Антискрип, шуруп-вбивця та просте щастя в тиші.

Але ж я міг провести вечір зовсім по-іншому:однією рукою схопившисьза тонку ніжку келиха з сухим червоним, а другою стискативиступаючі частини якоїсь красуні. Але я, як естет, зануда іперфекціоніст, не міг спокійно бухати і вдаватися до гріхопадіння, поки в моїй Е30 щось поскрипує. Кілька цвіркунів, які все ж таки унеї з'явилися за 28 років - доводили мене до сказу.Коли таблетки іщеплення від неконтрольованих нападів люті перестали справлятися, яприйняв рішення:розберу підлогу машини і усуну причину скрипів.Яколись, в іншому житті, займався автозвуком і розбирав салони ітому тверезо оцінював скільки сил, лайок і нервових закінченьпотрібно, а коли справа заходить про вічно проблемну центральнуконсолю з розсипом крутилок і кнопок - сивина на голові з'являєтьсяще до того, як ти встигаєш демонтувати все необхідне. Все однопростіше, ніж самому відремонтувати дороги в Києві. Тим більше М5переїхала в лакшері гараж і мене тягнуло зняти білу сорочку, тазгадати світлі моменти «гаражної молодості». Купивши перенесення, 900 метрів антискрипної стрічки та озброївшись касетою Dr. Dre, яподався на пошуки пригод. А хто шукає – той завжди знайде.

До ночі розібравши все, що було потрібно, я з досвіду прикинув, щомашину я зберу приблизно до літа 2017. А з огляду на мою кармуАльфіста - взагалі світить вересень. Важливо відзначити, що язамерз і в смерть за***ся ще до того, як закінчив демонтаж всьогонеобхідного. Відправивши друзям кілька фотокарток з місця «битви», я почав копітку і неквапливу збірку, діючи гранично обережно і зтакою увагою до деталей, яку можна зустріти хіба що ухірурга-офтальмолога. Я забрався зі своїми поліпшеннями вцентральну консоль настільки далеко, що легко міг би помацатикомпресійні кільця. Там я все почистив від вікового пилу і дбайливопроклеїв «антисркіпом» зчленування вентиляційних каналів. Потімнастала кропітка і складна частина - проклейка і монтаж посадковихкоробок сопел вентиляції. І треба було це зробити так, щоб вонизаткнулися назавжди. Коли ж посадкові коробки сопел, позбавленібудь-якої можливості видавати звуки, опинилися на своїх місцях – янасторожився. Я з досвіду знав, що збирання не може йти так добре ішвидко. Я перекурив, відігнав від себе погані думки і приступив домонтажу центральної консолі. На демонтаж центрального тунелю), янасторожився ще сильніше. Ну, як це? Розібрати і зібрати за одинвечір підлогу машини, нічого не виплутати і не зламати, не втратитижодного гвинтика та не вимовити жодного матного слова? Та не буваєтак! На дворі глуха ніч, у гаражах темрява і повна відсутністьбудь-якого життя. Був пекельний дубак і нев***енна втома.Закручуючи гвинти я вже не думав ні про що, окрім подушки тавідпочинку. Навіть якби Адріана Ліма на пару з найталановитішоюактрисою Сашком Грей розірвали на собі майки зі словами «Степане, сьогодні чи ніколи! », я б лише мовчки відсунув їх і бухнувся спати.Але навіть попри втому — настороженість не пішла. Вона роз'їдаламене зсередини і я намагався зрозуміти, що цього разу я зробив нетак. Я думав про те, яку деталь на самому початку багатогодинногоскладання я забув поставити в самій глибині центральної консолі. Ярозслабився, видихнув і сказав «ну ось, б**ть, тепер все нормально.Можна не переживати». Бігаючи по гаражу зі швидкістю руху молекулив пошуках ключа для клеми акумулятора, я видав відразу всізаощаджені за вечір лайки і підібрав до опису самого себе такіепітети, що навіть моряки-матроси зморщилися б від подібнихвиразів. Знайшовши потрібний ключ, я зірвав мінусову клему з такоюшвидкістю, що мало не порушив геометрію кузова. Ніч, останні парумісяців без сну через роботу. Гараж, їдкий дим і гіркота від того, як я міг так прикро пробувати. Я від втоми закрутив не той шуруп ущиток приладу, який коротнув десь на платі. Краще б я його собі вколіно повернув… Зібравши все до кінця і переконавшись, що більшеКЗ немає, я подався додому. І найцікавіше — у перші метри язрозумів, що їду іншою машиною. У салоні на ямках залишилися щенюанси, але машина змінилася настільки, що, приїхавши до будинку, язнову подався кататися. Від відсутності цих мікросприпів нанерівностях вона почала здаватися більш збитою. Тепер у ній реальномайже так само тихо, як у новій машині. Ямки та купини теперзалишаються десь там, за межами кузова. Думаю після зміни амортівна нові, стане взагалі мегакайфово. А головне – тепер мені є чимзайнятися. Потрібно буде купити панель та вставити з неї зіпсованіелементи у свою. Цікаво, що з Е30 виходить майже як з Альфою.Місцями сильно злишся, але в той же час щасливий, як хлопчик. Аякщо у справі — основними джерелами скрипу були посадкові коробкисопел вентиляції і центральна консоль. Слід зазначити, що завдякичудовому стану Е30 — решта поводиться дуже тихо. Проклеївшитканинною стрічкою все, що потрібно, я отримав повну тишу. До цьогоклеїв центральний тунель, зчленування його половинок, попільничкита місця торкання з центральною консоллю.Тепер Е30 нарешті починаєбути схожою на ходу на новий автомобіль. Кузов відчуваєтьсямонолітним і збитим, а на ямах я чую лише глухе "бум" десь дужедалеко за межами кузова. Ще є куди рухатися в цьому напрямку, алерезультат для 28-річної машини просто дивовижний. М5, до речі, поводиться помітно гірше у цьому відношенні. Причому всі М5, наяких я їздив такі. ПС:Стрічку для проклеювання я розрізаю так, щовона стає вдвічі вже. Так виходить обробити самий кант у томумісці, де йде торкання. Зовні наявність стрічки непомітно. Якосьзроблю денні фото.