Я не знаю, що мені робити…

Давно нічого не писав... Все частіше в личку і навіть по телефонухтось запитує, як справи, куди пропав... Тому, мабуть такинапишу... Справи дуже погано... І не з машиною, а взагалі по життю…Тому немає жодного бажання щось робити… та й писати не хочеться, але мож хоч так "виговорюсь"…
Я тут раніше писав, що у мене є дві доньки, — старша Юля і молодшаЯна, і обидві з дитинства «BMW-істки», — їм дуже подобаютьсяпоїздки на зльоти, святкові колони, зустрічі, покотушки і т. Д. Моїдві «BMW-тридцяточниці»
>

І, звичайно ж, вони люблять нашу тридцятку «цікавого кольору», вонинавіть просили залишити цей «цікавий колір», але я завжди хотівсиню Е30 і не послухав…не знаю, чи правильно зробив… Вони навітьпроводжали і фоткали її на згадку, коли я віз її на зварювання… Юляфоткала на свій телефон, поки я їздив за евакуатором:А це вже вонафоткала з вікна при від'їзді :

Вони з нетерпінням чекали її з фарбування, і відразу вибіглидивитися і фоткати, коли я її привіз.
В останньому записі, я писав, про те, що забрав з фарбуванняобважування. Юля мене з цікавістю зустрічала, виглядаючи у вікно, аколи я все вивантажив, прибігла в гараж і радісно запитала - Тато, тепер ти вже скоро збереш "тридцятку? " «Так, тепер уже скоро! » —відповів я…

А через тиждень моя Юля померла…

<
Пройшло вже п'ять місяців, а я так і не можу зрозуміти, як так? …Немає більше моєї «бмвістки»… і я не знаю, що тепер робити з«тридцяткою»… Невелика передісторія… Два роки тому Юля отримала«права», вона сама вивчила ПДР і після кількох тренувань напарковці, без будь-яких інструкторів і курсів, почала їздити намоєму Х5 і містом, і київськими пробками, і тягучками.«Селфі» післяотримання посвідчення водія і перша поїздка за кермом на зліт:Причому їздила, не як «блондинка», а цілком впевнено, а останнімчасом, іноді навіть надто впевнено та азартно – я помічав, як вонав поворотах натискала на педальку, щоб трохи різче вальнути.Дружинанавіть обурювалася іноді.Раніше, коли Юлі було років 8-12, покимама була в супермаркеті, я катав її на тридцятці, навалюючи бокомпо парковці - їй це дуже подобалося. І тепер було видно, що їй дужеподобається їздити за кермом, і хочеться так само навалювати. Томуми з дружиною вирішили, що їй потрібна своя машина. Я розглядаврізні варіанти. Першим був викупити назад у родичів «Москвич» їїдідуся, на якому її ще з пологового будинку забирали. Для тренуваньновачка на кшталт норм бюджетний варіант, Але так як їздила вона вжедобре, і після Х5 на «Москвичі» чи б захотіла їздити, то цейваріант відпав. На новому не дорогому «кредитомобілі» вона тежпорятує б чи захотіла б їздити. Вона хотіла, звичайно, BMW – я самїї на це підсадив, хоч і не спеціально. Були в мене і зовсім«ненормальні» варіанти – купити у знайомих або Е21 під відновлення, або недобудований міський півкорч Е30 з М60, але здоровий глуздпереміг, і ці варіанти відпали, оскільки терміни їх реалізаціїзатяглися б на довгі роки. Розглядав купівлю купе, чи ще краще, кабріолету Е36 чи Е46 на «євробляхах», але потім їх почали щемити, і я так і не наважився. Ще був варіант пригнати через знайомих щосьіз Німеччини, але дорого і подружжя там із каламутною схемою несклалося… На нову BMW у мене, на жаль, не було грошей, томузалишився єдиний реальний варіант – подарувати свій Х5 або Е30.Спочатку я хотів подарувати їй Х5, а Е30 таки залишити собі, алепотім передумав. Знаючи, як вона чекала на ці зльоти Е30, завждизамовляла собі клубні футболки, як вона любила цю машину і все, щоз нею пов'язано, я на 100% був упевнений, що вона вибрала б Е30.Дуже шкодую, що вона так і не поїздила на ній сама за кермом...Власне, так мною і було прийнято рішення зібрати Е30 практично якнову, і потім подарувати її Юлі. Я хотів встигнути зробити їйсюрприз до дня її народження – Юлі восени якраз було 20 років… Алезварювання/фарбування дуже затяглося, і я не встиг. Дарувати дочціна ювілей купу розібраного заліза якось не годиться… тому планитрохи перенеслися. На початку травня вона мала вже отриматипостійні «права» замість тимчасових, оскільки порушень та штрафівза півтора року вона не мала. Ось до цього терміну я й планувавзібрати Е30, у травні навчити Юлю їздити на механіці, потренуватинавалювати навколо фішок, і щоб вона цього року, у червні, вжесама, за кермом Е30, проїхала в клубній колоні на зліт і вальнулатам боком на майданчику. Я впевнений, що в неї вийшло б! І дужесподобалося б. І сюрпризу, у вигляді подарунка Е30 на зльоті, вонабула шалено рада. І мені було б шалено приємно, навіть більше, ніжбуло минулого і позаминулого року, коли вона їздила на зліт закермом на Х5. Ось ми після приїзду на зліт, з цікавістюспостерігаємо за «тридцятками», які на майданчику палять гуму:Я буввпевнений у Юлі на всі 100%, тому навіть міг дозволити собі випитипива, не чекаючи вечора. А цього року я собі малював таку«картинку» — гарна молода дівчина на красивій класичній BMW навалюєпо майданчику! Краса!
