Перші 400 км або дякую, що доїхав

Привіт усім читачам мого блогу. Думав спочатку розповісти вамісторію про поїздку з сім'єю за 200 км від дому, але подумавшивирішив, що це буде довго і спали комусь цікаво. Тому опишу лишепроблеми які мені зустрілися по дорозі.

Проблема №1- Кремінь
Гадяч. В'їзд у Гадяч по об'їзній (хто знає той зрозуміє.)Згортаю значить з містка на ліво у бік гори, включаю другу передачуі … став. Дитиною, стою фіг знає де, вдалині від дому і в менезламалася машина - АААААААААААААААААААААААА Хоч головою довбай обасфальт, але що сталося в той момент я не розумів, перша думка -закінчився газ, але як виїжджав з повним баком. Всі речі збагажника, дістався бака, дивлюся а газу то вистачить на дорогуназад і назад.Всередині всього починає трусити, але виду не подаю, відкриваю капот і розумію, що я там ну нічого не розумію, масло є, не закипав, ремінь грм навіть на місці був, а вона зараза незаводиться. А повз нас у цей час проїжджають і проїжджають "мобілівники" - місце те жваве, ще й надвечір, але хоч би одинзупинився, ага зараз. Тут донечка починає в машині вередувати -жарко їй і душно. Дружина одягає її, бере на руки і виходить ізмашини. Варто тільки їм вийти, як одразу ж пригальмовує біля менеХюндайка, начебто туксон, не пам'ятаю, і чоловік пропонує надатибудь-яку допомогу. Він потім ще одного гальмував, у результаті умене виявилося стерся кремінь у кришці трамблера, тому крутитистартер крутив і іскри не було. Благо у мене в валізі були новіщітки від шуруповерта, вони мене й виручили. Подякувавши мужикам, на радостях навіть забув запропонувати їм винагороду за допомогу:)
Проблема №2 — Газ
Знову таки Гадяч. Виїжджаючи з Ромнів, я як і зазвичайперевірив залишок газу в баку, його виявилося трохи менше, ніж ярозраховував але терпимо, хоча думаючи заїхати в Гадячі на заправкуу мене виникла відразу ж. В'їхав я в Гадяч, доїжджаю до заправки ітут мисля-плута мене поплутала, я вирішив, що мені газу вистачає аждо Зінькова, а там вже однозначно дозаправлюся. Як подумав, так іпроїхав заправку. Але не далеко :) Об'їжджаю я перше кільце, зупиняюся на зупинці купити сигарет і каву, і знову не заводжуся, точніше, один раз схопив і погас. Мляти, думаю я, ну що знову? Розкриваю кришку трамблера — кремінь на місці, відкриваю багажник —газу 0. Офігел, начебто не літав, хоча хто його знає, спідометр непрацює все одно. Коротше засідка, троса немає, знань немає, мозкутипу теж. Іду до найближчого автомагазину, ледве встигаю дозакриття, купую трос, принагідно домовляюсь з одним із водіївприпаркованих авто на шиномонтажі. Дотягнув він мене до заправки, дякую йому ВЕЛИЧЕЗНЕ, і я, весь такий діловий з себе, підходжу докаси і заявляю "до повного! " Коротше, чи через спеку нинішню, чичерез те, що це моя машина, мені задули 17 літрів. Я бувздивований. Але ще більше моє здивування стало, коли я навіть післязаправки не зміг нормально завестися. Загалом хвилин 10 я ще сидівна заправці і ганяв стартером поки не завів. Дивно, але факт.
Проблема №3 вірніше 2, але на 50 км. Далі.
Зіньків. Приїхав я до Зіньків, зустрівся зі старим другом, потріщали і поїхав далі. На виїзді із Зінькова заїхав знову назаправку, дозаправиться. Дозаправився аж на 3 літри:) Кумедія.Заводжуся, виїжджаю із заправки та глухну. Паніки. Якого хрону? Крутував, крутив бідний стартер – безрезультатно. Що робити - фігйого знає. Думаю, дай зараз востаннє спробую і якщо що, то подзвонюдружбану зіньківському. Починаю мастити стартером — ніфіга, зарадиексперименту клацаю кнопкою перемикання газ-бензин, і про дивозавів.
Думаю завтра відігнати до газовика, нехай гляне.
Проблема №4 — Злива, дерева
Полтава. Виїжджаю я в рідну свою Полтаву, і вона мене "радісно" зустрічає сильним вітром, божевільною зливою і салютом згілок дерев об дах і лобове скло — трохи не наклав у штани віднесподіванки. Їжу, двірники олію, обігрів заднього скла не працює, їду. Доїжджаю до Зіньківського переїзду, там черга. Не думаю, поїдуОстровським, хай дороги там нема, але машину глушити не буду —стрімко. Повзу означає по Островського, перша — друга — перша, виїжджаю до м'ясокомбінату, біля тулю прямо по Харчовиків (наТевельова, дороги взагалі немає — шкода машину стало). Їду далі, напроти авіа містечка згортаю на П. Юрченка, злива шалена, доїжджаюдо пам'ятника з літаком і "наш караван" зупиняється - дорогуперегородило дерево, яке не встояло у боротьбі з вітром. Довго недумаючи, об'їжджаю будинок і їду у зворотному напрямку, думаю "блін, заощадив". Доїжджаю майже до повороту на Харчовиків таістерично починаю посміхатися, ще одне дерево серед дороги. "ну як? Тільки що його не було, а тепер..." І що робити? Повертаюся зновудо пам'ятника, дивлюся, один бере на себе ініціативу і починаєоб'їжджати це дерево по бордюру-тротуару, уявіть цей стуск допам'ятника — жерсть. Я довго не думаючи йду за ним. Спуск, і ядвигуном і днищем сверблю об землю, спустився значить, під'їжджаюдо підйому і оцінюю ситуацію. Старт, удар, газ у підлогу, буксую —не вийшло, включаю задню, розгортаюся, при цьому спостерігаюнамагаються вибратися нагору інші. Загалом, з горем навпіл, насилувиїхав я ще пару разів стукнувшись движком об хрін знає що. Потімбула спроба заїхати заправитися, але заправка не працювала, воно іне дивно, і я поїхав злий і замучений у бік будинку, на стояночці вмашині ще покурив, поки дощ не закінчився і побрів дамою.
Ось такі покотушки у мене видалися в ці вихідні. Збираюся відганятимашину до газовика, але чув, що до них треба їхати тільки якщомашина і на бензині працює, а в мене немає, і що робити я незнаю.
Фоток немає, самі розумієте, не до них мені було.