Формула 1: Гран-прі Росії. Харків - Сочі

Доброго дня"
Автодромі, ось туди ми з сім'єю вирішили і відправитися.
Стаття, швидше за все, вийде довгою, тому що вражень було придбанобагато різних.
Як завжди, мова більше піде про дорогу і машині, а не про самзахід. Отже почнемо. Екіпаж:моя дружина, дочка (1 рік, 2 місяці) ія. Висунулися ми з Харкова у четвер (27 квітня) увечері врозрахунку на те, що перетнемо митницю поки що. Не розпочавсяосновний наплив людей перед травневими святами.Далі планувалипереночувати на російській території і рушити в дорогу. Розбиті на2 колони, трохи далі ці 2 колони розбиті ще на 4. Перевіркадокументів і машини забрала рівно 45 хвилин. І ми в'їжджаємо наросійський пункт пропуску.
Тут навскидку близько 10 коридорів, у кожному коштує приблизно по 5машин (власне ті ж, що виїхали з української території). Оскількибули з дитиною, вирішили потурбуватися і попросити прискоритипроцедуру. Прикордонники називають це "посприяти"…
Ух як часто ще я повторював це слово… Пункт пропуску — ніби якрежимний об'єкт і на ньому все має бути чітко, але насправдівиглядає як бджолиний рій.
Ми підійшли до офіцера (назвемо його умовно Дмитром), який обіцявнам допомогу (вона ж "сприяння") і квест почався...
Спочатку потрібно заповнити міграційну карту, яку на кожну людинузаповнює безпосередньо офіцер у кабінці, причому не дуже швидко. Зцією картою повертаємось до Дмитра, він посилає на оформленнятимчасового ввезення для машини. Іду, заповнюю форму. У ній є пункт "чи є з Вами неповнолітні діти? " Природно зі мною їде дитина і язазначаю, що так, є. Повертаюся до Дмитра, він мене з цим паперомнаправляє до іншого офіцера, який має поставити печатку. Підходжудо офіцера, а він мені: "а навіщо Ви тут вказали, що з Вами дитина? "... Ось що я маю йому відповісти в цей момент? Мене в папері чіткозапитали "діти з Вами їдуть? " Виявляється тут передбачена всього 1правильна відповідь, і, як розумієте, я її не вгадав. Гаразд, заповнюю форму вдруге, підношу цьому ж офіцеру, він каже, що всеправильно і запитує: "ви вперше перетинаєте російський кордон? " Якажу так". "тоді вам он у те вікно, треба написатипояснювальну".Причому за його жестом я так і не одразу здогадався, в яке саме вікно треба йти. Знайшов вікно, а мені звідти "ви впершеперетинаєте…", "ну так", кажу я, а звідти з таким театральнимвиразом обличчя: "це погано", причому видно, що цьому офіцеру буломене "щиро шкода", навіть не знаю як словами описати міміку на йогообличчі. Після цього з мене запросили ксерокопію прав татехпаспорта… На секунду, де я їх на митниці візьму? Виявляєтьсяпитання було з каверзою, ксерокс-то у них є і вони знають, що меніподітися нікуди. Прикол у тому, що я, як балбес, розвернувся іпочав намагатися знайти його в безкоштовному доступі. Правда ябалбес? Ну, хто ж при запиті ксерокопії намагається знайти ксерокс? Інші офіцери повернули мене в це віконце, де ці хлопці все-такизробили копії. І ось, коли я заповнив ще одну форму, мені нарештіпоставили всі печатки, додивилися машину (буквально за 5 хвилин) івипустили. Разом:3.5 години. Причому треба зауважити, що менескрізь пропускали без черги чи черг біля кабінок не було. Переднами було лише 2 машини. А що було б якби машин було 20 на кожневіконце, як з українського боку? І після цього кажуть, що в Українімешкають фашисти? Та як на мене, людину, яка вигадала цейпропускний пункт потрібно в Гаагу під трибунал за злочини протилюдства. Ось як у них це виходить? Ну чому не можна зробитионлайн-форму, яку заповнив, роздрукував, віддав, а тобі тількимашину доглянули? На наступний день ми виїхали вже безпосередньо вбік Сочі . Дорога лежала через Білгородську та Воронезьку області.Доїхали до Росоші. Після цього навігатор (Maps.me) почав насвиводити на ростовську трасу (м-4). І немає б зробити це нормальноютрасою. Ага, розбігся. Повів нас такими городами… Я про цездогадався не одразу, а коли здогадався, було вже пізно, ми на 50кілометрів від'їхали. Добре, що світло було, бо ями на дорогахіноді були неабиякі. Проїхавши кілометрів 80 по селах і, зустрічаючи самотні старі машини, ми нарешті вибралися натрасу.
Для себе я зробив такі висновки:
1. Якщо на дорозі зникли нормальні машини — отже, я збився зі шляхуі все одно, що показує зараза-навігатор, потрібно швидше на цюситуацію реагувати.
2. Розробники навігатора - засранці. Таке враження, що програмазнає, що її використовують безкоштовно та мстить за це. Я скорішеназвав би цей навігатор не "Maps.me", а "іван Сусанін". Він мене таінших поїздках також водив. Якщо хтось може порекомендуватиоффлайн-навігатор, буду дуже вдячний. Власне на трасі нічогонезвичайного:бери та їдь. Звернув увагу на що:на трасі купа якихосьлівих заправок. Гаразд ще по селах такі стоять, але на трасі… якосьнесолидно, ну та гаразд.
На під'їзді до Ростова на нас чекала багатокілометрова пробка, щоутворилася у зв'язку з ремонтом дороги.
Тут на допомогу прийшла пневмопідвіска. Машину у верхнє положення іна узбіччя. Трясе, пил летить, але ми, разом з іншими хлопцями звисоким дорожнім просвітом, потихеньку просуваємося вперед. Узбіччі (якщо пощастить звичайно). У лівому ряду — гарантовано не проїдеш —відбійник не дасть.
Ночувати ми вирішили у місті Батайськ, до якого заїхали черезРостов. Ростов дуже приємно здивував:нормальні дорожні розв'язки (правда з навігатором "іван Сусанін" це скоріше мінус), чисто, добре освітлено, красиво.
Цього дня ми проїхали близько 850 км.
Наступного дня чекала ділянка в 550 км.
У Краснодарському краї, коли дорога почала йти в передгір'я, темпрізко знизився. По-перше, дорога стала вже і з великою кількістюповоротів. По-друге — знову ремонт дороги, який уже не можна булооб'їхати узбіччям.
Коли виїхали на узбережжя стало ще повільніше. Хоч ремонтів ніде іне було, велика кількість серпантинів і дорога по одній смузі вкожний бік зробили свою справу:середня швидкість впала до 40 кмч.550 км за 10 годин - повільно). І тут я виявив, що в наших квиткахне вказано місце проживання ні дати. Хмара будь-яких літер, аадреси готелю та дати заселення немає. Це дуже зручно, але післямитниці цей квест був взагалі нічим.
Готель насправді був в Адлері, доїхати до якого було суцільнимзадоволенням:відмінна широка дорога з гарними розв'язками.
Сама по собі готель виявився дуже гарним. У бронюванні було вказано3 зірки та дійсно готель тільки цим критеріям та відповідав. Якийсьчас довелося витратити на ресепшні, тому що не могли розібратисяхто я такий і в які дати у мене заїзд (спасибі сервісу parter.ru).Але загалом вирішили питання.
Також у проживання було включено харчування, яке було за принципомшведського столу. Страви на смак так собі, але чого власне чекативід 3-зіркового готелю. Зійде загалом.Запчастини нафото:0312857