Але все вийшло зовсім не так, як хотілося… Я знову не встиг… іцього разу вже назавжди. Я навіть не сказав, що збираюся їй віддати«тридцятку»… і тепер дуже шкодую про це – вона дуже зраділа б…Просто пообіцяв навчити її їздити на механіці… може тому вона так ічекала, коли ж я її зберу ... Вона дуже хотіла на ній їздити ... І вцьому я тепер остаточно переконався, коли переглянув її телефон ікомп (раніше ніколи цього не робив) - у неї було дуже багато фотокрасивих правильних Е30, багато фото Е24, а також інших «акул».Ось, наприклад, така заставка:Вона була підписана на офіційніновини BMW, і на різні групи в соцмережах за класичними BMW. Вона, як виявилося, стежила за моїм бортовиком на «драйві», іноді навітьобговорювала це зі своєю подругою, зберігала звідти мої фотки, ісама фоткала нашу «тридцятку».

> «Татава мрія здійснилася! »… Як вона раділа за мене! А в менебуло ще багато кращих і важливіших мрій, але тепер вони вже ніколине здійснятимуться...
Вона була справжньою «тридцяточницею», і моє рішення було вірним –вона була б дуже рада такому подарунку Але мій план із сюрпризомстав просто нав'язливою ідеєю – я всі вихідні і вечори проводив угаражі, натирав/чистив усі гайочки, драїв/фарбував усі залізки, щобвстигнути…так мені, в принципі, і подобалося цим займатися… ЧастоЮля мені вже пізно ввечері дзвонила і питала, чи скоро я будувдома… а я все сидів у гаражі… Тепер Юлі ні… І кому тепер потрібнівсі ці гарні гайочки та залізяки? Через машину я так і не виконавдеякі свої обіцянки… Наприклад, не зробив їй шафу та полиці для їїкнижок, підставки для вазонів, і ще багато всякої домашньоїдрібниці… думав, що це не так важливо і терміново, і я зроблю цепізніше ... Зараз я їх вже зробив, це було не важко і не довго -потрібно було просто приділити час. Але Юлі вже нема! Краще б явесь цей час приділив сім'ї та дітям, ніж машині…дурень старий…осьтакий дуже суворий життєвий урок… І тепер ця машина в мене, якваліза без ручки – кинути шкода, і нести важко. З одного боку, я жхотів зробити як краще для своєї доньки, і все-таки маю її зібрати, на згадку про неї ... А з іншого - корю себе за те, що весь вільнийчас порався з машиною, і перестав приділяти час і увагу сім'ї… ітому тепер немає бажання займатися нею…
Раніше моя Е30 викликала у мене тільки позитивні емоції, а тепер язаходжу в гараж, дивлюся на неї, і після всіх цих думок, кому вгорлі та сльози на очах не дозволяють щось робити… я сиджу і плачу…поки ніхто не бачить… Тому, я просто перестав ходити в гараж…з тогочасу машина просто стоїть…, і я не знаю, що мені тепер із неюробити… Сподіваюся, що таки зможу її зібрати! …а якщо так і незможу, мож розпродам все…
Ну та й добре, з машиною щось якось буде… Тим більше, що я вже бувготовий її розпродати, і не тільки її, а і все, що є, коли Юлялежала в реанімації, і щодня потрібні були гроші на лікування. Алей тут я не встиг ... Все закінчилося дуже швидко, і дуже несподівано... Всього три дні ... І Юлі не стало ... У нас була просто чудовадонька! Це була особлива дитина, не схожа на більшість своїходнолітків. Вона змалку дуже любила читати книги. Книга була длянеї найкращим подарунком. Тому ми завжди їй дарували не лишеіграшки, а й книги. З яким непідробним захопленням вона їхвідчиняла! І коли книг стало чимало, я запропонував купити їйелектронну читалку. На що вона мені відповіла:«Тату, ти що! Тиглянь, як пахне нова книжка! Як приємно листати її сторінки! Хібаелектрона книга, це те саме? І в мене повинна бути своябібліотека! » Я погодився і пообіцяв зробити їй полиці для книг… алевона так і не дочекалася цього… зробив уже тільки після її смерті…Також потім знайшов у її телефоні ось таку закладку – парфуми ззапахом нової книги...
