Читати "запорожець" летить на північ. Частина 3 - Вимушенапосадка.
Повідомлення Одесінформбюро:
"удосвіта 27 червня, о 4 годині ранку (якщо чесно, то приблизно опів на п'яту), без оголошення війни, після нетривалого арт-прогрівання червоний ЗАЗ-мобіль з екіпажем з пілота та штурманаперетнув межі стоянки і, легко зламавши опір "прикордонних"кілометрів, кинувся в глиб України, у напрямку Києва."
Поспати до ладу не вийшло, далося взнаки легке хвилювання передпоїздкою, на початку п'ятого вже був на стоянці, прогріли, перевірили чи все на місці, можна їхати.До побачення Одеса! Запорожця" дуже добре) і дощі по всьому шляху, але поки що булосухо. Траса (хоча вона називається Ленінградське шосе, М-05), неюнам тепер "летіти" аж до Чернігова (після Києва М-05 переходить доМ-01). Асфальт траси на Одещині порадував відсутністю ям, хочанерівностей вистачало, дві-три смуги в кожному напрямку зроздільником, їхати можна.
Неподалік Одеси, Київська траса.
<
"червоний" легко тримав 90км/ч по спідометру, на спускахприскорюючись до 100-110 (більше я йому не давав, щоб неперекручувати мотор), температура завмерла близько 90 градусів. Шумвід мотора, хоч і був відчутним, але музику слухати дозволяв.Крейсерська швидкість Перший пис-стоп. Після виїзду з Одеськоїобласті я помітив, що машина йде на "круїз-контролі", відпускаю газ— швидкість не змінюється, пріть як поганий., Що за хрень, требазупинятися дивитися і заразом ноги-руки розім'яти сидіння у ЗАЗу ненайзручніші для далекої дороги. Виявилося від вібрації викрутивсярегулювальний гвинт положення дросельної заслінки, він і виявивсяімпровізованим круїз-контролем. Закрутили його назад, розім'ялися, сходили "до вітру" і полетіли далі. Вистачило не надовго, за сотнюкілометрів ситуація повторилася, треба кардинально вирішуватипитання. Накернили корпус карбюратора біля різьблення, щоб гвинттуго крутився і більше він нас не турбував.
У міру наближення до Києва почала псуватися дорога та погода, —стали траплятися ділянки з ямами та слідами неякісного ремонту (причому, чим ближче до Києва, тим їх ставало більше), а з неба, часом, морошив не сильний дощ. 10л на сотню. Залили 20л з каністри80-го, і поїхали до найближчої "луцьколонки" з недорогим А-92 і80-м і шиномонтажем (виявилося, що спустила запаска — згадалинезлим тихим словом одеських шиномонтажників). 80-й не зустріли, але приблизно, за 25км від Києва зустріли шукане, 92-й по 18 зкопійками та шиномонаж, а поруч ще й пам'ятник із танком Т-55. Вочікуванні запаски. Заправка + шиномонтаж, Україна, траса М-05, п.Глеваха, приблизно 20-25 км. Від Києва, поряд з розв'язкою наВасильків
Т-55. Зірки на танку немає, добре хоч на пам'ятнику залишилася.Пам'ятник герою Великої Вітчизняної Антонову Івану Васильовичу, який загинув у листопаді 1943 року в бою з фашистами, а танкпіслявоєнний Т-55, ну та гаразд (будь у нього Т-55, може і незагинув би, а гнав фашистів до Берліна). Фото не моє, з инета
Вічна пам'ять героям Великої Вітчизняної війни! Фото з инета
Так, без особливих пригод доїхали до Києва, який зустрів насремонтними роботами на трасі у передмісті (почерговий рух по однійсмузі 50км/год, керує режимом спеціально навчений регулювальник), але нам пощастило, Весь час була наша черга поїхати та зупинок небуло. У самому Києві не зупинялися, проїхали повз монумент "родина-Мати". Їхати мостом Патона і трохи маневрувати потім, щобвиїхати на Броварський проспект і трасу М-01.
Довго тяглися передмістя Києва, і ось знову тільки дорога М-01 іми.
