Севастопольські нариси. Частина друга. Про що мовчить дзвін...

Крім древніх колон та старих мостових є в Херсонесі ще один вартийуваги об'єкт.
Хоч і з'явився на світ він далеко від Севастополя Але доля впертопрямувала його сюди, на стрімкі береги Гераклейського півострова...Багато побачив він на своєму віці... Багато що міг би розповістинам... Але мовчить цей свідок історії, що сам давно став їїневід'ємною частиною. Цікавих туристів своїм гулким голосом, та небередити пам'ять багатовікових руїн спогадами про незліченні війниі битви, що відгриміли на цій, надто рясно политій людською кров'ю, землі. Він народився з металу трофейної зброї і покликаний бувсимволізувати перемогу і нове, мирне життя, але доля приготувалайому іншу долю – стати свідком найславетніших, найгероїчніших і, водночас, найтрагічніших подій у житті Севастополя., і в 1783 роцінаправили до Севастополя, на дзвіницю Микільського собору. Там віні став свідком героїчної оборони міста в 1854-1855 рр. Під часКримської війни, скорботним дзвоном оплакуючи загиблих захисниківміста, спостерігаючи день за днем, як руйнувалося і горіло незламнемісто. Як залишали непокорений Севастополь наплавним мостом черезПівнічну бухту вцілілі захисники. Там він і потрапив у полон дофранцузів. Звідти й вирушив у вигнання на чужину, щоправда, требавіддати французам належне – бранця утримували не десь на задвірках, а на дзвіниці собору Паризької Богоматері — Нотр Дам де Парі… Понадпівстоліття не бачив він рідних берегів, але ось у 1913 році назнак Примирення Франції та Росії, президент Пуанкаре повернув дзвінна Батьківщину. Дзвону влаштували урочисту зустріч та встановили уХерсонеському монастирі, на дзвіниці Володимирського собору. Насвятій землі, яка бачила Андрія Первозванного, на якій хрестилиВолодимира Великого… Час невблаганно йшов, над Севастополем зновупролетіли грози – Світової та Громадянської воєн, революцій, бунтів, краху імперії, зміни влади…Тепер дзвін не лише закликав наслужбу ченців, він служив звуковим маяком:у тумані його гулкий, гуркіт дзвін попереджав кораблі і моряків, що у морі, про близькомускелястому березі. Його так і стали називати - "туманний". У 1925р. Монастир закрили, а всі дзвони зняли з дзвіниці і відправили напереплавку. Усі, крім Туманного. Зважаючи на важливість длязабезпечення безпеки судноплавства, його залишили та встановили наспеціально збудованих колонах біля самого берега моря. Тут йомувдруге довелося стати свідком непохитної стійкості захисниківСевастополя, їхньої мужності та героїзму. І, на жаль, загибельбагатьох і багатьох з них в останні дні оборони міста, коли цілаармія в 80 тисяч чоловік виявилася затиснутою на крихітномуп'ятачку Херсонеського півострова без води, продовольства табоєприпасів.Без жодної надії на порятунок. Дісталося тоді і самомудзвону - на його тілі і зараз виразно видно рани від куль іуламків. Та й усьому Херсонесу тоді теж довелося не солодко – слідивід смертельного металу видно на багатьох колонах, а подекуди досізалишилися зарослі травою вирви від бомб і снарядів. Володимирськийсобор був зруйнований і довго стояв у такому стані. При відновленніодин із кутів храму не стали реставрувати, залишивши частину стінизі шрамами від куль і осколків.
А дзвін так і залишився на своєму посту, продовжуючи виконуватисвою роботу до 60-х років минулого століття . А потім просто ставодним із символів і Херсонесу, і Севастополя. Та й по праву…
Навіть у кінематографі знімався. Щоправда, в епізодичній ролі, алевсе-таки…
І ось тепер цей свідок мовчки дивиться на туристів, позуючи їм длязнімків. Але його голос все ж таки можна почути - і для цьогозовсім не потрібно кидати в нього камінь. Хрестовина, що фіксуємову, має невеликий люфт, причому в одному з напрямків він доситьпристойний. Використовуючи його, можна розкачати хрестовину разоміз язиком і вдарити штирем хрестовини по дзвону. І тоді глухимпошепком він почне свою неквапливу розповідь про те, що побачив насвоєму довгому, і такому насиченому подіями, віці... Варто лишеприслухатися уважніше.