Заради книжок вона навіть збирала макулатуру – по-дитячому наївно, але щиро, вірила, що з неї зроблять нові книги… А я ще сердився, типу навіщо весь це гемор… а тепер, все-таки поїхав і здав… Воначитала завжди і скрізь, навіть на відпочинку, на пляжі вона, напевно, була єдиною з книгою, а не з телефоном.

Їй дуже подобалося вчитися. У школі була відмінницею, все робиласама. Добре здала ЗНО і сама, без жодної допомоги, курсів тарепетиторів вступила до університету, причому, на бюджетне місце.Вчилася найкраще у групі. Вона хотіла бути найкращою у всьому, і щоцікаво, все за що вона бралася, у неї завжди чудово виходило! У неїбула феноменальна пам'ять – у два з половиною роки вона вже зналанапам'ять дві абетки зі віршами на кожну букву, тобто 64 вірші! Розповідала їх напам'ять, водячи пальчиком по літерах, і неплутаючи їх – чим приводила в ступор оточуючих. Завдяки такійпам'яті та читанню, їй легко давалося вивчення мов. Вона дужегарно і правильно розмовляла по-українськи. Так само добреговорила російською мовою, хоча в школі вже практично не вивчалиїї. В університеті навчала давньослов'янську та латину. Сама добревивчила та отримала міжнародний сертифікат з англійської тапольської мов, навіть хотіла їхати працювати викладачем чиперекладачем до Польщі… Але головною метою її навчання було стативчителькою! Чи не найпопулярніший вибір професії для нинішньоїмолоді. Вона дуже хотіла стати вчителькою української мови талітератури… І дуже намагалася, навіть на віддаленому навчанні вкарантин сиділа до ночі за компом. Навіть соцмережі використовувалав основному лише для освіти та спілкування з навчання. Скрізь їїпрофілі практично порожні, там немає жодних «фоточок котиків» та«прикольних видосиків»... Вона хотіла бути гарною вчителькою. Івона була б, дуже гарною вчителькою! Але не доучилася лише одиностанній семестр… Зараз ось уже захистила б диплом і точно пішла бще до магістратури – щоб бути ще кращою… Але, на жаль, все вийшлозовсім не так ... Вона дуже любила дітей. І діти любили таслухалися її – вона справді була вчителькою від Бога. Вона буласерйозною, пунктуальною і вимогливою, коли справа стосуваласянавчання, але в той же час, у душі залишалася веселою і завзятоюдівчинкою! Напевно, тому Юля могла знайти правильний підхід ізацікавити дитину. Коли до молодшої доньки приходили її друзі, тови не повірите! - Вони не грали на комп'ютері, і не залипали втелефоні - вони грали в розвиваючі настільні ігри, які Юля дляцього купувала! І їм було цікаво та весело! І вони забували просвої телефони! А зараз приходять і сидять за компом ... Анаймолодший з них, років п'яти нещодавно запитав, - «А де Юля, чомуїї так довго немає? » ... Мабуть, дитина не зрозуміла, що сталося іпродовжує її чекати ... Юля привчила свою молодшу сестри читаннякниг. Вона збирала на вулиці натовп сусідської малечі, влаштовувалаїм ігри в бадмінтон, волейбол, вчила кататися на роликах, узимку, як вихователька в дитсадку, водила їх кататися на санках з гірок, ісама, як дитина, каталася разом із ними. І сусіди їй довіряли ізнали, що вона наглядить за дітьми. Вона постійно хотіла про когосьпіклуватися. Для молодшої сестри була, як друга мама, а длясусідської малечі, як старша сестра. З першого класу дбала і просвого собаку-двірняка. Вона вже старенька і цієї зими захворіла, іЮля ультимативно вимагала взяти її в будинок, хоча вона завжди жилау дворі. Виходила її, завдяки чому наша старенька Боня вижила… аЮлі ні… І собака дуже по ній тужить, шукає, обнюхуючи кімнату, дивиться з вулиці у вікно… навіть почала гризти землю –виявляється, що так собаки роблять, коли сильно сумують загосподарем … А поки я це все наважувався написати, нещодавно Юлинийсобака теж