З життя Чарлика №1. Зберігаємо ми фотографії Улюблених))).

Якось тут, на Драйві в одному з постів у бортжурналі обіцявпошукати старі фото з життя мого старого Друга "чарлика":) І осьвідбулося "диво". Точніше відбулося воно давно, а руки викласти цесюди дійшли тільки зараз.Не судіть строго за якість, це навіть нефотографії.Це просто нарізка з відео, яке знімала Віка, дружинанашого німецького друга Йоргена.
Коли нам переписали касети, а це було в1999 року, і ми їхподивилися, як сказав мій тодішній напарник:Таке відчуття, що ми здому не виїжджали, і не виходили з-за столу))) Але де-не-де автонавіть потрапило в кадр:). І чи не пам'ятаю чи був у мене тодімобільний телефон, не кажучи вже про відео камеру:).То бувфотоапарат, але у кого тоді вистачило мізків взяти його зсобою? ))).Я звичайно про це шкодую, але це жаль прийшло зараз …
Отже 1999 рік (нагадаю "чарлика" я купив у 98-му))).Тоді не булонавігаторів, але була карта, куплена на заправці, ну і мова, яка яккажуть: "до Києва доведе":). У нас завдання було трохи складніше, треба було доїхати трохи далі, до Гамбурга точніше до Піннеберга тапотрапити на вулицю Паульштрассе…))). Хоч німець і кричав, що виїдезустрічати нас на автобамі, та ми цю ідею відкинули одразу. І майжевдало, з другої спроби приїхали точно за адресою, чим дужездивували нашого німця, всіх його родичів і друзів:). Якщо чесно мипотрапили б думаю і з першого разу, але завдання ускладнювалапричеплена ззаду лавета:) Вулиця виявилася дуже маленькою і тихою.Природно бідні сусіди були в шоці після того як в їхнє відокремленетихе життя, в суботу ввечері, увірвався "чарлик", що бурчав нанезрозумілих номерах, що волочить ззаду гуркітливий причіп, з якогоз криками "ура доїхали" вистрибнуло два аборигени, але це бувтільки початок їх "бід"))).
Тиха вуличка)
авто господаря
джерело інформації)
Проблемою виявилося поставити наш "автопоїзд". Довелося від'єднатипричіп і ставити його з одного боку вулиці, а "блакитного Мула" зіншого. І так вийшло, що причіп передом поставили як би проти руху, хоча рух на вуличці був двосторонній. Коли я запитав нашого німця, чи не буде проблем, він відповів: "ніяких". Ну і слава богу, розгортати його, особливо після стільки пройдених кілометрів дорогине дуже хотілося:).
Прийняли нас як належить. У розпорядженні дали будиночок, що стоїтьу саду. Накрили стіл із відром справжніх німецьких сосисек таящиком пива:). У нас природно контробандно провезені горілка, коньяк, самогон і закуска, що додається до них. Як ніяк, першезнайомство з німцем. Він виявився нашим хлопцем, особливо колиприйме груди:).І тут з ним у самому розпалі вечора стався такийконфуз ... Побачивши як мій напарник уплітає сосиски і смачнозмащує їх гірчицею, він запитав: "подобається йому їхня гірчиця? " Нащо одержав відповідь: "ну дуже":). Перекладачем у нас була Віка ...І тут він вирішив посперечатися чи з'їсть мій напарник цілу баночкубез нічого, на що почув сміх. Загалом вирішив він посперечатися на20 марок, але я відразу сказав, що це не серйозно і підняв ставкудо 50:). А що напарнику двосотграмова баночка німецької (це ненаша) гірчиці при його габаритах, як він сам на себе казав: "вагабойового слона-168 кг"))).) Коротше перше знайомство і попандос на50 марок :). Засмутився він сильно. Дружина почала йому пояснювати, що з п'яними росіянами не можна сперечатися. Сказала, що якби вінпосперечався з нами, щоб ми зістрибнули з п'ятого поверху, то таквоно й було б і з нами нічого не сталося. Суперечка є суперечка, здуже кислим обличчям бідолаха розлучився з грошима. Але щоб непосилювати, переговоривши з напарником, ми повернули йому полтинік, обмовивши, що на ці гроші він завтра купує сосиски. Йоргенпрояснився, він навіть чек нам приніс, ми потім довго іржали разоміз ним. Дуже унікальний кадр, багато в чому нам допоміг :). Зліванімець, праворуч напарник))) Але два відпочинок, а працювати треба.Вранці ледь розштовхавши цю парочку, я завантажив їх у "чарлика" іми поїхали до Гамбурга на авторинок, який нас зовсім не вразив. Тайого і авторинком щось особливо не назвеш, помотавшись до обіду щепо якихось напівзакритих стоянках з продажу авто, ми повернулисядодому. Перше, що почули від Вікі:Приїжджала поліція, цікавилися, хто ми і з якою метою приїхали? Звісно, ​​настукав хтось ізсусідів, у них це заохочується. Залишили телефон, щоб Йорген їмзателефонував. На виході поліцейський запитав якийсь ідіот такпоставив причіп, ну я звичайно не витримав і приколов, що Йоргентак сказав:). Нашого німця накрило, він тут же передзвонив їм інатикав на повну, причому в нас було гостьове запрошення від нього.Більше за весь час, який ми до нього їздили, а їздили досить часто, нас ніхто не турбував.
У понеділок озброївшись газетами, заправка у нас була поряд на якійми їх і купили, ми почали шерстити оголошення. Принагідно звичайновивчали місцевість, адже ми були тут вперше. Купили за 40 марокдокладний атлас Гамбурга та всіх прилеглих околиць. І ось одногодня знайшли в газеті ось такий варіант:). Як зараз пам'ятаю, машинабула в дуже хорошому стані від господаря, та й німець добрепосунувся в ціні при особистій зустрічі)))
.
…

До речі поки поралися біля машин завантажуючи передачі набатьківщину, повз проходили пару німців у робі, видно приїхали зроботи. Один почав мені пояснювати, що в нього колись був такийМерседес і щось залишилося з нього. Виявився сусід через кількабудинків.Потягнув нас до себе в сарай і що я бачу, два комплектигуми на рідних литих "крабах" у комплекті з болтами та купа всякихзапчастин. На запитання: "скільки грошей? " Тільки замахавруками: "презент":). Загалом, коли наш німець приїхав з роботи, вінбув просто в Шоці… У нього за столом у саду бухало вже пів вулицісусідів:). Ми хоч їх усіх перезнайомили, а то вони навіть не зналияк один одного звуть))). Чарлика". Ну, а сьогодні середа, хочазараз з цим карантином у багатьох напевно змішалися дні тижня іодин день не особливо відрізняється від іншого…

середа