Отже день гонки.
Саму гонку описувати не бачу сенсу, опишу виключно своївраження.
/>
Організація на хорошому рівні. Волонтери дуже ввічливі, їх багатона будь-якій ділянці траси.
У мене було місце в зоні вільного розміщення і, як на мене, ценайкращий варіант, тому що не прив'язаний до якоїсь трибуни, вибираєш цікавий для тебе ділянку траси, дивишся, змінювати позиціюколи хочеш.
Дивитись гонку наживо — зовсім не те саме, що по телевізору. Колипроїжджає боллід з нього виривається такий гуркіт ... Причому відцього гуркоту дійсно перехоплює подих. Зображення цього не передає.На екрані також важко відчути, на яких швидкостях ці хлопці входятьу повороти. Дивлячись на все це з відстані 10 м, можна уявити собіякісь там навантаження. Ну і цієї відстані взагалі складаєтьсявраження, що вони їздять за принципом "гальма - це для трусів", хоча ми всі знаємо, що це не так. Просто настільки швидко вонискидають і набирають, що здається ніби взагалі скидання швидкостівідсутнє.

Наступного дня вранці ми виїхали назад. До Богучара (з'їзд ізростовської траси), там переночувати і наступного дня вжезавершувати.
По дорозі робили обов'язкові зупинки, щоби годувати дитину. Чомусьна заправному комплексі дивани нам не сподобалися, а ось сидітипопою на асфальті біля смітника це те, що треба. Виглядає осьтак:

Тато тримає мультики, мама зі змінним успіхом намагається засунутиложку каші До речі, цікавий момент з приводу дитини в машині:жоднихкриків, соплів і іншого. Включив мультик на годину, під монотоннийшум двигуна заколисував і їдеш собі далі. Планшет, звісно, ​​— річобов'язкова. А ось з іншою дитиною… яка у рожевій футболці… прямаяк у мультику про Машу та Ведмедя: "ми приїхали? " "що ще неприїхали? " "а коли заправка? " і т.Д.

За ці дні машина з преміум-класу зі шкіряним салоном перетворюєтьсяна хлів, але теж зі шкіряним салоном.