помер… Ще у неї був декоративний кролик, якого він купивсвоїй сестрі. Я її ще лаяв за це... Але доглядала його сама. У неїбуло просто дитяче захоплення, від цього м'якого пухнастого живогогрудочка з вухами! Збиралася ще завести собі маленького мопса, ірозгодувати його, щоб він був товстим і жирненьким. До речі, воназавжди всіх хотіла нагодувати. З раннього дитинства вона серйознозахворіла ... У зв'язку з хворобою, вона все життя була змушенасидіти на суворій дієті і зовсім без солодкого. Вона знала, що їйцукерки не можна, але на Новий Рік все одно були подарунки зцукерками. Пам'ятаю, як вона раділа, і як потім годувала насними... Коли підросла, сама навчилася готувати за рецептами зінтернету, щось підказувала мама та бабуся. І все в неї виходилокрасиво і смачно. Хоча сама вона іноді навіть і не пробувала ...але готувала для нас або для друзів. Навіть в останній вечір, передтим, як вона потрапила до лікарні, вона спекла для мене млинці ічекала мене з гаража.Не дочекавшись…
Незважаючи на свою хворобу, на всі обмеження та контроль ухарчуванні і не тільки, строгі дієти та режим, щоденні 3-5 уколів, Юля не розлютилася на весь світ, а завжди залишалася дуже добрим, Вона дуже любила дарувати всім подарунки, була дуже щедрою.Витрачала на це всі свої гроші, включаючи стипендію. Дуже уважно іретельно їх вибирала, і красиво оформляла — щоб це був потрібний, корисний і красивий подарунок, а не будь-що. Часто це були доситьдорогі подарунки як для дівчинки-студентки. Я вже писав тут просвої подарунки від доньок – оригінальні кепки BMW, чохол на ключ, парасольку BMW, рюкзак BMW Yachtsport, «цукеркові керма» BMW. Нацей Новий Рік вони мені подарували шапку з лого BMW та прикольнукоробку для колекціонування пивних кришок – було дуже приємно… Ачерез місяць Юля померла… А ще через два тижні на її телефонприйшло повідомлення з інтернет магазину аксесуарів BMW – про те, що замовлення вже є в наявності, і його можна забрати… Це виявивсяще один подарунок для мене, який не встигли доставити до НовогоРоку через відсутність на складі. Це був оригінальний ароматизаторсалону BMW та комплект змінних картриджів з ароматом зеленого чаю…Юля дуже любила пити зелений чай… Я зв'язався з продавцем, пояснивситуацію, та попросив переоформити замовлення на моє ім'я, щоб язміг його забрати… Люди увійшли у становище, більше того, навітьпотім повернули гроші за це замовлення в пам'ять про Юлю іпідтримали словами ... Вдячний їм дуже за це. Ось так я отримавподарунок від Юлі, коли її вже не було… отримав і плакав… Але й цеще були не всі подарунки – у її телефоні я знайшов цілі спискиподарунків – для тата, для мами, для сестри, для подруги, багатозбережених посилань та закладок на подарунки… Я вже практично всеце зробив/купив і подарував від імені Юлі – нехай людям будеприємно, і буде привід згадати мою Юлю… Нещодавно я мав деньнародження…а в цьому списку був оригінальний чохол BMW для окулярів– я згадав, як минулого літа Юля питала, чому мої сонцезахисніокуляри валяються в підлокітнику і дряпаються – вона дуже акуратноставилася до речей, ось, мабуть, і хотіла подарувати мені цейчохол, але замовити не встигла… Замовив його вже сам – це останнійподарунок від моєї Юлі… А ще вона подарувала мамі смартфон, і дужехотіла мені теж подарувати, але я весь час геть-чисто відмовлявся…Ось тепер на згадку візьму собі її ASUS…і її кепку BMWHeritage…
До речі, у її були незвичайні переваги в техніці - була абсолютнобайдужа до будь-яких айфонів та інших яблук, втім, так само, як ідо будь-яких самсунг та інших сяомі. Всі її гаджети були ASUS -телефони, планшети, комп'ютер, монітор, клавіатура, і мишка. Вонанавіть була підписана на їхню сторінку і відстежувала їхновинки.