< Південне повітря, що розігрілося, трохи підняло температуруолії до 100-105 градусів, що в межах норми, Чернігівська областьзустріла хорошим асфальтом і лісами. Не широка, по одній смузі вкожному напрямку з чистими узбіччями та добре помітною розміткою.Після М-05 Київської області це приємно здивувало.
Дорогою зустріли "луцьколонку" "Sun Oil" з 80-м по 16грн. Зкопійками, але пропустили в надії, що зустрінемо ще, але, як потімз'ясувалося, дарма, тому що більше ми 80-го не зустрічали. Чернігівпозаду, пролетів він швидко, тепер на північний схід по Р-12 доСосниці та на північ через Новгород-Сіверський до пункту пропускуГремяч. До самої кордону з нього не виїжджали, гума спливала навеликих калюжах, тому довелося зменшити спритність мого "коня" до70-80км/ч.Дорога від Чернігова до Новгород-Сіверського за якістюсередньонька, асфальт є, розмітка присутня, ямки, латки теж, поодній смузі, кущі/дерева майже на дорозі, місцями доводитьсяоб'їжджати гілки, що виступають на дорогу.
Після Новгород -Сіверська якість дороги різко погіршилася, поряд ізнормальними ділянками з'явилися сильно розбиті. Бачили веселку навсе небо дуже красиво, але не додумався сфотографувати. Також булагарна ділянка дороги під аркою з дерев, крони з'єдналися наддорогою протягом метрів 300, коли під'їжджаєш це виглядає, якзелений тунель — дуже красиво. Думав, що ближче до кордону будежвавий рух, але ми виявилися майже єдиними порушниками спокоюприроди.
а навколо тиша.
Вечеріло. Близько восьмої вечора, побачивши замаскований блок-постзрозуміли, що кінець шляху вже близький - кордон поруч, під'їхали, вусатий дядько в пісочному камуфляжі, з автоматом за спиною, попросив паспорта, запитав куди їдемо - вірніше він нам сампідказав відповідь, запитав:На Десну, на рибалку? ми кивнули, віннам побажав вдалої риболовлі, на тому й розлучилися. Не встигли, якслід розігнатися, як здався КПП "грем'яч", на ньому і почалисяперші проблеми. Служивий народ на митниці побачивши "запорожець" зодеськими номерами підходив із запитаннями, жартували, розмовляли, не вірили, що на ньому доїхали з Одеси, підозрювали, що веземоконтрабанду і десь її сховали у "неосяжних" закутках автомобіля.Проблеми почалися коли почали вносити дані "пелаца" в комп'ютер, виявилося, що у програмі немає кириличних символів і мій номер неможна оформити (у мене в номері були літери "і" та "д" - через нихвесь сир-бор), під час розмови з митниками з'ясувалося, що Українаперебуває у стані війни з Росією (за їхньою версією), треба мінятиномери, взагалі пропустити вони звичайно можуть за деякувинагороду, але можуть бути ті ж проблеми на російській митниці, тай після слів про війну у мене зникло будь-яке бажання з нимидомовлятися. Послали (не вголос) їх туди, де Макар телят не пас ізалишили "алого" перед пунктом пропуску і забравши всі цінні речі, пішли перетинати кордон, пообіцявши незабаром повернутися і забратизалізного друга з собою. Без машини укро-митницю пройшли безпроблем, російською довелося почекати хвилин 15, потрапили наперезмінку, оформилися без проблем, речі просвітили, але особливоне доглядали. І ось, на тлі заходу сонця і дощу, що мрячить, двавтомлені, але щасливі одесити вступили на територію Росії.Зателефонували з другом (він у цей час парився в лазні), короткозмалювали йому ситуацію і запропонували, якнайшвидше підібрати насі привезти до себе додому, а то ми пішки підемо (там від межікілометрів 15). Не встигли ми пройти й кілометра, як підлетілотаксі за нами, радості було! А далі розмови, застілля до півночі іпізніше, спали ми того дня дуже добре.
Пройдений шлях першого дня, жовтий — без машини. Червоний 830км покарті, 924км по спідометру.
Кабіна пілота та штурмана
Читати "запорожець" летить на північ. Частина 1 - Розбіг.
Коментарі
Поки немає коментарів — будьте першим.