Якщо ви були дитиною у 60-ті, 70-ті або 80-ті, оглядаючись назад, важко повірити, що нам вдалося дійти до сьогоднішнього дня.
>
У дитинстві ми їздили на машинах без ременів та подушокбезпеки.
Наші ліжечка були розфарбовані яскравими фарбами з високим вмістомсвинцю.Не було секретних кришок на бульбашках з ліками, двері частоне замикалися, а шафи не замикалися ніколи.
Ми пили воду з колонки на розі, а не з пластикових пляшок, нікомуне могло спасти на думку кататися на великому в шоломі. Годинами мимайстрували візки та самокати з дощок і підшипників зі звалища, аколи вперше мчали з гори, згадували, що забули приробитигальма.
Після того, як ми в'їжджали в колючі кущі кілька разів, мирозбиралися цією проблемою.
Ми йшли з дому вранці та грали весь день, повертаючись тоді, колизапалювалися вуличні ліхтарі, там, де вони були.
Цілий день ніхто не міг дізнатися, де ми... Мобільних телефонів небуло! Важко уявити. Ми різали руки та ноги, ламали кістки тавибивали зуби, і ніхто ні на кого не подавав до суду. Бувало всяке.Винні були тільки ми та ніхто інший. Пам'ятаєте? Ми билися до кровіі ходили в синцях, звикаючи не звертати на це уваги. Ми їлитістечка, морозиво, пили лимонад, але ніхто від цього не гладшав, тому що ми весь час гасали і грали. З однієї пляшки пили кількалюдей, і ніхто від цього не помер. У нас не було ігрових приставок, комп'ютерів, 165 каналів супутникового телебачення, компакт-дисків, стільникових телефонів, інтернету, ми мчали дивитися мультфільмусім натовпом у найближчий будинок, адже видиків теж не було!
Натомість у нас були друзі. Ми виходили з дому та знаходили їх.Ми каталися на великах, пускали сірники весняними струмками, сиділина лавочці, на паркані або в шкільному дворі і балакали про щохотіли. Коли нам був хтось потрібен, ми стукали у двері, дзвонили удзвінок або просто заходили і бачилися з ними. Пам'ятаєте? Безпопиту! Самі! Одні в цьому жорстокому та небезпечному світі! Безохорони! Як ми взагалі вижили? Ми придумували ігри з палицями таконсервними банками, ми крали яблука в садах і їли вишні зкісточками, і кісточки не проростали у нас у животі.
Кожен хоч раз записався на футбол, хокей чи волейбол, але не всіпотрапили до команди. Ті, хто не потрапили, навчилися справлятисяіз розчаруванням. Деякі учні були такі кмітливі, як інші, тому вонизалишалися другого року. Контрольні та іспити не поділялися на 10рівнів, і оцінки включали 5 балів теоретично, та 3 бали насправді.На перервах ми обливали один одного водою зі старих багаторазовихшприців!
Наші вчинки були нашими власними. Ми були готові до наслідків.Сховатися не було за кого. Поняття у тому, що можна відкупитися відментів чи відкосити від армії, мало існувало. Батьки тих роківзазвичай брали бік закону, можете собі уявити? !
Це покоління породило величезну кількість людей, які можутьризикувати, вирішувати проблеми та створювати щось, чого до цьогоне було, просто не існувало. У нас була свобода вибору, право наризик та невдачу, відповідальність, і ми якось просто навчилисякористуватися всім цим.
Якщо ви один із цього покоління, я вас вітаю. Нам пощастило, щонаше дитинство та юність закінчилися до того, як циніки купили умолоді свободу натомість за ролики, мобіли, фабрику зірок та класнісухарики… З їхньої спільної згоди… Для їхнього ж власного блага
Коментарі4
Прочитав. як у дитинство потрапив... Найщасливіше дитинство було у нас!
Народженим у СРСР, радіація так само на користь йде. Дитинство почало 80х, юність 90х. Ну, а армія 97 рік. Не нас так просто не вижити з цього світу.
та був час, ти в усьому має рацію. тільки моє дитинство довелося на кінець 80х - початок 90х. шкода нашим дітям цього ніколи не зрозуміти.
так точно було. особливо запам'яталася гра, розетка - ножиці - стемніло ... а потім світанок і спів ... ременя по жопі))) я б все віддав за те, щоб повернутися назад! Часто згадую що батя мало порол!