<
На зворотному шляху ми знову під Ростовом потрапили в невеликутягучку, але не критичну. Доїхали до Богучара, почала шукати мотельчи готель біля траси. І на всіх написані наступні заклинання "ночівка. Душ. Автозапчастини. Зварювання". Загалом не наш формат.Усі вони знаходяться біля блокпоста ДПС. Проїхавшись через цейблокпост в різні боки кілька разів у пошуках готелю виявив, щоспівробітники ДПС почали на мою машину вже косо дивитися. Такожвразили габарити самих ДПСників. З такими потужними тілами можнафуру прямо на ходу животом зупиняти.
Загалом знайшли ми пристойний готель об 11 годині вечора. Заходжу яна ресепшн, питаю, скільки коштує… і виявляється він коштує 4000рублів (65-70 доларів)… Тобто в Сочі, на травневі свята, в деньгонки готель коштує 2000 рублів (30-35 доларів), а в Богучарі в 2рази дорожче? Курортну зону розташували не там. Ось воно місце, дезлітаються всі тугі гаманці. Хоча, чесно кажучи, мені було трохистрашнувато виходити з машини в цьому місці.
Вирішив я їхати вночі, проїхавши до цього близько 12 годин і 900 кмзі сплячою дитиною в дитячому кріслі. По собі якось відчував, щосил ще достатньо, плюс навколишнє оточення в місті Богучар сприяєвиділенню адреналіну, а він, як всі знають, змушує серце битисячастіше і проганяє сон.
"сусаніну" я вже не вірив і змушував його вести мене виключно затими населеними пунктами, які сам йому вказував. Допомога прийшлидороги... У таких місцях спати не вдасться. Вибоїни та ями прямозмушують зосередитися і вичавити з себе останнє.
Дотягнув я до міста Шебекіно, де вдалося вийти з машини на 2 годиниі трохи поспати.
< p align="justify"> Після цього ми вирішили перетинатикордон у Вовчанську, де розраховували на меншу кількість машин і навідсутність "сприяння" з боку митниці. І план спрацював:45 хвилинна 2 кордони. Росія за 35 хв, Україна — за 10 хв.
Для тих, хто не знає, дороги від кордону до Вовчанська немає.Причому немає її настільки, що краще б її там ніколи не було.Асфальт настільки розбитий, що люди воліють їхати полем. Я не буввинятком. Побачивши з'їзд на автобан "картопля" (ну чи що тамросте) я миттєво вирішив ним скористатися. Концентрація була вжепрактично на нулі і по сторонах при з'їзді я не подивився. І тутчую скрип покришок, повертаю голову і бачу, що інша машина летить умою і негайно гальмує. Потрібно віддати належне гальмам АвтоВАЗу.Встиг він зупинитися десь за метр до мене.
Случись ДТП, уявляєте собі здивування поліції, яка б побачила такукартину в полі…
Але обійшлося.
> Отже, дісталися ми додому. Дочка проїхала 1450 км у дитячомукріслі практично не заглушаючи мотор.Після цього ми вирішилиперетинати кордон у Вовчанську, де розраховували на меншу кількістьмашин та на відсутність "сприяння" з боку митниці. І планспрацював:45 хвилин на 2 кордони. Росія за 35 хв, Україна — за 10хв.
Для тих, хто не знає, дороги від кордону до Вовчанська немає.Причому немає її настільки, що краще б її там ніколи не було.Асфальт настільки розбитий, що люди воліють їхати полем. Я не буввинятком. Побачивши з'їзд на автобан "картопля" (ну чи що тамросте) я миттєво вирішив ним скористатися. Концентрація була вжепрактично на нулі і по сторонах при з'їзді я не подивився. І тутчую скрип покришок, повертаю голову і бачу, що інша машина летить умою і негайно гальмує. Потрібно віддати належне гальмам АвтоВАЗу.Встиг він зупинитися десь за метр до мене.
Случись ДТП, уявляєте собі здивування поліції, яка б побачила такукартину в полі…
Але обійшлося.
> Отже, дісталися ми додому. Дочка проїхала 1450 км у дитячомукріслі практично не заглушаючи мотор.Після цього ми вирішилиперетинати кордон у Вовчанську, де розраховували на меншу кількістьмашин та на відсутність "сприяння" з боку митниці. І планспрацював:45 хвилин на 2 кордони. Росія за 35 хв, Україна — за 10хв.
Для тих, хто не знає, дороги від кордону до Вовчанська немає.Причому немає її настільки, що краще б її там ніколи не було.Асфальт настільки розбитий, що люди воліють їхати полем. Я не буввинятком. Побачивши з'їзд на автобан "картопля" (ну чи що тамросте) я миттєво вирішив ним скористатися. Концентрація була вжепрактично на нулі і по сторонах при з'їзді я не подивився. І тутчую скрип покришок, повертаю голову і бачу, що інша машина летить умою і негайно гальмує. Потрібно віддати належне гальмам АвтоВАЗу.Встиг він зупинитися десь за метр до мене.
Случись ДТП, уявляєте собі здивування поліції, яка б побачила такукартину в полі…
Але обійшлося.
> Отже, дісталися ми додому. Дочка проїхала 1450 км у дитячомукріслі практично не заглушаючи мотор.