Ще один незвичайний, і навіть мені завжди здавався дивним, інтерес– бокс, рестлінг WWE та бої без правил UFC MMA.Вона дуже уважностежила за цими змаганнями, новинами, зберігала відео найкращихбоїв, була підписана в соцмережах на багатьох бійців, включаючиМакГрегора… Мене завжди дивувало це її захоплення… Ще здивувало, щовона відстежувала політичні події в Україні, Росії та Білорусі…навіть і не думав, що їй була цікава політика…
Так само уважно стежила за новинками кіно від Marvel, DC тощо. Накомп'ютері залишилося багато посилань на різні детективні тафантастичні серіали. Багато хорошої музики, причому чимала частинаїї плейлистів збігається з моїми плейлистами. Вона слухала Кіно, Наутілус, Агату Крісті, Скорпіонс, Металіку, Пінк Флойд, Депеш Мод, Рамштайн так само, гарну сучасну музику, багато українськихвиконавців – загалом, правильну музику, без жодної паршивої попси…Збиралася купувати квитки на концерт, типу гурту «Кіно», але походуце якесь розлучення, а не концерт – він так і не відбувся.
Загалом, у нього було дуже багато різних інтересів! Як воназнаходила весь цей час, я не знаю… Але вона молодець – завжди всевстигала вчасно. На відміну від мене… Власне, головне, що я й хотівсказати – все треба робити вчасно! Я часто це говорив іншим, але незавжди робив сам… Не треба відкладати на потім – може бути пізно…Діти – найцінніше і найважливіше у житті, а втрата дитини –найстрашніше у житті. Я тепер це точно знаю… Бережіть, цінуйте талюбіть своїх дітей та близьких, приділяйте їм більше часу та уваги, виконуйте їхні прохання зараз, а не потім.

< Дуже важко і погано без Юлі ... Все нагадує про неї, хочараніше це здавалося повсякденним і непомітним ... Весь час думаюпро неї ... Щоразу, виходячи з дому, оглядаюся на вікно, з якоговона мене завжди проводжала ... Перших два-три місяця взагалі булопекло… ходив на роботу і дивився днями у вікно, як зомбі… дякую, щоне вигнали та підтримали. Для всіх хто її знав це теж було шоком…але всі її згадують тільки як виключно позитивного, життєрадісного, щедрого, доброго і веселого чоловічка! , але все одно дуже погано... Кажуть, час лікує ... Але щось легше не стає ... Кажуть, що неможна плакати ... Але не виходить ... Ось пишу і плачу ... Яксказав один мій знайомий - час не лікує, - він вчить жити по-Іншому ... Тому, що так, як було раніше, вже не буде ніколи ...Правильно сказала моя дружина - раніше у нас було дві доньки, - якдва крила у птаха, а тепер, без одного крильця дуже боляче і важко...
Не думав, що так багато напишу ... Та й не знаю, навіщо я це всетут пишу ... Ніколи в інтернеті не писав про щось особисте, тимбільше в бортовику своєї машини ... Дуже довго писав і наважувавсявикладати це, майже три місяці ... Але все-таки зважився ... Простоза своєю натурою я врят-ли зміг би це комусь розповісти ... Анаписати простіше ... Мабуть просто хочеться виговоритися, і всімрозповісти яка чудова у нас була дочка!
Спасибі Богові за те, що він нам її дав… але не знаю, навіщо такрано забрав…
І слава Богу, що в нас є ще Яна, — така ж чудова донька!
Люблю їх і пишаюся ними!