не розуміти, що в машині несправно все і не помітити сутностінакладки на крилі - ознака, що вона - труп. Єдине, що мене лякало -чи доїде вона своїм ходом майже 1000км. У сніг та мороз.Перспектива замерзнути вночі в полі мене не дуже тішила. Люфти накермі, як на Зілі, підвіска не працює. Все гримить і бовтається.Компресія якась є і відносно рівна. Коробка виє і хрумтить.Пильовики на приводах і рульових тягах не просто порвані, а вжеобсипаються шматками. На дотик блокування не відчувається, євібрація і якийсь дзвін від кардана. Гальмить погано. Загалом требаробити все й одразу.
Зійшлися на ціні та поїхали до сервісного центру. Дві години і я їївласник офіційно, навіть застрахував на місці. Хорошим протекторомв обмін на дядечка Франкліна. Поки переобували поїв - попив першийраз на день, змінив скотч на розбитій фарі з червоного на прозорий.Можна було кинути її там, звичайно, і повернутись з лафетом, алевирішив ризикнути. Датчик рівня палива не давав навіть натяку напрацездатність. Уявлення про витрату у мене не було, спідометрбреше, отже й одометр теж може, дивлячись на стан розумію, щозаправляти повний немає сенсу.
На першій же сотні кілометрів подякував собі, що знайшов зимовіколеса. Фури та автобуси подекуди рухалися кілометрів 40 на годину, обгони на вузькій трасі зі зносом задньої осі на машині зкерованістю середньорозмірного танкера далися м'яко кажучизахоплююче, але далися.
Зникло світло на лівій розбитій фарі. З червоним габаритом їхатихоч до якоїсь точки не мало сенсу, але мені пощастило, проводкуперебирати вночі на морозі не довелося просто поправив фішку налампі. Акум, до речі, теж дохлий, тож зупинятися можна було тількина спуску, ручник не тримає. Їдемо далі. Повторний обгін пари тихсамих фур вже дався знайомо і просто.
Дібрався до Харківського шосе, там уже простіше. І освітлено, ічистять, і людей більше їздить. На розворотах біля заправкиспробував її на заметі — ніяк. Якоїсь миті вона стає некерованою іїї просто розвертає. З надією, що це лише через стан і гуму, яказатирає при повному вивороті рушив на Київ якнайшвидше, щобвстигнути на вечірню каву з однокласником. Під Києвом навітьспробував розігнати до 130. Дуже страшно. Зв'язок із дорогою зникаєзовсім.
З Києва виїхав у 3, дорогою на ямах пару разів глухла, смикав запроводи датчика коленвала, вона заводилася і далі їхала. Одногоразу злетіла клема з бензонасоса — дрібниця. У Києві спробувавзалити повний бак. Заправники - молодці, помітили, що бензин тече, коли машина опинилася в калюжі 5 на 5 метрів. Під Одесою, коливідчув, що пробиває на сон, розігнався 140. Відчув себе пасажиром.Прокинувся. Так і дотяг до дому.
Всупереч усім розповідям, що це ненадійна машина, вона проїхала цю1000км без особливих проблем, лякала, але проїхала. Чи не померла, не згнила, не розсипалася. І навіть було зручно.